Тушетія

source: http://cv.wikipedia.org/wiki/Ӳкерчĕк:Keselo_(4)_(A).jpgТушетія (груз. თუშეთი, англ. Tusheti) – унікальна історико-географічна гірська область на північному сході Грузії. Область представлено на включення до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Географія

Адміністративно Тушеті становить північну частину Ахметського муніципалітету регіону Кахетія. Область являє собою гірську улоговину у верхів’ї річки Андійське Койсу та її приток: Пірікітської та Гомецарської Алазані.

На півдні Тушетія межує з Кахетією, від якої вона відрізана частиною Головного Кавказького хребта від вершини Великий Борбало (3294 м.) на заході до Шавіклде (3578 м) на сході. Щоб дістатись з райцентру Ахмета до найбільшого селища Тушетії Омало, необхідно подолати Перевал Банско (2926 м.) через який проходить побудоване в 1980-х роках автомобільне шосе.

З півночі Тушетія відділена від російської Чечні Сулак-Терським хребтом (східна частина Бічного хребта) від вершини Тебулосмта (4492 м.) на заході до вершини Діклосмта (4285 м) на сході.

На захід від Тушетії, за покритою льодовиками гірської стіною, розташована долина річки Арчіло, яка вже відноситься до історичної області Хевсуретія.

На сході, вниз по течії Андійської Койсу, лежать землі російського Дагестану.

Карта Тушетії

Історія та етнографія

Історично на території області проживала етнографічна група грузин – тушини (спілкуються на місцевому діалекті грузинської), а також невеликий народ бацбійці або цова-тушини (спілкуються нахською мовою), що піддався сильному грузинському впливові. За легендою король Леван Кахетинський (1520-1574 р.р.) офіційно дарував бацбійцям власність на землю в долині річки Алвані в обмін на військову службу.

Тушини і бацбійці мають схожу матеріальну і духовну культуру, багато в чому спільну з іншими горцями східній Грузії – пшавами та хевсурами. Обидві етнографічні групи сповідують православне християнство, також простежуються елементи дохристиянських вірувань.

У Грузії бацбійці, на відміну від кистинців, не розглядаються як самостійний етнос, і офіційно вважаються грузинами. Н. Г. Волкова, в своїй роботі “Етнічні процеси в Закавказзі в XIX-XX ст.” зазначає, що:

“…протягом кількох століть для бацбійців і частини кистинців грузинська мова стала другою рідною мовою», але «незважаючи на мовну і культурну асиміляцію в 1948 р. ще були живі люди похилого віку, котрі пам’ятали чеченський мову, чеченські звичаї.”

…На прикладі бацбійців і кистинців проглядається процес культуного злиття цих народів з грузинами. Найбільш інтенсивно він відбувався серед цова-тушинів, котрі в більшості асимілювалися з грузинами до другої половини XIX ст.: бацбійці запозичили у них костюм, звичаї, пісні тощо.”

Характерними для Тушетії є укріплені поселення з баштової архітектурою.

До 1840-х років населення області було поділене на чотири общини: Гометцарі, Чакма, Пірікіті і Цова (бацбійска община). З часом частина жителів переселилася на південь, до Кахетії.

Першою хвилею стала міграція бацбійців після руйнування одного з найважливіших їхніх поселень внаслідок зсуву в 1830 р. та страшної епідемії чуми. Тушини з общин Чакма, Пірікіті та Гометцарі мігрували до Кахетії пізніше. Більшість сімей вели напівкочовий спосіб життя, чоловіки ціле літо з квітня по жовтень відправлялись зі стадами овець високо в гори, повертаючи отари до Кахетії лише на зимівлю.

Під час німецької окупації СРСР, у 1942-1943 р.р. в Тушетії відбулось невелике антирадянське повстання, ймовірно пов’язане зі схожими але більшими за масштабом подіями в сусідній Інгушетії.

У 1950-ті роки більшість жителів Тушетії була переселена в долину Алазані: тушино-грузини в село Квемо-Алвані, а бацбійці в Земо-Алвані (тільки там донині збереглась бацбійська мова).

Оскільки головним заняттям населення завжди було перегінне вівчарство, Тушетія славиться тушинським сиром Gouda та високоякісною вовною, що експортується до Європи та Росії. Досьогодні вівчарство та випасання великої рогатої худоби – головні галузі господарства в Тушетії. Літо чабани з отарами проводять на високогір’ї, повертаючись на зиму до сіл Земо Алвані та Квемо Алвані.

