Автор: Лідія Журба

«Ось і закінчився похід 1-ої категорії складності…», – так драматично пишуть натхненні туристи, коли хочуть розповісти про свої досягнення, похизуватись сміливістю. Але я не збираюсь вимальовувати хронологію подій, уточнювати географічні назви, кілометражі. Поділюся лише ексклюзивними подробицями подорожі туристичного клубу «Скіфи» в Грузію.

Готуватися до походу треба заздалегідь. Справді, треба. Особливо морально. Особливо своїх батьків. За півроку попередивши про можливість, що їхнє чадо зникне на півмісяця десь серед Кавказьких гір. Бажано побути перед походом певний час в іншому місті, але на Батьківщині. Тоді ефект від шоку «Мамо, я ж через тиждень лечу в Грузію» дозволить потихеньку спакувати речі, доки батьки нервово шукають заспокійливе.

Пакуй спорядження вчасно! Інакше те саме заспокійливе доведеться вживати тобі, коли напередодні відльоту магазин не захоче повертати взуття на розмір менше, остання шкарпетка втрамбовуватиметься в наплічник о другій ночі, прокидатися треба о п’ятій, а в аеропорті виявиться, що ти забув найважливіше вдома – свої штани!

Відсутність штанів – не найбільша проблема. В рекомендаціях до правильного зовнішнього вигляду в кавказьких регіонах сказано: «Дівчина має бути одягненою так, щоб у випадку коли у місцевого постане вибір між нею та бараном, він обере тварину». Проте, навіть з такими своєрідним «dress code» – ти не пропадеш, коли поряд є друзі, які можуть позичити штани, каску, трекінгові палиці, бахіли, тощо.

Шануй працівників аеропорту.  Вони можуть спокійно відреагувати на льодоруби, трекінгові палиці. Але рибку сайру в ручній поклажі – не пробачать ніколи.

Ніхто не відобразить національного колориту краще за водія. Це та відважна людина, що рухаючись зі швидкістю не менше ніж 130 кілометрів на годину, обганяє вантажівку, вилітаючи на зустрічну смугу, одночасно оминає зустрічну вантажівку, додавши швидкості. А при вигляді людини на пішохідному переході, сигналить їй, докірливо тиснучи на газ.

Нам пощастило дізнатися, що таке вид «серпантинної» дороги з одним із таких сміливців.  Всього 6 годин кружляння стрімкою гірською дорогою і ти потрапляєш з обшарпаних будинків Кутаїсі у високогірні, старовинні поселення могутніх жителів регіону Сванетії.

Собака – найкращий друг людини. Протягом всього часу «Скіфів» оточували пси. Різнокаліберні, різнопорідні, великі, маленькі – пси захищали наш сон в наметах, люб’язно ділили наші наїдки, грались в собачі ігри. Хочеться виділити одного маленького пузаня, вагою в кілограмів 10.

Тофі Свансен – геройський пес, що пройшов з нами 22 км підйомного шляху! Те, як він на своїх коротеньких лапах хвацько пробирався в місцях, де не кожна людина пройде, – надихало нас на продовження маршруту без жодних нарікань на складність. Найзворушливішим моментом  походу було перенесення Тофі через річку, коли він остаточно застряг на іншому березі. Без нього далі не пішли.

Як виявилося внизу, ця готельна собака вже не вперше підіймається разом з туристами та альпіністами. У неї це щось на кшталт хобі, тренування задля підтримки себе в тонусі. Таким походенькам пса Свансена навіть присвятили цілу сторінку на Facebook.

«Шабаш відьом» – зовсім не містична штука.  Все досить прагматично й прямолінійно. Так перекладається назва однієї з гір, яку «Скіфи» мали честь побачити. Гора «Ушба» – велична, роздвоєна на кінці, багата на легенди про відважних молодиків та уламки туристичного спорядження відчайдухів, що не дотримувалися правил з техніки безпеки.

