Месхетія

Месхетія (груз. მესხეთი, англ. Meskheti) — історико-культурна область Грузії,  значна частина якої на даний час входить до складу республіки Грузія, займаючи південь і частково південний-захід республіки.

Центр Месхетії – місто Ахалцихе.

Географія

Географічно Месхетія розташована у гірській області Мосхія, що на південному-заході Грузії.

Через Месхетію проходить важлива траса Хашурі-Боржомі-Ахалцихе-Вале-Кордон. Тому люди зазвичай потрапляють сюди через Боржомі – так зручніше і швидше. Можна сюди доїхати з боку Туреччини тій самій дорозі, але з півдня.

Дорога Ахалцихе-Ахалкалакі-Ніноцмінда-Цалко була відремонтована і досить зручна. Потенційно цікаве трансаджарське шосе на Батумі нині не дуже популярне через поганий стан.

Територія історичної Месхетії відповідає трьом сучасним муніципалітетам Грузії – Адігенському, Ахалцихському і Аспіндзькому, що входять до складу краю Самцхе-Джавахеті, а також суміжним районам Туреччини.

Джерело: http://www.travelgeorgia.ru/objects/gallery_file_489_o.gif

Історія та етнографія

Античні грузинські племена месхів (або мосхів) і мосініксів були автохтонним населенням даного регіону. Сучасне грузинське населення Месхетії – месхетинці – є нащадками цих античних племен. Мосінікси були одними із перших винахідників чорної металургії.

2 тис.-4 ст. до н.е. – Месхетія була частиною античного грузинського царства Diaokhi,

4 ст. до н.е.-6 ст. н.е. – частина Іберійського царства.

6-10 ст. – місцеве населення, перебуваючи під владою Візантії, приймає християнство.

10-15 ст. – регіон був частиною Об’єднаного грузинського царства.

з 13 ст. – регіон входить до князівства Самцхе-Саатабаго, яким правили атабеги з дому Джакелі.

16 ст. – Месхетія окупована турками і зазнає анексії з боку Османської Імперії. До Месхетії, як і в інші завойовані землі, з решти областей Анатолії масово мігрує тюркомовне населення, хоча ранні міграційні потоки тюркомовних племен спостерігались ще з 11 ст. Внаслідок їхньої асиміляції з місцевими жителями (частина з яких прийняла іслам) утворилася етнічна група т.зв. турків-месхетинців.

1829-1917 р.р. – регіон був частиною Тифліської губернії у складі Російської імперії внаслідок підписання Адріанопольського мирного договору, що закріпив передачу росіянам північної частини регіону.

У регіоні починається зворотний процес деісламізації: значна частина грузинів-мусульман, особливо в другій половині XIX століття, переселяється до Туреччини.

1918-1921 р.р. – Месхетія – частина незалежної Демократичної республіки Грузія.

1921-1990 р.р. – частина Грузинської РСР у складі Радянського Союзу.

1944 р. – турки-месхетинці мусульманського віросповідання (суніти-ханафіти)  були депортовані на наказом Сталіна в Середню Азію. Зі 120 тисяч насильно депортованих турків-месхетинців 10 тис. загинуло під час перевезення у вагонах для худоби.

Більшість турків-месхетинців так і не повернулися до Месхетії. Нині вони розпорошені по інших країнах колишнього Радянського Союзу, а також у Туреччині та США. Близько 500-700 турків-месхетинців проживають в Азербайджані, Казахстані, Киргизії, Узбекистані.

1990-ті р.р. і донині – історична Месхетія входить до складу краю (мхаре) Самцхе-Джавахеті разом із Джавахетією та Торі. Найбільша кількість турків-месхетинців лишилась в муніципалітеті Аспіндза: там є 13 сіл, заселені цими автохтонними жителями. В Ахалцихському районі – 9 сіл,  в Адігенському – 2.

Туристичні об’єкти

У Месхетії варто відвідати храми, монастирі, фортеці, музеї.

Ахалцихе (ახალციხე) – адміністративний центр не тільки історичної області Месхетія, а й усього краю Самцхе-Джавахеті, єдине відносно велике місто в цьому регіоні. Знаходиться в 120 кілометрах від Горі і в 150 від Кутаїсі. Через місто проходить важлива траса на Туреччину, а також траса з Батумі на Тбілісі. Ахалцихе майже неможливо оминути, якщо ви опинилися в Джавахеті. Саме місто зручно використовувати як базу для вивчення околиць, включаючи Вардзія.

