Джавахетія

Джавахетія (груз. ჯავახეთი, англ. Javakheti) — історичний регіон Грузії на південному сході краю Самцхе-Джавахеті, що відповідає нинішнім Ахалкалакському та Ніноцміндівському муніципалітетам, що заселені переважно вірменами.

Джавахетія є аграрним регіоном, найпопулярнішими видами діяльності є вирощування картоплі та тваринництво.

Географія

Історичними межами Джавахетії є ріка Мткварі (Кура) на заході та гори Шаввашеті на півночі, Самсарі на півдні, Ніаліскурі на сході.

Карта Самцхе-Джавахетії (див. на південний cхід)

http://za7gorami.narod.ru/turisticheskie-karty/karta-samtskhe-javakheti.jpg

Історія та етнографія

На території Джавахетського нагір’я знаходиться одна з зон поширення пам’яток епохи палеоліту.

12 ст. до н.е. – найбільш раннім об’єднанням племен чи державним утворенням на території Джавахеті була Забаха, від назви якої походить сучасна назва краю.

785 р. до н.е. – найперша згадка назви Джавахеті була знайдена в джерелах Урарту, у літописах царя Урарту Аргішті I, в якому ця історична область згадується як Zabakha. Існує думка, що ця назва походить від назви племені Taokh‘ів, котрі були основним населенням регіону Diaokhi (Tao) і населяли північний схід нинішньої Туреччини і Південної Грузії, зокрема територію Джавахеті (Taokh-Chaokh-Javakh).

5-2 ст. до н.е. – територія Джавахеті входила до складу грузинської держави Іверія, про що свідчать описи античних авторів, таких як Геродот, Ксенофонт, Гекатей Мілетський, Птолемей та ін.

Страбон відзначає, що згодом територія Джавахеті, як і більша частина сучасної південно-східної Грузії, перейшла під управління Вірменії на 300 років.

2 ст. н.е. – Джавахетія повернулася до складу посиленої Іверії майже на півтисячоліття.

656 р. – область захопили араби. Згідно з вірменськоми літописами Степаноса Таронаці, емір Вірменії Хатліб Єзид, який прибув до Вірменії на чолі численного війська, відправився в Іверію, де загинув у селі Хозабірі (Джавахеті).

На думку грузинських істориків, Джавахеті була однією з основних частин Королівства Картлі починаючи з античних часів. У ній поєднувались культурні та історичні елементи Східної і Західної Грузії.

850-861 р.р. – в Джавахеті відбувався собор Грузинської церкви, про що зазначається у грузинському творі «Житіє Григорія Хандзтелі».

10 ст. – центром Нижньої Джавахеті стає місто Тмогві.

11-13 ст. – центром Верхньої Джавахеті стає місто Ахалкалакі.  Протягом золотого віку процвітання єдиного грузинського царства, у Джавахеті будуються мости, церкви, монастирі, королівські резиденції (Lgivi, Ghrtila, Bozhano, Вардзія). З 12-го століття, область перебувала під владою представників феодальної сім’ї Торелі.

Після розпаду єдиного царства Грузії територія Джавахеті входила до складу грузинського князівства Самцхе.

1590 р. – князівство Самцхе захоплює османська Туреччина. Під ісламським впливом грузинське населення Джавахеті поступово змушене мігрувати до внутрішніх районів Грузії – частина до Імереті, частина – до Картлі.

1828 р. – Ахалкалакі було завойоване росіянами. Після цього етнічна карта регіону стала швидко змінюватись. Серед жителів приєднаної до Російської імперії області переважали грузини, також тут мешкали турки, курди, азербайджанці і вірмени.

1830 р. – після укладення Адріанопольського мирного договору між Росією і Туреччиною 7300 вірменських сімей (близько 58 000 ос.) з Ерзрумського, Басенського, Бабердського, Дерджанського та інших повітів переселилися в Джавахетію та сусідні райони, тоді як до Туреччини переселилися турки, курди і частина азербайджанців.

1829-1831 р.р. – вірмени і понтійські греки з Туреччини переселилися також і в місто Цалка, яке ще в XVIII ст. внаслідок постійних набігів дагестанських племен було покинуте майже усіма грузинськими мешканцями.

1841-1845 р.р. – на південь від Ахалкалакі оселилися духобори.

1840 р. – Джавахетія була включена до складу Грузино-Імеретинської губернії,

1846 р. – Джавахетія була включенадо складу Тифліської губернії

1874 р. – Джавахетія = Ахалкалакський повіт. Станом на 1 січня 1916 року в Джавахеті (в 110 селах Ахалкалакський повіту) проживали 107 000 чоловік, з яких 82 800 вірмени.

На початку 20-го століття, у регіон приходить велика кількість вірменських біженців внаслідок геноциду вірменів в Османській імперії.

1918 р. – розгорівся вірмено-грузинський конфлікт із за вимог вірменського боку передати їм Ахалкалакський і Борчалінський повіти колишньої Тифліської губернії. Бойові дії припинилися в результаті втручання британських сил.

1919 р. – на конференції в Тбілісі сторони домовилися розділити спірні території за рішенням Верховної ради Антанти з даного територіального конфлікту. Таким чином північна частина повіту тимчасово передавалася Грузії, південна – Вірменії, середня оголошувалася нейтральною зоною під управлінням британського губернатора.