Свинина в Тушетії – табу. Фермери не займаються свинарством, а туристам радять не везти з собою свинини до Тушетії.

Туристичні об’єкти

Національний парк Тушеті. Як один із найбільш екологічно чистих регіонів Кавказу з незайманою природою, Тушетія стала популярним місцем проведення гірських пішохідних походів.

Омало (груз. “ომალო”, англ. “Omalo”) – головне поселення історичної області Тушетія. Адміністративно – це частина Ахметського району, край Кахетія. Омало знаходиться між Великим Кавказьким хребтом та Пірікітським хребтом Тушетії. Через своє високогірне положення та відсутність добрих доріг, село Омало було надзвичайно ізольованим від решти Грузії протягом віків. Єдиною дорогою, якою можна дістатись Омало є шосе через перевал Албано на висоті 2850 м.

В Омало знаходиться відомий Краєзнавчий музей, в якому можна глибше дізнатись про культуру тушинів. До речі, у селищі Омало, велися зйомки фільму «Міміно». Згідно зі сценарієм льотчик Валіко Мізандарі (Міміно) – тушин за національністю.

В Омало є гестхаузи, а також єдині в Тушетії аеропорт, школа-інтернат і лікарня.

Шенако (груз. “შენაქო”, англ. “Shenako”) – одне із високогірних сіл Тушетії. Шенако розташоване  на південному схилі Великого Кавказу приблизно 100 км на північний схід від райцентру Ахмета, неподалік від кордону з Дагестаном, Росія.

Шенако є одним із небагатьох досі заселених сіл високогірної Тушетії. Над селом височіє гора Дікло, в поселенні зберегігся ряд будівель грузинської народної архітектури, а також стара церква Святої Трійці.

Кесело (англ. “Keselo”) – невелика середньовічна фортеця дещо вище села Омало, розташована в надзвичайно мальовничій місцевості, оточеній північними схилами Великого Кавказу. Кесело на півночі межує з Чеченською республікою, на сході – з Дагестаном.

Башти Кесело, яких спочатку було тринадцять були побудовані за часів монгольської навали в Грузії у 1230-х роках. Вежі забезпечували захист для жителів старого Омало від вторгнення монголів, а пізніше – дагестанських племен. Під час нападів загарбників на Тушетію, люди покидали свої села і використовувати башти як тимчасові притулки.

У радянський час більшість веж було зруйновано. Тим не менш, у 2003 році розпочалося відновлення п’яти веж середньовічної фортеці Кесело. Цей проект був організований за приватної інціативи голандськогого подружжя Henk and Eliane Hooft, що проживає у Грузії, пізніше реставрацією займалась Keselo Foundation. Реставраційні роботи з будівництва баштових фортифікацій проводились згідно з середньовічною традицією тушинів. В ході реставраційних робіт було виявлено безліч археологічних артефактів, таких як стародавні наскельні розписи, сокири бронзового віку та унікальні ювелірні вироби.

Дартло (англ. “Dartlo”) – сусіднє село біля Кесело з пам’ятками, які також були відреставровані за підтримки Keselo Foundation. Розташоване на правому березі Дідхеві, лівої притоки ріки Пірікіті Алазані. 2000 м над рівнем моря, відстань від міста Ахмета – 102 км. Доступне лише через повітряне сполучення та на конях. За даними перепису 2002 року, в селі мешкало 9 чоловік.

Хісо (англ. “Khiso”) – село по дорозі до Омало з відреставрованою вежею.

Хахабо (англ. “Khakhabo”) – високогірне село в Тушетії [sourсe].

Фарсма – високогірне село в Тушетії.

Джварбоселі - у селі щорічно проводиться турніри з стрибків, боротьби, танців і співу в яких беруть участь молоді люди з різних сіл Тушетії. У сусідній ущелині Тсоваті знаходяться стародавні кам’яні склепи 17 ст. Епідемія чуми, в той період майже повністю знищила жителів багатьох сіл регіону. Багато з тих, хто заразився чумою, добровільно оселилися в цих гробницях. Деякі з хворих вижили в результаті голодування [sourсe].

Корисні лінки

http://ru.wikipedia.org

http://en.wikipedia.org/wiki/Tusheti