Грузія автостопом. День 10-11. Телаві – Ікалто – Алаверді – Шуамта

Телаві. Вийшли з височенних воріт дому гостинного кистинця. Згадуємо його вчорашні слова: “У нас, кистинців, є звичай: заходиш в дім по своїй волі, а виходиш – лише з волі хазяїна”.

Ринок Телаві – справжнісінький східний базар, в якому можна купити усі плоди Кахетії у будь-якому вигляді і за найнижчими в Грузії цінами: спеції (50 тетрі за стакан), помідори, перці, персики, абрикоси, кавуни, дині, чурчхела (горіхи в загуслому виноградному соці) і масу інших товарів…

Ікалто – село кілька кілометрів від Телаві, поблизу якого (2 км вгору) знаходиться Монастирський комплекс (VI-XII ст.) та Академія, в якій навчався сам Шота Руставелі.

Монастир Ікалто заснований в VI столітті сирійським отцем Зеноном. На місці старого храму VII-XIX століття був споруджений новий (періцвалеба) храм “Гвтаеба”.

На схід від нього знаходиться мала церква святої Трійці XI століття.

Академія Ікалто на території монастиря була побудована  в XI-XII століттях з ініціативи відомої історичної особистості, великого діяча і наставника царя Давида Будівничого – Арсена Ікатоелі. До наших днів вона збереглася в зруйнованому вигляді.

На першому поверсі академії були 2 кімнати, а на другому один великий зал, призначений для наукових зібрань.

В Академії Ікалто викладалися філософія неоплатонічної школи, риторика, математика, астрономія, агрономія та ін предмети. За переказами Арсеній та Зенон поховані тут, у цьому ж монастирі.

Після відвідин руїн тисячолітніх стін, котрі свого часу були символом розквіту “золотого віку” грузинського ренесансу, ми ще піднялися на гору біля монастиря, з якої видно усю Алазанську долину.

Алаверді. Переночувавши у знайомих в Ікалто, вранці 11 дня нашої подорожі, вирушили в сторону однієї з найбільших святинь Кахетії (в прямому і переносному значенні цього слова) – монастиря Алаверді, який знаходиться в центрі Алазанської долини. Від Ікалто треба їхати в сторону Ахмети і звернути направо до річки Алазані.

Кафедральний кресто-купольний храм XI ст. належить монастирю Алаверді, заснованому у другій половині VI ст. одним із сирійських отців Іосифом Алавердійським, який там же і похований. Сам Алавердійский собор св. Георгія Побідоносця побудований кахетинським царем Квіріке в XI-му столітті.

Собор вражає своєю висотою (50 метрів!) та сильними внутрішніми сакральними розписами. Збереглися прекрасні залишки фресок, датованих XI і XV-XVI століттями: Богородиця, Лазар. Вражають зір величезні склепіння. Фантастичні відчуття.

Алаверді реставрувався багато разів. Зруйнований від час битв храм відновили у 1476-95 роках. У XVII ст. персидські загарбники зробили з нього стайню для коней. У 1742 р. від землетрусу впав купол собору. Відновлення собору завершив у 1750 р. цар Кахетії Іраклій II.

Кафедральний собор Алаверді був важливим духовним та освітнім центром і досі лишається священним місцем паломництва не лише кахетинців, а й тушинів і кистинців із Панкісі. Оточений виноградниками, видний з багатьох точок Алазанської долини, сягаючи височенним гострим куполом небесних сфер, храм Алаверді являє собою унікальну пам’ятку старовинної кахетинської архітектури.

Річка Алазані. Наш шлях проліг далі в сторону гір Тушетії – хоч і не було часу відвідати цю дивовижну частину Грузії, хотілося хоча б пройтися біля їхніх відрогів. По дорозі, перетнули головну водну артерію Кахетії, так би мовити її Ніл – ріку Алазані.

Насолоджувались видом на плодородну долину з синіми горами на горизонті. Благодатний край…

Шуамта. Зробивши часом пішки, часом попутками солідний гак: Алаверді – Алазані – Пшавелі – Телаві, ми рушили до жіночого монастиря Шуамта на протилежному краєві долини. Водій-дальньобійник, котрий перевозив євровікна між Кахетією та Імеретією, звернувши вбік зі свого маршруту, завіз нас аж до Верхнього (древнішого) монастиря, почекав і спустив назад до Нижнього, де ми й розпрощались.

Верхній монастир – Дзвелі Шуамта захований серед лісів гірського хребта Гомборі поблизу прямого шосе Телаві-Тбілісі. Він являє собою ансамбль з декількох старовинних церков. Маленька тринефна базиліка, що стоїть на передньому плані, датується V (!) століттям, інші дві – велика і мала хресто-купольні церкви – VII століттям. Велика церква дуже схожа на Мцхетський храм Джварі. У церквах збереглися розписи XII століття і приклади древньої грузинської писемності – асомтаврулі.

За легендою, на пагорбі Шуамта усамітнювалась від усіх пресвята цариця Тамара, постуючи там протягом 40 днів.

Згідно з іншою легендою, пізніше у монастирі грузини переховували певну кількість найбільш гарних жінок, за якими полювали перси, щоб таким чином хоч якось вберегти генофонд нації.

Нижній монастир – Ахалі Шуамта споруджений пізніше, в XVI столітті. Цей монастир діє до сих пір. У комплекс монастиря входить великий храм, дзвіниця, огорожа. За переказами, обитель побудована кахетинською царицею Тіною.

Ще в дитинстві їй приснився сон про те, що належить їй побудувати православний храм. У сні вона побачила місце для майбутньої споруди. Місце виявилося незнайомим, і тільки будучи вже дружиною кахетинського князя Левана, цариця Тіна упізнала бачене їй у сні місце під час подорожі по Грузії. Там і був заснований монастир, де згодом прийняла чернечий постриг сама Тіна. У нижньому монастирі збереглися середньовічні фрески.

Ікалто. Під вечір прибули автостопом до Ікалто. Нам, як і вчора ввечері, наші гостинні знайомі, принагідно запросивши своїх двох близьких сусідів, влаштували вечерю з домашнім вином, шашликом, бадріджані, картоплею та іншими традиційними яствами. Був свідком приготування справжнього кахетинського шашлика, історію про рецепт приготування якого не можу оминути в цій розповіді про сонячну Кахетію.

Отже, шашлик по-кахетинськи:

Шашлик кахетинці роблять просто: свинину із передньої частини (грудинки) з прогалинами сала нарізають крупними шматками розміром з гусине яйце. До речі, баранину кахетинці (православні християни) для шашлика ніколи не використовують – це роблять хіба що їхні сусіди кистинці (чеченці) з Панкісі, мусульмани за віросповіданням.

Щойно нарізані шматки відразу нанизують на шомпур, солять і відразу (без жодного маринаду!) кладуть на просту чотириногу металеву конструкцію, під якою тліє жар з виноградної лози.

Виноградна лоза надає м’ясу істинно кахетинський аромат. Усі намагання вогню підсмажити немариноване м’ясо гасяться бризками води. І ніякого вина! Вино є для того, щоб його пити.

Шомпури часто перевертаються. Головне. щоб був тільки жар і ніякого вогню.

Шашлик по-кахетинськи подається на стіл в одній великій таці з додаванням перцю та кружалець цибулі. Смакота…

Автор: Роман Корнилюк