Є реконструйована фортеця, історичний музей, вірменська церква, турецька мечеть >>>

Сапара (або Сафара) – монастир, що знаходиться 9 км. від Ахалцихе.

Ацкурі (აწყური) – стародавнє поселення з багатою історією і певною кількістю пам’яток. Зараз це невелике тихе село на березі Кури з недіючою залізничною станцією. У минулому це було велике місто, центр ацкурської єпархії. У кафедральному соборі міста збереглася відома на всю Грузію чудотворна ікона Богоматері. Від собору залишилися руїни. Збереглася також вражаюча фортеця Ацкурі. >>>

Вале (ვალე) – велике селище на трасі, що веде з Ахалцихе до прикордонних переходів. Населення переважно месхетинське.

Аспіндза (ასპინძა) – з точки зору туризму це найцінніший муніципалітет краю Самцхе-Джавахеті, що розкинувся навколо міста Аспіндза, яке має вигляд типового грузинського селища. Тут знаходиться чи не половина всіх цікавинок Верхньої Картлі на чолі з Вардзіа.

З географічної точки зору це одна довга ущелина, вздовж якої раніше проходив головний торговий шлях. Відтак на цьому шляху побудовано багато фортець і міст.

Туристи приїжджають сюди в основному для того, щоб подивитися Вардзіа, а та решту цікавих об’єктів – це замок Тмогві, монастир Ваніс-Квабебі, храм у Цунда, Хертсіві тощо.

Вардзіа (ვარძია) – печерний монастирський комплекс XII-XIII століть, 13 ярусів якого висічені у крутій скелі над долиною річки. Видатна пам’ятка середньовічної грузинської архітектури, найголовніша пам’ятка муніципалітету Аспіндза і всієї області Самцхе-Джавахеті.

Печерний монастир Вардзія містить 250 печер, у центральній частині – царський комплекс, заснований під час правління цариці Тамари (1184-1213 р.р.). Головна церква теж висічена в скелі, стіни якої послужили “полотном” для трьох прижиттєвих портретів цариці Тамари. >>>  >>>

Ваніс Квабебі (ვანის ქვაბები) – свого роду Вардзіа в мініатюрі. Це печерне місто, засноване в 8 столітті. Фортечна стіна побудована в 1204 році. Є дві церкви. У 1553 було заселеним містом, згадується в списку міст захоплених Кайхосро Джакелі. Зараз знаходиться в 3 кілометрах від селища Тмогві і приблизно в 2 кілометрах від Вардзії. Іноді ці місця називають Ванськими Печерами.

Гельсунда – невелике селище за кілька кілометрів від Хертвісі в бік Вардзії. Зараз населене аджарцями. Цікаве печерами, видовбаними в скелі над селищем.

Дама (დამალა) – село за кілометр від Аспіндзи на схід. Цікаве як єдине вірменське село в районі, котре населяють нащадки вірменів-ерзурумців, які переїхали сюди у 1828 році. У селі два вірменських храми: Сурб Геворк і Сурб Хач. Трохи на схід від села знаходиться фортифікаційна пам’ятка регіону – фортеця Кохта. Іноді її називають Кохтіс-ціхе. Від фортеці мало чого залишилося, але зайти сюди варто.

Зеда-Тмогві (ზედა თმოგვ) – Верхній Тмогві. Зараз село покинуте, жителі ще в 1944 році переселилися в Нокалакеві. У селі залишилися будинки, побудовані на початку XIX століття, храм Святого Георгія IX століття. Вважається, що звідси – найкращі види на Джавахетське плато.

Накалакеві (ნაქალაკევი) – велике село на ділянці Хертвісі-Вардзія. У минулому месхетинсько-мусульманське, зараз месхетинсько-християнське. Прямо на трасі можна побачити руїни караван-сараю. Південніше – невелике озеро, південніше озера – поворот на схід, де метрів через 500 – храм в Цунда. Цей храм – все, що залишилося від великого міста Цунда.

Тмогві (თმოგვი) – месхетське село за 9 км. від Хертвісі, 4 км від Вардзія, зовсім поряд з Накалакеві. Раніше на території села знаходилось велике місто Цунда, від якого зараз залишився тільки один храм – зараз на околиці Накалакеві.

