Автори: кіноантон та Юкагубар
Є в Україні дивне містечко Буша, що на Вінниччині. Славетне воно з різних причин. По-перше, тут вже більш ніж 20 років проходить фестиваль пленерної «Подільський оберіг» скульптури.
Полягає він в тому, що до цього містечка запрошуються скульптори з усієї України та прямо на місці починають витісувати скульптуру. Так, за весь час існування цього фесту в цьому селі вже назбиралось близько 200 скульптур. Таким чином, ця ледь знана місцинка може похвалитись статусом такого собі скульптурної столиці України.
Більшість памятників зібрані в скульптурному парку, який знаходиться в самому центрі містечка.
Зустрічають відвідувачів два символічні пам’ятники: кобзар та мадонна, що стоять обабіч входу. Саме цим двом образам найбільше присвячено в українському образотворчому мистецтві.
Ну а увійшовши в арку, раджу йти як заманеться, адже скульптура на території цього парку стоїть як заманеться: на схилах, під деревами, вздовж доріжки, серед квітів та, часом, й просто валяється серед лугу.
Цього року фестиваль каменотесів триватиме протягом двох тижнів по 15 серпня. Новинкою сезону, як відзначили організатори фесту, будуть гончарі, які долучаться до вже традиційних скульпторів.
 |
| Буша |
Хоча підписи нам вдалось знайти лише на декількох скульптурах, часом в ідентифікації твору необхідності не виникає. Наприклад, цих Тарасів Шевченко та Бульбу важко сплутати з кимось ще.
Часто зустрічаються твори і на канонічні сюжети.
Якось мені пощастило почути рядки із записника одного миколаївського митця, який прощався зі своєю рідною землею. Все своє життя він пояснив лишень однією фразою: «моє життя – це молитва моєї матері про мою землю, країну, світ». Саме ці слова згадались, коли я зустрівся з наступною скульптурою.
В цілому, твори вражають своєю свободою, що не обмежується ані тематикою, ані стилем, ані будь-чим іншим. Тож поряд можуть трапитись і абстрактні твори і скульптури на народні та міфологічні сюжети.
В центрі цього парку стоїть така собі модерно-трипільська хатинка. Зазирнувши у вікна, з’ясувалось, що в ній зберігається розкопаний стародавній фундамент чогось.
Трипільську стоянку охороняє чудернацький ідол (фото з обох сторін)
Виходячи з парку в пошуках нових цікавинок Буші, перед вхідними ворітьми нас зустріли жіночки граблями, і, безпомилково розпізнавши в нас туристів, люб’язно сказали: «Доброго ранку, ми не тільки граблями махати вміємо, але й екскурсії проводимо, не бажаєте?..»
Через брак часу, від екскурсії ми відмовились. До речі вона коштує 40 грн., плата за вхід – 6грн., стільки ж треба буде викласти за фотозйомку. Через те, що «жіночки, які не тільки граблями махають» в той день мали купу клопоту з величезною ватагою якихось туристів які от-от мали приїхати до них, садівники-екскурсоводи люб’язно дали нам ключі від наступного бутанського дива – стародавньої скельної церкви.
Цей рельєф зберігся в храмі з п’ятого століття н.е.
Трохи покопавшись в історії цього містечка, з’ясувалось, колись давно Буша виглядала приблизно так…
Нажаль на втіху сьогоднішнім туристам лишилась лишень одна відреставрована башта.
Проходжаючись містечком часто натрапляєш на інші не менш цікав скульптури, біля яких бігають щасливі життям гуси та індики, вільно росте кукурудза та інші сільськогосподарські принади.
Подорож до Буші була б неповною, якщо б ми не зайшли на стародавнє козацьке кладовище, що на іншому боці гори, де і простягнулось саме село. На зворотному боці кожного хреста нерівними буквами вирізано: тут покоїться раб божий … (Матвій, Іван тощо) з такої-то сотні, полка…
Однією з найбільших проблем у всій цій подорожі була дорога. Адже як туди добиратись, а потім ще й дістатись Києва залишалось відкритим питанням протягом всієї подорожі.
Для прикладу коротенько про маршрут, яким добирались ми: Київ-Вапнярка (потягом), потім: Вапнярка- Ямполь (маршрутка), ну а потім як повезе, адже з Ямполя (районного центру) власне до Буші ходить автобус раз на день (при тому не щодня).
Таксі від Ямполя до Буші вартує 80 грн. Ми домовились за 50 грн. Назад до Києва ми дістались автостопом. Через те, що Вінниччина славиться своїми побитими дорогами та дуже малим рухом по дорогах, нам довелось поміняти 11 машин. Та дістались ми за 8 годин.
Я вважаю, що нам дуже повезло, тому для тих, хто планує цю подорож, хай вас попередить цей вид безнадійно порожньої траси – щось на кшталт цього вам доведеться спостерігати досить часто (машини рухаються по ній з частотою приблизно 3-4авта на годину).
…щасти