Аджарія

Аджарія або Аджарська автономна республіка (груз. აჭარა, англ. “Adjara”) — регіон на південному заході Грузії, що розташований на теплому узбережжі Чорного моря. На півдні Аджарія межує з Туреччиною протягом 121 км.

Аджарія у сучасних територіальних границях була утворена як Аджарська АССР 16.07.1921 р. Столиця Аджарії Батумі — основні морські ворота Грузії.

В приморській зоні (Кобулеті, Махінджаурі, Гоніо, Сарпі тощо) розташовані санаторно-лікувальні комплекси, в основному створені за радянських часів. Також діють гірські курорти. Основне населення Аджарії – аджарці, етнографічна група грузинського народу, які в Середні віки зазнали найбільшого ісламського впливу.

Географія

Територія Аджарії за особливостями природних умов ділиться на дві частини — приморську і гірську.

Приморська Аджарія відрізняється характерною для субтропічної зони високою середньорічною температурою (температура найхолоднішого місяця зими — січня — складає +6,5 градусів), великою кількістю опадів (в середньому 2500 мм в рік) і сонячних днів. Субтропіки прибережної Аджарії відносяться до вологого підтипу, чим відрізняються від сухих середземноморських субтропіків в Північному і Західному Причорномор’ї.

У гірській частині Аджарії вплив Чорного моря через гірські бар’єри послаблено, тому повітря тут більш сухе. Середня висота гір складає 2000-2500 м. Через Годердзський перевал (2025 м.) проходить автомобільна дорога державного значення Батумі — Ахалцихе. В Хуло, на висоті 920 м над рівнем моря, середня температура в січні складає +1 градус, в липні +19 градусів.

Найбільш повноводна ріка Аджарії – Чорох, гирло якої розташоване в Грузії (протяжність русла річки Чорох на території Аджарії – 26 км), також на території Аджарії є дві притоки річки Чорох – Аджарісцкалі і Мачахела. У Чорне море безпосередньо впадають річки Кінтріші, Чаквісцкалі, Королісцкалі.

Унікальність флори і фауни Аджарії пов’язані з тим, що в льодовиковий період Колхіда була притулком найдревніших реліктів. Значна частина реліктів місцевого колхідського походження, частина з них ендемічні види.

Флора Аджарії налічує близько 1700 видів рослин. З них до Червоної книги Грузії занесений 41 вид. Ліси займають площу 186 965 гектарів, а лісистість становить 65,1%, тоді як в цілому по Грузії цей показник дорівнює 39,6%, в ​​світі – 27%, а в сусідній Туреччині – 11%. Більше 60% лісів розташовані на висоті 1000 м над рівнем моря. В основному поширені листяні (бук, дуб) і хвойні (ялина, сосна, ялиця) ліси.

Для охорони цінної мисливської, промислової і корисної фауны створений Кінтриський заповідник.

Серед корисних копалин Аджарії відомі багаті поклади міді і поліметалів, що містять дорогоцінні й рідкісні елементи; родовища будматеріалів, кольорових каменів, мінеральні і прісні води. На прибережній смузі Чорного моря, на відрізку Кобулеті – Чолокі знаходиться смуга магнітних пісків. З найдавніших часів аджарські вулканічні і метаморфічні породи (андезити, базальти, сієніти, дацити та ін.) використовувалися для церковного і цивільного будівництва.

Історія та етнографія

Вперше територія Аджарії була заселена ще в кам’яному віці, що підтверджується археологічними знахідками біля гірського курорту Бешумі. Басейн річки Чолокі є одним з головних центрів металургії. На території зустрічається безліч пам’яток бронзового і ранньозалізного періодів.

У 6-4 ст. до н.е. сучасна Аджарія складала частину західногрузинського царства Колхіда. Колонізований греками в 5 столітті до н.е., регіон потрапив під владу Риму в 2-му столітті до нашої ери.

3 ст. до н. е. – у письмових грузинських джерелах перша згадка про Аджарію як частину давнього грузинського царства.

1 ст. н. е. – Пліній Молодший вперше згадує про цитадель древніх колхів – фортецю Гоніо, що знаходиться на території Аджарії. За легендою, саме з Аджарії почалася проповідь християнства в Грузії – після приходу апостола Андрія Первозванного.

4 ст. н.е. – Аджарія входить до складу грузинської держави Лазіка.

6 ст. – як і вся Західна Грузія Аджарія була місцем боротьби між Римом та Іраном.