Довіряй, але перевіряй. Якою б чесною не здавалась мила бабуся, єдина жителька в радіусі декількох кілометрів – вірити її «посиланням» на всі 100% не варто. Старенька може не зовсім добре розуміти одну з міжнародних мов, а ви, в свою чергу, правильно вимовляти місцеві географічні назви. В результаті – втрачені кілька годин й тяжкі докори сумління за погані думки про людину. Майте про запас знання маршруту з карти на випадок такої раптової зустрічі.

Маркетинг – рушій суспільства. Ще якихось три року тому Сванетія  відрізнялась недоступними гірськими територіями, де місцеві жителі кревно захищали свої традиції в таємничих кам’яних вежах. Сьогодні ж Вас на кожному кроці зустрінуть «guesthouse», свани в кросівках,  які тренованою англійською пропонуватимуть екскурсії, листівки за 25 грн.

Велика рогата худоба посеред вулиці, незвичайні будинки, гірські пагорби – перетворились на товар, а у майбутньому стануть екзотичною родзинкою масових гірськолижних курортів у майбутньому.

Сало є сало. Поринувши у гастрономічний вир хачапурі, кубдарі та нереально дешевих фруктів, не слід забувати про базу українського існування. У складні моменти, коли наснага покидає тебе, наплічник стає непідйомним, дорога – безкінечною, а маршрут – невизначеним, варто скуштувати шматочок рідного, поживного салця.

Життєдайна сила допоможе здолати і колючі зарослі рододендрону і переправу через бурхливі річки, моральні сумніви, численні перевали та вимушені зупинки через урожайність придорожньої малини, чорниці, порічок.

Погода може мати плани, які відрізняються від Ваших. «А о котрій годині сьогодні дощ?», – стало щоденним ритуальним питанням. Треба бути готовим, що замість того, щоб ніжитися на золотому пісочку, в прозорих хвилях під яскравим сонечком (що ми відправилися робити після закінчення походу), доведеться рятувати підтоплений намет, не знімаючи дощовика.

Хочеш перевірити людину – сходи з нею в похід. Той, хто йде поруч з тобою, автоматично перетворюється на партнера, кровного родича й ворога в одному обличчі. Люди відкидають буденні вигадані маски, відкриваються справжніми.

Але така оголена сутність не завжди безпечна. Правда може дуже боляче вколоти. Після зустрічі зі справжньою людиною, байдужим до неї ти не станеш – знайдеш собі друга на все життя, або навпаки.

В будь-якій незрозумілій ситуації кажи: «Гамарджоба, генацвале!». В світі немає гостиннішого за грузинів народу. Гостя ніколи не образять, віддадуть все найкраще, оскільки він є посланцем Вищих сил.

Починаючи від водія маршрутки, що вночі забрав нас здичавілих і голодних в свою багатодітну сім’ю, закінчуючи Кагою, чоловіком, який просто так зробив нам розкішний бенкет на березі моря. Наведу варіанти розвитку діалогів з місцевими жителями:
Варіант 1:

- Ми з України.

- О, так я навчався в Україні!

Варіант 2:

- Ми з України.

- О, так я був в Україні!

Варіант 3:

- Ми з України!

- О, так я… люблю Україну!

Міжособистісні дружні зв’язки Україна-Грузія заслуговують окремої  теми, а жоден похід описати на декількох листочках недостатньо. Тому відчуйте й побачте все це на власні очі. І приходьте до “Скіфів“! : )

Оскільки критикувати завжди легше, ніж придумати текст з нуля – ми з однієї сторони підемо по шляху найменшого спротиву, а з іншої – покажемо здобутки туристичної практики та розмаїття думок про методи пакування рюкзака.

Який спосіб пакування рюкзака обрати для себе – вибирати лише вам. Головне, ходити в походи А там ваша спина сама підкаже, що для неї краще.