Замок Тмогві – знаходиться на лівому березі Кури, високо на горі, і потрапити туди з села Тмогві не дуже просто. Треба або пройти на північ до моста, чи на південь до мосту у Вардзії (перший шлях легший, другий цікавіший). Фортеця суттєво зруйнована, але варто побувати у цьому безлюдному і гарному місці. Фортеця почала будуватися ще в VI столітті  >>>

Хертвісі (ხერთვისი) – селище біля злиття річок Кури і Паравані. Тут же і розвилка трас – Ахалцихської, Вардзійскої і Ахалкалакської. Над річкою і трасою, високо на горі, розташовується красива фортеця Хертвісі. Цю фортецю важко не побачити, опинившись в цих місцях, але важче відвідати: вона знаходиться досить високо на горі і підніматися туди нелегко.

Фортеця начебто збудована ще в античну епоху, а біля неї існувало місто. До XII століття історія місця простежується слабо, в 985 році тут був побудований храм, а трохи пізніше мури. У 1283 році фортеця сильно постраждала від землетрусу. Георгій Саакадзе брав її штурмом в 1624 році, потім її брав цар Іраклій в 1771 року, а в 1828 році її відбили від турків вже остаточно. Окуджава співав про це місце пісню “Біля фортеці Хертвісі”.

Хізабавра (ხიზაბავრა) – село, населене месхетинцями-католиками. Є католицький храм XIX століття і православний храм IX століття. Все цікаве знаходиться в сусідньому селі Саро.

Саро (სარო) – невеличке месхетинське селище неподалік від Хертвісі, в якому збереглися загадкові мегалітичні споруди епохи бронзового віку – найбільш містичне і загадкове місце в муніципалітеті Аспіндза. Поруч з трасою, але треба піднятися високо наверх. Тут є Архангельська церква IX століття.

Біля селища знаходяться три мегалітичні фортеці. Цілком помітні стіни її величезних оброблених кам’яних блоків, складених в суху, без застосування цементу. Можливо, відносяться до епохи тріалетської культури, можливо – більш ранні. Ніяких предметів археологи не знайшли, культурного шару не помічено. Найближчий схожий мегалітичний пам’ятник – Абуль в ніноцміндському муніципалітеті. У Саро є кілька печер, але вони важкодоступні без спецспорядження.

Адігені – муніципалітет, який у минулому був заселений турками-месхетинцями. Зараз населення в основному грузинське, трішки вірменів, а месхетинці живуть у двох селах: Уде та Аралі.

Район відомий мінералкою “Занаві”, фортецею Окрос-Ціхе, монастирем Зарзма і монастирем Занаві, церква Чуле. Тут знаходиться Абастуманськая обсерваторія.

У цей район можна зробити вилазку з Ахалцихе або проїхати його транзитом на Батумі. Підготовлені пішохідні туристи можуть звідси вирушити через Месхетський хребет в Імеретію.

Зарзма (ზარზმა) – селище в Адігенському муніципалітеті, в якому розташований відомий Преображенський монастир. Це один із давніх і оригінальних монастирів. Його не доведеться довго шукати, він добре проглядається з усіх боків і з шосе, що пролягає нижче під селищем. Перший храм на цьому місці був побудований в VIII столітті, від нього нічого не залишилося. Від 10 століття залишився напис на арці, а основні споруди побудував Бека Джакелі в XIV столітті. У 1544 році монастир глобально ремонтували. Однак наприкінці століття прийшли турки і монастир був надовго закритий. Зараз діє. >>>

Окрос-Ціхе – достатньо велика фортеця, побудована в кінці XIII або на початку XIV століття високо на горі, приблизно 1700 м.н.р.м., тобто, метрів на 500 вище усієї адігенської долини. Потрапити сюди не дуже легко. Наприклад, можна прийти в село Боладжурі і піти від нього прямо на північ. До фортеці веде стежка довжиною 3,5 км. Можна з того ж Боладжурі піти довгим шляхом – через Квемо-Ентелі, Земо-Ентелі і Пхеро в село Шоку, звідкіля лишається 1,5 км. Можна піти прямо з Адігені, через Занаві і Гомар (близько 7 км.).

Уде (უდე) – велике месхетинське селище, майже 4 км довжиною, розташоване південніше основної траси, за 8 км. на схід від Адігені. Прямо в центрі знаходиться великий храм, побудований в XV столітті.

Корисні лінки

http://ru.wikipedia.org

http://en.wikipedia.org/wiki/Meskheti

http://www.travelgeorgia.ru/57/