Местіа. Поснідали вівсянкою з горіхами, мигдалем, ізюмом і курагою: прекрасний автостоперський перекус, для якого треба лиш дістати кип’яток. Запили чаєм, приготованим на кришталево чистій воді з гірського джерела, що протікало кількадесят метрів над нашим будиночком. Вище за течією – лише гори, як виявилось тут присілок Местії Лагамі закінчується…
Вийшли об 11:00 до озер Корулді, шлях до яких достатньо простий, але довгенький. А щодо особливості самих озер, один із місцевих яскраво і по-кавказьки емоційно вигукнув: “Какой озєро? Нєт там нікакой озєро. Так – болотце…”
Та то пусте!
Підйом зайняв 5 годин не надто спішного ходу. Пройшли явно вираженою дорогою, по якій їздять джипи, принагідно подолавши усі висотні зони:
- Присілок Лагамі з кошарами та сіножатями.
- Ліс, зарослі із прекрасним видом на Местію, местійський аеропорт і протилежні схили з гірськолижними спусками.
- Субальпійський пояс. Тут можна попити водички з 2-х джерел. Вище води не спостерігалося. Тому рекомендується запастись наперед.
- Альпійський пояс. Лише каміння і мох. І шикарні панорами насколишніх кавказьких гір. Прекрасні види на засніжену гору Ушба, облюбовану альпіністами. Трішки покрапав дощик.
І, нарешті самі високогірні озера Корулді!
Перше озерце дійсно виявилось майже повністю пересохлим, зарослим і заболоченим.
Друге, побільше, викликає більше емоцій. Така собі високогірна і сувора Шотландія…
Шлях назад зайняв 3 години.
Автор: Роман Корнилюк