Грузія автостопом. День 7. Ананурі – Мцхета – Сагареджо

Казбегі. Спустилися з Гелаті до низу. Вийшли за місто Казбегі. Стопимо. машин мало.

Підібрав нас грузин з двома хлопчаками, сам їде аж з Пітера на батківщину в Аджарію, заразом показує синам рідну культуру.

Ананурі

Проїхавши Хрестовий перевал, гірський курорт Гудаурі, зупинилися на екскурсію біля фортеці Ананурі на берегах Арагві. Всередині мурів стоїть церква з прекрасною кам’яною різьбою по стінах. Усередині усипальниці феодалів. Розписи 17-18 ст. І прекрасна панорама на річку Арагві…

Мцхета

Вийшли у древній столиці Грузії. Головна туристична і паломницька споруда – монастир-усипальниця роду Багратіонів-Мухарських. На підлоці – різьблені кам’яні плити з усіх століть. Багато лавочок навколо, джерело з чистою питною водою. Красиво тут.

Вдосталь нафотографувавши і обдивившись усі закутки кафедрального собору, вийшли назад у місто.

Також побували у жіночому монастирі Самтавро.

Довго виходили на трасу. Не зрозуміло де стопити: по-перше, треба вернутись аж до мосту через ріку, яка петлею обхопила місто. По-друге, пройти назад протилежним берегом.

По-третє, вийти розвилку до Тбіліської траси поблизу гори з монастирем Джварі, оспіваним Лермонтовим.

По-четверте, треба пиляти пішки далі, щоб без заїзду в Тбілісі, виїхати у напрямку Сагареджо по окружній.

І вся наша більш ніж 10-кілометрова епопея по жарі і розпеченому асфальту закінчилась парадоксальним чином – після безуспішного стопу нас підібрала маршрутка, яка завезла нас у … Тбілісі!

Тбілісі

Водій, який зробив вигляд, що не зрозумів наших закликів російською не везти нас до столиці, порекомендував зайти в метро, проїхати пд землею весь центр мегаполіса і вийти на якійсь східній станції. з якої відправляються маршрутки на Сагареджо.

Вечоріло. У нас варіантів вже не було. Стоп закінчився. Ночувати в палатках у мегаполісі теж не ризикнули. Добре, що на станції нам трапився добрий поліцейський, котрий, кинувши недопитий стаканчик з кавою, виструнчився, уважно вислухавши і успіхаючись на всі зуби передав нас якомусь доброму хлопу, котрий довів і посадив нас прямо на маршрутку, що вже їхала в напрямку Сагареджо: 3 ларі і ми десь через годинку-дві були в нічному Сагареджо.

Сагареджо

Як нам сказали на вид “братки” з бензоколонки, до центру міста – 4 кілометри. А у нас важезні рюкзаки. Сашко після переговорів з “братками” хутко вернувся і зауважив: у Києві я б до таких ніколи не підійшов би…

Думаємо як дібратися. Таксистам не платимо принципово – типу “ми ж автостопери…”

Тут нас і підібрали “братки”, які якраз прямували на роздовбаній тачці до центру: “Ви аткуда? А! Я тожє в Украінє біл: в Данєцкє біл… А я в Адессє… Украінци и грузіни всегда далжни памагать друг другу!”

Сагареджойські “братки” поселили нас в чи не єдиному готелі, який був у цьому райцентрі: старий задрипаний совдепівський готель у дореволюційному напіврозваленому будинку.

Дідок-консьєрж був у шоці: 10:30 ночі, він спокійно дивився допотопний телевізор, прикривши двері готелю стільцем. “Пацанчіки” відкрили ці двері “з ноги” і рєзко зайняли усі стратегічні позиції в холі. Домовились з переляканим дідком за ціну. Перепитали нас, чи ціна підходить. Дружньо попрощавшись, вони зникли так само швидко, як хвилину тому вломлювались в цей обшарпаний хол…

Ми, хоч і були страшенно втомленими, вирішили зробити вилазку щоб закупитись харчами у мінімаркеті.

Центр Сагареджо був вщент переповнений молоддю, при чому в основному дівчатами-тінейджерами, які зібрались на ці східні вечорниці з усіх кварталів розлогого райцентру. Як чітко виразився Сашко “Сагареджо  – город нєвєст!” Навколо нас бурлила молодь, якась така дуже мала, щупла і надзвичайно енергійна.

Найбільш дивувало те, що прошарку “20+” ніде не спостерігалось. Напевне, у цьому віці усі навколишні персонажі вже стають статними і сімейними з двійком-трійком дітей… А чим ще займатися в Сагареджо – місті-селищі наречених на самому краю пустелі ?..

Ввечері смакували льодяне грузинське пиво “Казбегі”, не вірячи, що вранці прокинулись під сніговою шапкою Казбека, зображеного на етикетці.  І, звісно, раділи дню, за який встигли проїхати усю республіку з півночі на південь, побувавши у чудових історичних місцях.

Автор: Роман Корнилюк

Опубліковано у Автостоп, Грузія, Картлі, Мтіулеті, Хевія | Теґи: , , , , , , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.