Грузія автостопом. День 9. Кварелі – Некресі – Гремі – Телаві

Сігнахі. План на сьогодні – дістатись до Телаві, по дорозі подивившись на 2 старовинних кахетинських монастиря – Некресі (на фото) і Гремі, а також відвідати винний тунель в Кварелі.

Прокинулись у Сігнахі на балконі. Свіжо. Не встигли ми вийти за старе місто, як нас підібрав у свій фургончик вчорашній знайомий – голландець, власник кафешки на центральній площі разом зі ще одним фацетом. Виявилось, що вони – свідки єгови і направлялись на зібрання.

Потужний удар агітпропу, який неспинним потоком лився з уст того другого мужичка, взяв на себе Сашко, котрий традиційно сів наперед. Єговісти висадили нас на повороті до міста Гурджаані.

Гурджаані. Там нас взяв мовчазний чоловік, котрий нічого не говорив і висадив нас у центрі Гурджаані біля магазинчика. Цей райцентр має дещо совдепівський вигляд, викликає згадки з 80-х. Прийшлось пропиляти досить довго по спеці аж на вихід з райцентру.

В Гурджаані здалеку на горбі бачили величний пам’ятник герою радянського фільма “Отец солдата”. Оскільки ряд будинків вздовж траси не припинявся – Гурджаані поступово перетік у село Чумлакі.

До повороту на Кварелі нас підвезли веселі кахетинські джигіти. Повернувши направо, куди відгалужувалась траса на Кварелі, ми нарешті зуміли знайти нормальне місце для стопу. Навколо розкинулись виноградники, сади з персиками, абрикосами… Чудово проглядалась Алазанська долина, на дні якої ми знаходились. Вдалині на сході виднілась стіна гір Тушетії. А на заході – стіна Гомборського хребта.

Кварелі. Машин на Кварелі звідсіля повертало страшенно мало. І всі забиті людьми. Через годинку нас підібрав добродушний водій гігантського КРАЗа. Відчули себе танкістами. Мужик показав нам де вийти, щоб найближче дійти до винного тунелю винзаводу Khareba – перед містом відразу після мосту, пройтись треба трішки через парк, а далі наліво по прямій присілковій дорозі.

Територія заводу облагорожена. Скрізь стоять цікаві скульптури з історії виноробства Грузії. Будівлі винного магазинчика і робочих приміщень виглядають дуже гарно, аж навіть надто по-європейськи.

І ось сам тунель, що прорубаний прямо у скелі. Купуємо квиток і екскурсію. Можна як російською, так і англійською. Дізнались багато нового.

Цей 15-кілометровий (!) тунель був прорубаний у 1958-60 р.р. Це другий по довжині винний льох в Європі. Усередині тримається стабільна температура – 9 градусів по цельсію, вологість – 70%. Дійсно, ступивши кілька кроків, ми окунулись в приємну прохолоду, яка разюче контрастувала з навколишньою 35-градусною спекою.

Йдемо по головному тунелю, впопеперк якого прокладено 13 з’єднаних тунелів по 500 метрів кожен. Тут вино зберігають як традиційним грузинським “кувшинним” методом – у керамічних квеврі, так і в величезних металевих цистернах по 10 тонн кожна.

В одному із відгалужень тунелю відтворений традиційних винний льох – марані – з усіма традиційними атрибутами виробництва вина за кахетинською технологією. Виноматеріал, традиційно душився ногами, як і в Європі. Але потім уся ця маса віджимків – разом із гілочками кетягів – трималась для бродіння у квеврі (об’єм – до 150 літрів!), закопаних під землею. Бродить вино там місяцями – 8 і більше! Виходить традиційне для Кахетії сухе вино, наприклад сапераві.

Якщо прагнуть отримати напісолодкий сорт вина – бродіння переривають наприклад на 2-му тижні. – тоді не весь природний цукор зникає. Однак у Кахетії двома найпоширенішими “візитними” сортами вина вважаються саме сухі – червоне сапераві і біле ркацителі.

Вийшовши на світло і спеку з темно-прохолодного тунелю, пішли під враженням у магазинчик від заводу, в якому нас, тоді ще повних профанів у вині, дуже гарно і терпляче обслужили. Продавці пояснили все що треба, відповіли на купу банальних запитань.

Пляшкове вино тут на будь-який смак і розмір гаманця. А розливне із заводських цистерн, піднятих прямо з тунелю – просто за демпінговими цінами. Наприклад, сапераві – 1,8 ларі, ркацителі – 3 ларі за літр.

Вертаємось назад до траси через присілок Кварелі. Проходимо повз групку місцевих п’яничок на лавочках, що серед білого дня смудлять чачу. І тут раптом один із них вигукує: “Здоровенькі були!” – чистою українською (!) Підходить до нас, здоровається, показує на наші жовто-блакитні прапорці на рюкзаках:

- А звідки ви саме, з якого району України?

- З Києва, а родом і з Києва, і з Полтавщини, і з Волині…

- О, Волинь! А я там теж… сидів. У колонії в Меневичах… – не перестає вражати грузин.

- !?

- …І жінку там мав у вас, на Волині. То що? І як там зараз в Україні живеться?

- Та не дуже…

- Що, забули заповіти батька Бандери: “З-під зеленого дубочка та по червоних кашкетах!” ?