7 ст. – Аджарію спустошили своїми набігами араби.

9 ст. – Аджарія увійшла до складу Тао-Кларджеті.

З кінця 10 ст. Аджарія була частиною об’єднаної грузинської держави. Її очолювали правителі провінцій — ерістави. Пізніше приморські землі сучасної Аджарії входили до складу Гурійського мтаварства.

У 11-13 ст. Аджарія сильно постраждала від набігів сельджуків та монголів.

1614 р. – Оттоманська Туреччина остаточно завоювала Аджарію. Населення приймає іслам.

Після російсько-турецької війни за Берлінським трактатом 1878 року Батум, Карс і Ардаган перейшли до Російської імперії. З кінця 80-х років 19 століття в Батумі почала розвиватися промисловість, тут знаходився один із центрів торгівлі та промисловості російського Закавказзя.

В 1898 р. у місті налічувалося більше десятка великих підприємств і біля 11 тисяч робітників, переважно в порту та на нафтових заводах. В 1897-1907 роках був збудований перший нафтопровід від Каспійського до Чорного моря — Баку-Батум.

В квітні 1918 р. турки захопили Батум, частину Гурії, Ахалцихе, Ардаган. З грудня 1918 року по липень 1920 Аджарія була окупована англійськими військами. 16 червня 1921 року була створена Аджарська АРСР в складі Грузинської РСР. В грудні 1922 року Аджарська АРСР в сладі Грузинської РСР увійшла до Закавказької РФСР.

1991 р. – після розпаду Радянського Союзу Аджарія стала частиною нової незалежної, але політично розділеної Республіки Грузія. Їй вдалося уникнути втягнення в хаос громадянської війни, від якої страждала решта регіонів країни протягом 1991-1993 р.р., в основному завдяки авторитарному правлінню аджарського лідера Аслана Абашидзе. Незважаючи на те, що він успішно підтримував порядок в Аджарії і зробив її одним із найбільш процвітаючих регіонів країни, Абашидзе був звинувачений у причетності до організованої злочинності, зокрема великомасштабної контрабанди, необхідної для фінансування уряду та персонального збагачення.

Протягом 1990-х років в період президентства Едуарда Шеварднадзе центральний уряд в Тбілісі закривав очі на все, що відбувалося в Аджарії. Все змінилося після Революції Троянд 2003 р., коли режим Шеварднадзе був повалений на користь реформатора і лідера опозиції Михайла Саакашвілі, котрий пообіцяв розправитися з сепаратизмом в Грузії.

Навесні 2004 р., відбувається серйозна політична криза в Аджарії після того, як центральний уряд захотів утвердити свій вплив у регіоні. Ситуація загрожувала перерости в збройне протистояння. Тим не менш, ультиматуми Саакашвілі і масові протести проти авторитарного правління Абашидзе змусили лідера Аджарської республіки піти у відставку, після чого він втік до Росії. Після вигнання Абашидзе, був введений новий закон, що змінив умови автономії Аджарії.

2007 р. – резиденція Конституційного суду Грузії була перенесена з Тбілісі до Батумі.

Міжетнічні відносини в Аджарії мають спокійний характер, хоча в пострадянські роки відбувся масовий відтік населення за кордон, знизилася частка російськомовного населення.

Етнографічно аджарці як відносно самостійна етнічна група сформувалися в період між XV-XIX століттями, на базі ісламізованих, але не до кінця потурчених грузин Османської імперії. Перехід Аджарії під юрисдикцію Російської імперії поклав край процесу тюркизації.

До 1926 року загальноприйнятим для опису аджарців був термін грузини-мусульмани. Під час перепису населення 1926 року молода радянська влада в республіці вперше ввела термін аджарці для опису місцевих грузин-мусульман, нарахувавши 71,5 тисяч аджарців. Оскільки основним індикатором аджарської національності була релігія (іслам), а радянський уряд в 1939-1989 рр. офіційно дотримувалося політики секуляризації та/або атеїзму, дані по аджарцях не збиралися, вони офіційно зараховувалися до грузинів.

У період незалежності Грузії аджарці як і раніше зараховуються до грузинів і складають 93,4% населення республіки Аджарія (351 тис. чол), де найбільшою етнічною меншиною є росіяни (2,4% або 9 тис.). Історично значними були міжетнічні контакти аджарців з вірменами, греками (зокрема понтійцями), українцями тощо. Дані про релігійну приналежність аджарців раніше визначалися в ході громадських опитувань, лише після перепису 2002 р. були встановлені точні статистичні дані.

