Местіа. Вранці третього дня вирушили на пошуки джипа, який би завіз нас у найвисокогірніше село Європи і перлину Сванетії – Ушгулі. Тут автостоп туговатий і годиться лише для відчайдухів, адже далі в гори їдуть в основному європейські туристи і виключно за плату. Джипи усі туристи шукають в центрі біля інфоцентра. Там очікують на свій “улов” і таксисти. Після серії сетів коопераційних ігор з новими попутчиками (пара поляків, франзуз і швейцарка) домовляємось про ситуативне об’єднання з метою проїзду в приватній маршрутці, яка вміщає більше людей, а тому дешевша.
Однак поки ми чекали на нашого водія, нас переманили його конкуренти, спустивши ціну за проїзд у комфортабельному джипі з 200 до 160 ларі (в сумі на чотирьох осіб в обидві сторони).
По дорозі зупинились біля природного джерела “нарзан”. У воді міститься дуже багато заліза, чим вона і корисна та унікальна.
Дорога Местіа-Ушгулі дуже погана і стрьомна. Саакашвілі пообіцяв її добудувати. У минулому році така ж сама якість дороги була на відрізку Джварі-Местіа, а зараз це просто класна євро-траса.
Як знак того, що обіцянка не зовсім цяцянка -вздовж допотопної траси височать потужні і дорогущі стовпи високовольної лінії, змонтовані за демократичної влади.
Важко уявити, як люди добирались такими шляхами на рівнину. Недарма, тутешні горці й вигадали сванську сіль: спеціально домішували трави і спеції, щоб розбавити “білу смерть”, що цінувалась на вагу золота з огляду на транспортну недоступність.
Минаємо звилистим шляхом села з баштами, загублені серед диких гір, потічків і лісів… В тому числі, зупиняємось перед славнозвісною “баштою кохання” біля села Іпарі – вона незрозуміло чому побудована не в поселенні, а романтично – над водою.
Перед Ушгулі проїжджаємо жахливо довгий і моторошний каньйон. Як тут розминатись зустрічним машинам не зрозуміло… У деяких місцях це неможливо ні практично, ні теоретично.
І ось воно – омріяне Ушгулі.
Ушгулі
Село вражає панорамою гір 5-тисячників, вище яких лише небо.
Село являє собою закинуті нетрі-напівруїни з баштами, які якимось дивом стоять протягом віків.
Але туризм дав нетрям нове дихання. Гроші творять дива 
Скрізь купа туристів: ізраїлітян, поляків та інших європейців.
Скрізь купа живності: бичків, телят, поросят…
Зверху на горбі над селом у напрямку до 5000-ників стоїть відома ушгульська Церква. А в самому селі видніється купа маленьких, родових церквушок.
Посиділи на горбові, покритому чебрецем. Помилувалися величчю найвищих кавказьких вершин.
Через 2-3 години після приїзду вернулись назад в Местію на джипі зі своїм таксистом.
Автор: Роман Корнилюк