Занавіс.

Некресі. До нижнього монастиря Некресі нас підвіз молодий кахетинець на крутезному джипі, котрий ні слова не знав російською. Дізнавшись, що нам треба до монастиря, хлопчина звернув вбік зі свого маршруту, бо Некресі розташоване кілька км. в стороні від основної траси – там де починається стіна гір Тушетії, які раптом народжуються з абсолютно пласкої долини Алазані.

Брама до нижнього монастиря Некресі:

До вершини, до якої веде серпантин, потрібно було ще пішки пройти під гірку 1,5 км. Ми дещо прогадали, оскільки не запаслись водою в Нижньому монастирі. І на вершині були страшенно спраглі, але щасливі. Панорама на Алазані з висоти гори – просто неймовірна.

Зараз Некресі – діючий чоловічий монастир. Зверху в монастирі перебуває кілька монахів. Продають іконки, хрестики, водичку. До речі, один монах нам перший мовчки налив і запропонував воду зі свого власного баку, побачивши наш стан. Ми, проникнувшись його добротою, купили щось із його краму.

Місто Некресі було засноване царем Фарнаджомі на рубежі II-I століть до н.е. Сам монастирський комплекс споруджений у IV столітті н.е. Цар Трдат тут побудував храм. Це один із найдавніших християнських храмів у Грузії.

У VI столітті в Некресі поселяється один із 12 асирійських отців – Абібос і засновує могутній монастир. Некресі був не тільки духовним, освітнім і культурним центром, а й важливим політичним центром. Звідси поширювався політичний і культурний вплив Картлі над східним гірським Кавказом.

В архітектурний комплекс Некресі входять – мала базиліка IV століття, три церковні базиліки VI століття, купольний храм своєрідного планування VIII-IX ст., палац і трапезна цього ж періоду, вежа XVI століття та ін.

 

Збереглися цікаві фрагменти середньовічного грузинського настінного живопису.

Спускаючись донизу, внизу під помічаємо фундаменти археологічних розкопок. Як потім виявилось – це, певне, і є відоме Некреське городище, в якому було знайдено осколок сильно пошкодженої надгробної стели та інші уламки, на яких древньогрузинським алфавітом «Асомтаврулі» нанесені написи язичницького характеру, що відносяться згідно гіпотези археолога Чілашвілі до 1-2 ст. н.е.

Гремі. Повертаючись назад на трасу від нижнього монастиря – довго йти пішки не прийшлося – нас підкинули до шиномонтажу біля с. Шилда сільські кахетинські хлопчаки, які взагалі не розуміли ні російської, ні англійської. До Гремі по прямій довезли інші добрі люди.

Храм знахоодиться відразу біля шосе, тому тут багато прочан і туристів. Після дикого, захованого на горі Некресі, Гремі виглядає дещо менш самобутнім.

Гремі зараз – це хресто-купольний храм XVI століття, а колись так називалось ціле місто навколо. Історія великого міста Гремі була короткочасною – з XVI століття до перших десятиліть XVII століття місто було столицею Кахетії. Воно складалося з церковного комплексу, царської резиденції і торгових рядів.

Храм Архангелів, який вважається одним із шедеврів середньовічного Кахетинського зодчества, побудований в 1565г. а фресковий розпис був завершений у 1577 р. У Гремі велась велика культурно-літературна діяльність.

На початку XVII століття внутрішні заворушення, зради і руйнівні вторгнення Шаха Аббаса зрівняли з землею всю Кахетію. Після цього місто Гремі більше ніколи вже не відроджувалось. Лишився лише храм з унікальною цегляною орнаментальною кладкою.

Обабіч храму знаходиться кафе, в якому пообідали хінкалі.

Телаві. До Телаві нас довіз мужичок на роздовбаній радянській тачці. Висадив трохи задалеко – на виїзді з міста.

Пройшлись до центру. Столиця Кахетії виглядає дуже самобутньо, дуже по-східному. Але центр міста станом на літо 2012 весь (!) був у стані реконструкції та ще й після наслідків жахливого урагану: ні квартири, ні тим паче гестхаузу в центрі знайти неможливо. Ми почали запитувати прохожих – усі кажуть, що не те що туристам, а й жителям центру ніде зараз жити…

Врешті, нас, абсолютно незнайомих перехожих, запросив у свій дім у якості гостей один чеченець-кистинець, в якого народився внук. Мужик був щасливий і п’яний, але повністю контролював ситуацію. Вражень від спілкування і кавказької гостинності лишилось дуже багато, та це виходить за грані тематики нашого блогу…

Автор: Роман Корнилюк

Опубліковано у Автостоп, Грузія, Кахетія | Теґи: , , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.
  • Олег

    Дякую! :)
    Було цікаво!
    Хочу знову в Грузію!
    Хай береже їх Бог!

    • http://bankografo.com/ Roman Kornyliuk

      Дякую за відгук, Олег. Хай вдається здійснювати усі задумані подорожі :)

  • Bogdan Marchenko

    О!!! ДУЖЕ гарно, не знав, що є такий сайт!

    • http://bankografo.com/ Roman Kornyliuk

      Спасибі, Богдан. Радий, що сподобалось! Сайт буде наповнюватись новою корисною інформацією для мандрівників і від мандрівників. Це тільки старт :)