1921 р. – після встановлення радянської влади питання про приналежність Самцхе-Джавахеті було піднято ще раз. Питання спочатку було обговорено на пленумі Кавбюро ВКП (б), проте право прийняття остаточного рішення було передано ЦК КП Грузії. Згідно з рішенням ЦК КП Грузії область Самцхе-Джавахеті (Ахалкалакський повіт) була залишена у складі республіки.

У складі Грузинської РСР повіт адміністративно був розділений на Ахалкалакський і Богданівський (нині Ніноцміндівський) райони.

На сьогоднішній день адміністративно Джавахетія розділена на Ахалкалакський і Ніноцміндівский муніципалітети, які входять до складу краю Самцхе-Джавахеті, в якому частка етнічних грузинів значно більша.

За даними 2002 в Джавахеті налічується близько 100 населених пунктів та понад 113 тис. населення, з яких 95% – вірмени.

Як пишуть у Вікіпедії, Вірменія ніколи не підтримувала сепаратизм у регіоні, а серед вірменів Джавахетії серйозних сепаратистських амбіцій останнім часом не було зафіксовано.

Туристичні об’єкти

Ахалкалакі (ახალქალაქი) – історичний центр Джавахетії і центр сучасного муніципалітету, в якому не густо з цікавими місцями, не зважаючи на те, що зовсім поруч у сусідніх історичних областях знаходиться Вардзія, Хертвісі і Тмогві. З Ахалкалакі нескладно дійти пішки по бездоріжжю, але коротким шляхом до Вардзії.

Ахалкалакі – невелике високогірне містечко на висоті 1700 м. н.р.м., населене майже виключно вірменами. Райцентр і центр єпархії. Місту майже 1000 років, хоча його історія відома дуже погано >>>

Кумурдо (ქუმურდო) – село за 12 км від міста Ахалкалакі, на самому краю каньйону річки Кури. Відоме старовинним храмом, який був побудований в 964 році за правління Леона, царя Абхазького царства. Храм досить цікавий як архітектурна пам’ятка, крім того, десь серед фресок присутній портрет матері царя Баграта III. Храм колись був купольним, нині купол відсутній.

Апніа (აფნია) – село, розташоване на правому березі річки Кура. 1700 метрів над рівнем моря, за 23 км від Ахалкалакі. Є церква, побудована з тесаного каменю.

Ніноцмінда (ნინოწმინდა) – центр муніципалітету, який є одним із найбільш негрузинських районів в Грузії, майже повністю населений вірменами. Високогір’я, яке називають грузинським Тибетом: майже скрізь вище 2000 метрів, мало рослинності і людей, прохолодно і аскетично.

У радянський час весь район вважався прикордонним, сюди пускали тільки за перепустками. Сліди радянської епохи досі трапляються час від часу.

Ніноцмінда (колись Богдановка) – невелике вірменське містечко, фактично в одну вулицю (вул. Агмашенебелі, колишня Леніна). Культурних пам’яток не помічено.

Абулі – мегалітична фортеця, один із найцікавіших об’єктів Грузії. На думку автора блога travelgeorgia:

…Приголомшливе місце, абсолютно незрозуміле і загадкове. Побудована на висоті 2500 метрів. Звідси 4-5 кілометрів до найближчого житла, майже пустеля. Збереглося кілька веж і стіни. Зараз вважається мегалітичною пам’ятникою бронзової ери, але все це дуже ймовірно… >>>

Гандзані (განძანი) – вірменське село на основній трасі, 20 кілометрів від Ніноцмінда. З цього села варто починати піший похід до фортеці Абулі. Для цього треба йти на північний захід, орієнтуючись на гору Малий Абулі. Гандзані лежить на висоті приблизно 2100 від рівня моря, Абулі – 2799. Село високогірне, прохолодне, свого роду грузинський Тибет. Є кілька храмів і кам’яний міст, повітря дуже чисте.

Пока (ფოკა) – невелике вірменське село на основній трасі, біля південного краю озера Паравані. Поруч знаходиться монастир, який заснований імовірно ще Святою Ніно. Згодом монастир був сильно зруйнований, потім відновлений, і в даний час діє.

Озеро Паравані – найбільше за площею озеро Грузії, яке хочуть перетворити на курорт. Озеро розташоване між Джавахетським і Самсарським хребтами. Озеро знаходиться на висоті 2073 м над рівнем моря і має площу рівну 37,5 км ². Його максимальна і середня глибина становлять 3,3 і 2,2 м. відповідно. За озером Паравані височіють конічні вершини згаслих вулканів.

Озеро Сагамо – озеро тектонічного походження біля невеликого села Сагамо. Висота озера над рівнем моря – 1996 м. Площа плеса становить 4,8 км ², найбільша глибина 2,3 м. Середня – 1,6 м. Об’єм води в 7,7 млн. м ³, площа водозбору 528 км ².

Шаорі – фортеця, побудована на висоті 2752 метрів над рівнем моря з величезних каменів без використання цементу.

Корисні лінки

http://ru.wikipedia.org

http://en.wikipedia.org/wiki/Javakheti

http://travelgeorgia.ru/59/

http://travelgeorgia.ru/58/