Проте, якщо Ви полюбляєте вчитися на чужих помилках – рекомендую прочитати цей пост.

“Ширина дна повинна бути 25-35 см, що забезпечить більшу стійкість системи людина-рюкзак, бо центр ваги спакованого рюкзаку і людини знаходяться не на великій відстані.”

[все правильно: рюкзак повинен щільно прилягати до спини, а не стирчати позаду як хвіст динозавра, для цього при складанні розподіляйте речі більш по бокам наплічника]

Рис. 5.6. Центр ваги туриста і рюкзаків різної конструкції та пакування

“Якщо рюкзак правильно спакований, то його центр ваги знаходиться низько, що теж додає стійкості”

УВАГА: це поширений міф серед туристів-новачків! Центр ваги повинен бути не знизу, а ПОСЕРЕДИНІ, БЛИЖЧЕ ДО СПИНИ

“Пакування рюкзака – дуже відповідальна та непроста справа. Перш за все треба пам’ятати, що всі речі повинні бути у рюкзаку. Руки повинні бути вільними, що забезпечує безпеку руху.

Є різні підходи до того, як краще запакувати рюкзак. Головне дотримуватися принципу: скласти в рюкзак так, що він був плоским і високим, щоби притискувався до спини і не відтягував плечі назад. Одним словом, рюкзак повинен бути частиною тіла туриста і не викликати ніяких незручностей.

Пакування рюкзака починається з розподілу речей: м’які речі, важкі, об’ємні, незручної форми тощо. Заповнюючи рюкзак, треба запам’ятовувати, що де лежить.

Речі, які можуть знадобитися незабаром, кладуть зверху.”

[...або в верхній клапан клапан, або під клапан, або в кишені, або там, де можна легко розстебнути рюкзак блискавкою.]

“Для зручності пакування і розпаковування рюкзака, для швидкого знаходження потрібних предметів, роблять так: в один великий поліетиленовий пакет кладуть спальний мішок та всі спальні предмети, в другий – весь одяг, в третій – продукти харчування, дрібні речі кладуться окремо. Доцільно дотримуватися системи при пакуванні рюкзака і при його розпаковуванні: кожна річ як в рюкзаку, так і в наметі повинна мати своє певне місце.”

Рис. 5.7. Правильне пакування рюкзака

“Пакування доцільно виконувати, розстеливши рюкзак на підлогу вверх кишенями.”[іншими словами, кладемо рюкзак горизонтально на лямки]

“Вздовж спинки кладуть теплозахисний килимок, на який розстелюють спальний мішок.”

[в сучасних жостких конструкціях рюкзаків - це зайва дія, оскільки треба добре постаратись, щоб речі муляли в спину через металеву конструкцію.

Теплозахисний килимок, тобто каримат більшість туристів прикріплюють збоку зовні рюкзака. Якщо є вільний об'єм можна каримат простелити вздовж усіх стінок - таким чином, ви не подряпаєте килимок об чагарники]

“Важкі речі: запасне взуття, картопля, цукор, консерви (крім скляних) ???!!!!, мішечки з крупами тощо укладають на дно рюкзака.”

[як ми вище казали - важкі речі кладемо не на дно, а по стінці, що прилягає до спини, найважчі речі - в центр спини. не вірите - спробуйте. вчу на своїх помилках]

“Намет прив’язують знизу.”

[логічно замість намета прив'язати каримат, а палатці місце всередині рюкзака: все-таки важлива річ, яку варто берегти в надійності та сухості]

“Хліб, сухарі, печиво, упаковують зверху: вони менше зімнуться і покришаться.

Аптечку, флягу з водою, туристичну сокиру, ніж, запасні шнурки тощо пакують у кишені рюкзака.

Якщо є консерви в скляних банках, то їх доцільно пакувати в середину рюкзака поміж одягом, попередньо поклавши в декілька поліетиленових пакетів або в “чохли” – кружку, миску, котли.”

