Хевія

Хевія (груз. ხევი, англ. Khevi) – високогірний район на півночі Грузії, з цетром у місті Степанцмінда, яке колись мало назву Казбегі. Район на півночі межує з Росією, на заході – з Осетією, а на півдні та сході – з грузинськими регіонами Мтіулеті та Хевсуреті. З півночі на південь через район проходить Воєнно-грузинська дорога – головна транскавказька магістраль, що з’єднує Росію з Вірменією.

Географія

Південною межею району є Кавказький Хребет і Хрестовий перевал (2379 м). Іноді  до Хевії відносять гірськолижний курорт Гудаурі з великою частиною каньйону річки Арагві.

Зі сходу межа – це гора Чаухі (3688 м). І перевал Чаухі. Весь район – це ущелина Терека і невеличкий каньйон річки Сноцкалі. Висота над рівнем моря тут досить пристойна – близько 1300 метрів в районі російського кордону, близько 1800 в районі поселень Сіоні та Степанцмінда. Безпосередньо перед початком підйому на Хрестовий перевал висота сягає 2000 метрів н.р.м.

Клімат Хевії прохолодний, гори безлісі та пустельні, а вершини вкриті вічними снігами.

Історія та етнографія

Історично регіон називається Мохеве, а етнографічна група грузинів, що її населяє – мохевцями.

Мохевці – окрема етнографічна група грузинів з власним мохевським діалектом грузинської мови та специфічними звичаями. В енциклопедичному словнику Брокгауза і Ефрона побут і традиції мохевців описуються так:

“Головне заняття їх – скотарство. Вони живуть громадами; колись сільське віче було у них безапеляційним інститутом; воно вирішувало навіть питання про розлучення у разі насильницької видачі дівчини заміж.

Громада розшукувала і карала злочинців, причому вищим покаранням було вигнання; вигнаний залишався назавжди відторгненим і навіть вважався нечистою істотою.

Переселення в інше село допускалося не інакше як з дозволу громади, членом якої був емігрант; половину свого стада він залишав на користь бідних жителів свого села. Продавати овець або взагалі щось із майна мохевець міг лише за згодою села, але тепер для цього достатньо дозволу родичів.

Релігія мохевців, хоча вони і вважаються православними, містить в собі багато залишків язичництва. Закликаючи в клятві ім’я св. Георгія, патрона всіх кавказьких горців, вони звертаються в той же час до блискучих променів Сонця. Поряд з християнськими священиками користуються великим авторитетом “хевіс-бері” і “деканозі” – давні язичницькі жерці, які обираються зі стариців бездоганної моральності і відправляють усі релігійні треби: хрещення, причастя, вінчання, поховання.

На честь святих М. споруджують іноді, замість храмів, великі камені, з хрестом на гостроверхій верхівці; біля підніжжя цього каменю кладуться дари прочан – хрести, кільця, срібні чаші.

У день храмового свята влаштовується братський бенкет за загальним столом. Тут вирішуються найважливіші справи…

У мохевців, напротивагу їхнім сусідам хевсурам, жінка займає високе положення в суспільстві. Її честь – недоторкана святиня. Її любов дає головний матеріал для пісень мохевців. Поруч із жінкою мохевці оспівують відважні подвиги, благородну гостинність, захист слабких і ображених. Є й пісні соціального характеру: у ній багатому радять добровільно поділитися своїми статками з бідними, під загрозою відібрати його силою.”

Ср. А. Хаханов, О М. (“Сборник материалов по этнографии”, изд. при Дашковском этнографическом музее”, вып. III, Москва, 1888).

Туристичні об’єкти

Казбегзький заповідник. Річки Терек та Арагві, уславлені творами Лермонтова.

Гора Казбек (грузини її називають Мкінварцвері (მყინვარწვერი, “крижана вершина”). Височенна гора заввишки 5033 метрів, що займає чверть усього Казбегського району. На Казбек можна піднятися від Степанцмінди.  На схилах вище метеостанції треба долати льодовики.

Бетлемська печера – відкрита в 40-ві роки альпіністами на схилі Казбека (з боку Степанцмінди), які побачили скельну стіну, ау ній вхід у печеру, зачинений залізними воротами. У печері вони знайшли старовинні книги, монети XV століття і різноманітні антикварні предмети. Ймовірно, що в цій печері знаходився монастир, де час від часу ховали коштовності або книги. Залізні ворота зараз зберігаються в музеї Степанцмінда. Шлях до печери знають багато жителів Гергеті і Степанцмінда, хоча без спорядження і альпіністських навичок туди не потрапити.

Факт наявності печери місцеві ніколи не приховували, однак до 1940-х років її бачили тільки здалеку. У старому путівнику написано, що в кінці дев’ятнадцятого століття її бачив якийсь професор Паррот: “… приблизно на 3200 футів вище хреста Паррот угледів в зорову трубу печеру, висічену в прямовисній порфірний скелі і закриту, наче дверима, двома кам’яними плитами”.

Степанцмінда (სტეფანწმინდა) – районний центр, що раніше називався Казбегі від імені місцевого письменника Александра Казбегі, в честь якого назвали і саму гору Казбек, що височіє над містом.

Гергеті Трініті (გერგეთი) – 14 ст. – між далекою вершиною і містом, на висоті __м. з боку присілку Гергеті знаходиться славнозвісний  Троїцький собор, ілюмінація якого наче маяк сяє над нічною Степанцміндою. Гергеті розташована на гребені хребта під вічнозасніженою вершиною гори Казбек (5033 м.). Її кам’яні стіни витримали численні хуртовини, дощі та вторгнення ворогів. Ця церква досі лишається символом протистояння грузинського православного народу, що завжди сміливо і з гідністю зустрічає будь-які напасті.

Сно (სნო) – невелике село трохи в стороні від Воєнно-Грузинської дороги (іти 3,5 км на південь від Степанцмінди, біля села Ачхоті звернути наліво). Сно відоме своєю фортецею. Фортеця ця – щось середнє між замком і вежею. Стоїть біля річки, добре проглядається з усіх сторін.

Сіоні (სიონი) – село на Воєнно-грузинській дорозі, 7 км південніше Степанцмінди, яке цікаве своєю природою, великою вежею, що стоїть прямо над дорогою, а також Сіонським храмом

Арша (არშა) – замок у невеликому селі на південь від Степанцмінди.

Паншеті (ფანშეთი) – невелике село на лівому березі Терека, від траси туди веде пішохідний міст. Цікаве двома вежами, одна з яких непогано збереглася.

Руїни “замку Тамари”, уславленого творчістю Ільфа і Петрова. Знаходяться на самому російсько-грузинському кордоні. Між грузинською митницею та замком протікає Терек, який треба пересікти на шляху до руїн, які, за свідченням очевидців, нічого особливого собою не являють

Гудаурі (გუდაური) – прекрасний гірськолижний курорт міжнародного значення на південь від Хрестового перевалу. Захоплюючі дух пейзажі з величними та стрімкими схилами Головного Кавказького хребта. Велика кількість туристичних гестхаузів та готельчиків

Кельське вулканічне плато (ყელის ვულკანური პლატო) – це група згаслих вулканів, які знаходяться на крайньому півдні району, на захід від Воєнно-грузинської дороги. Свого часу ці вулкани вивергали багатометрові товщі лави, крізь які був прорубаний гудаурський серпантин. Основні вулкани на плато: Хорісар (3736 м), Шархох, Шаділхох, Мепіскало (або Непіскало, 3519 м), Нарванхох (3247 м). На жаль, через плато нині проходить грузинсько-осетинський кордон.

http://travelgeorgia.ru/55/