За роки османської влади, як і рашта крипто-християн, аджарці поєднували іслам і православ’я в побуті. Масова рехристиянізація грузинського населення Аджарії в 1990-х і 2000-х, яку стимулювала Грузинська православна церква, призвела до того що нині співвідношення християн і мусульман в Аджарії становить 70% до 30%, хоча ще в кінці 1980-х переважали мусульмани (70 %).

За даними перепису населення 2002 року:
60,6% населення Аджарії – прихильники Грузинської Православної Церкви;
30,4% – мусульмани-суніти;
0,8% – прихильники Вірменської Апостольської Церкви;
0,2% – католики;
6% – атеїсти та інші.

Туристичні об’єкти

Аджарія адміністративно складається з 5 муніципалітетів і міста республіканського значення, в кожному з яких є свої цікаві туристичні об’єкти:

Батумі (англ. Batumi)

Фортеця Гоніо (раніше відома як Апсарун) – 7-8 ст. до н.е. – знаходиться на узбережжі Чорного моря, на 12 км південніше Батумі. Вперше згадується в І столітті, в часи греко-римського періоду. Джерело “Золото Гоніо” та численні археологічні знахідки пізніше привернули увагу італійських міст-республік. Потім, в 16 ст. вони були вивезені оттоманами.

Кеда, Кедський муніципалітет (англ. Keda)

Кобулеті, Кобулетський муніципалітет (англ. Kobuleti)

Шуахеві, Шуахевський муніципалітет (англ. Shuakhevi)

Хелвачаурі, Хелвачаурський муніципалітет (англ. Khelvachauri)

Хуло, Хулойський муніципалітет (англ. Khulo)

Дандальський міст – арочний кам’яний міст, що знаходиться між Батумі і Хуло, збудований за часів цариці Тамари.

Схалта – монастир, розташований в Хулойському районі, в долині річки Схалтісцхалі. Мала церква збереглась до наших днів у вигляді руїн, ймовірно була побудована між X-XI століттями. Тут же знаходитися церква Пресвятої Богородиці XIII століття, винний льох і кам’яна огорожа. Її зведення приписують часам цариці Тамари. У монастирі досі зберігаються давильня ( “Сацнахелі”) і закопані в землю глиняні винні посудини ( “квеврі”). >>>

Хіханська фортеця – розташована за 80 км від Батумі в селі Хіхадзірі на вершині високої гори. Рік заснування фортеці точно не встановлений, припускають лише, що побудована вона була в 11-13 ст. навколо церкви св. Георгія, зведеної раніше. У ті далекі часи Хіхані було містом-фортецею і слугувало за резиденцію еріставі Абусерісдзе. Нині від фортеці Хіхані лишились неприступні з трьох боків стіни висотою в 7-8 м, а також дві великі башти.

В Аджарії популярні традиційні народні фестивалі:

Селімоба (англ. Selimoba). Фест проводиться в селі Бако, муніципалітет Хуло, 3 липня в пам’ять про життя Селіма Хімшіашвілі. Концерт за участю місцевих самодіяльних фолк-колективів та виставки традиційних ремісничих виробів. Фест підтримується Міністерством освіти, культури і спорту Аджарії.

Шуамтоба (англ. Shuamtoba). Традиційний фестиваль, який щороку проводиться на літніх гірських пасовищах двох муніципалітетів (Хуло і Шуахеві) в перші вихідні серпня. Скачки на конях, виставка народних хенд-мейд виробів та концерт за участю фольклорних колективів.

Мачахлоба (англ. Machakhloba). Відбувається в ущелині Мачахела в другій половині вересня (Хелвачаурський муніципалітет). Фестиваль починається біля пам’ятника рушниці Мачахела (в точці злиття річок Мачахела і Чорохі), продовжується в селі Мачахіспірі і закінчується в селі Зеда Чхутунеті.

Колхоба (англ. Kolkhoba). Стародавній фестиваль Лазіки. Він проводиться в кінці серпня або на початку вересня в селі Сарпі (муніципалітет Хелвачаурі). Під час фестивалю на сцені відтворюється античний міф про аргонавтів.

Корисні лінки

http://uk.wikipedia.org

http://ru.wikipedia.org

http://en.wikipedia.org/wiki/Adjara

http://www.geo-travel.net