[скляним банкам взагалі не місце в багатоденному поході, а у серйозні походи, де потрібно брати альп-спорядження люди не беруть навіть консерви, полегшуючи собі життя сушеним м'ясом]

“Під клапан рюкзака кладуть штормівку, легку курточку та накидку.

Коли пакування завершено, треба перевірити форму рюкзака та довжину лямок. Не треба дуже сильно затягувати лямки: добре запакований і збалансований рюкзак сам буде добре прилягати до спини, а з затягнутими лямками йти буде важко.”

[з розпущеними лямками іти ще важче, ІМХО. Так що, краще все-таки позатягувати усі лямки як слід і слідкувати за ними під час руху]

Від себе додам, що після того, як рюкзак спаковано і ви вийшли на маршрут, необхідно через 15-30хв. на першому привалі організувати “утряску рюкзака”: перевірити лямки, симетричність навантаження, поправити всі речі, які створюють дискомфорт.

І ще одне: ідеально складений рюкзак, якщо його поставити вертикально, не повинен падати вбік або назад, а РІВНО ВПЕРЕД.

Гарних Вам походів!

Пости на “рюкзачну” тему рюкзаків на GeoClub.in.ua :

Види туристичних рюкзаків

Інші Типи рюкзаків

Також чекаю на Ваші відгуки, запитання та поради по туристичному спорядженню.

Переглянемо  можливості, які надає нам туристична індустрія для легкого перенесення вантажу в найнезвичайніших мадрівках.

Рюкзаки для мультиспорту – максимально полегшені конструкції наплічників невеликого (до 30 літрів) обсягу. Деякі з них йдуть відразу в комплекті з питною системою. Основними вимогами до таких рюкзаків є мінімальна вага, зручність перенесення і хороша вентиляція спини та плечей.

Велорюкзак (“штани”) – рюкзак, призначений для кріплення на багажник велосипеда. Деякі моделі “вело-штанів” забезпечуються лямками для перенесення рюкзака на спині. В інших ситуаціях первозити такий рюкзак на багажнику значно зручніше:-)

Рюкзаки для велосипедистів дуже схожі на прогулянкові рюкзаки. У них робиться посилена вентиляція спини. На поверхні рюкзака застосовуються вставки з світловідбиваючих матеріалів, а іноді встановлюються маленькі ліхтарики-маячки.

Передбачається можливість кріплення до рюкзака велосипедної каски. У деяких моделях рюкзаків можна знайти вбудований фартух яскравого кольору, який покликаний захищати велосипедиста від зустрічного вітру та бризок, і робити його більш помітним на дорозі.

Рюкзаки для гірськолижників і сноубордистів мають невеликий обсяг, який розрахований на розміщення найнеобхідніших речей при катанні.

У таких рюкзаках часто є спеціальні кишені для рятувального спорядження від лавин, м’яка кишенька для маски, місця для кріплення лиж, сноуборду, шолому. Іноді гірськолижні рюкзаки забезпечуються додатковим входом зі спини, що дозволяє дістатися до вмісту рюкзак не знімаючи з нього сноуборд або гірські лижі.

На деяких моделях передбачені кріплення для льодорубу. Не так давно на гірськолижних рюкзаках деяких виробників з’явилася спеціальна спинка, що захищає при падінні.

Рюкзаки для скі-альпінізму схожі на мультиспортивні рюкзаки, але мають кріплення для лиж та іншого спеціального спорядження.

Рюкзак спеціалізований з великим об’ємом від 130 літрів. Служить для перенесення байдарок, та інших плавзасобів. Основні особливості: висота рюкзака не менше 130см для складання елементів каркаса, м’яка підвіска, відсутні додаткові кишені.

У комплект деяких байдарок входить рюкзак для перенесення, але він нагадує скоріше велику дорожню сумку. У продажу такі рюкзаки практично не зустрічаються, зазвичай доведиться замовляти його індивідуально.

Баул – це великий міцний мішок з лямками і численними ручками, що використовується в альпінізмі та гірському туризмі. В деяких баулах є блискавка збоку, однак класичний тип – це мішок з верхом, що затягується.

Баули першого типу використовуються при транспортуванні експедиційного вантажу, наприклад у поїзді, літаку або на в’ючних тваринах. Дуже часто на них ставлять велику міцну блискавку з натуральним висячим замком. Передбачається, що це дозволить відгородити вантаж від надто цікавих носіїв – просто так усередину вже не залізти, а різати баули й відверто щось красти в носіїв не прийнято.

Баули другого типу – для стінних альпіністських сходжень. Вони шиються з дуже міцної, водонепроникної, зносостійкої тканини. Тканина дублюється міцною стропою, що утворює силовий каркас. Всі стропи сходяться на вантажній петлі, за яку баул тягнуть нагору в піднебесся. Лямки потрібні на підходах до стіни від базового табору або на простих ділянках маршруту, коли тягти мішок волоком по зруйнованих пологих скелях набагато важче, ніж пронести його на плечах.

Джерела: Вікіпедія,  www.nezabarom.ua та власний досвід

Перше, що спадає на думку при плануванні подорожі – це рюкзак.

У наплічнику повинен поміститись увесь нехитрий скарб мандрівника, саме його прийдеться таліщити на плечах і безперестанку відкривати у пошуках необхідних речей.

Про те, як пакувати туристичний рюкзак, ми поговоримо пізніше. А поки що обсудимо проблему вибору рюкзака.

Рюкзак – види і підвиди

За об’ємом і функціями рюкзаки умовно поділяють на

міські (об’єм до 35 л), штурмові або “альпіністські” (об’єм до 65 л) та експедиційні (об’єм від 65 л і вище).

Рюкзаки від 15 до 35 літрів не розраховано для походів з важким вантажем. У міських рюкзаків найчастіше немає каркаса, все навантаження доводиться на плечові лямки. Для збільшення комфорту в невеликих рюкзаках роблять анатомічну спинку і ушивають поясний ремінь. Рюкзаки від 15 до 35 літрів підходять для хайкингу, нетривалих походів та велопрогулянок

Штурмові наплічники більш місткі (35-65 л), у них достатньо жорстка конструкція спинки і дуже міцний поясний ремінь. За рахунок особливої конструкції спинки і міцного поясного ременя рюкзаки “штурмового” виду  підходять для перенесення важких вантажів. Найчастіше вони використовуються для для альпінізму, скелелазіння і нескладних походів та радіальних вилазок зі стаціонарного табору.

Експедиційні рюкзаки мають жорстку конструкцію спину, за рахунок якої знімається основне навантаження із спини. Рюкзаки з місткістю від 65 до 100 і більше літрів підходять для багатоденних походів. Якщо ви збираєтесь у справжню багатоденну мандрівку з наметом – вам однозначно необхідний саме цей вид рюкзака.

За матеріалом каркасу: алюмінієві, карбонові і сталеві

1) Алюмінієвий каркас рюкзаків
Для виготовлення рюкзаків найчастіше використовується алюмінієвий каркас, такий каркас мало важить, витримує велике навантаження. У рюкзака з алюмінієвою рамою найбільш прийнятна ціна.

2) Карбоновий каркас рюкзаків

Крім алюмінієвого каркаса, в деяких рюкзаках використовується ще й карбоновий. Карбоновий каркас набагато легше алюмінієвого, та коштує у декілька разів дорожче.

3) Сталевий каркас рюкзаків

Надійний і дешевий, проте важкий і схильний до корозії в довгостроковій перспективі. Використовується рідше в сучасних рюкзаках.

Матеріал каркаса багато в чому визначає вартість рюкзака. Зазвичай, алюмінієва рама – це оптимальне співвідношення вага / ціна / якість, тому більшість рюкзаків мають алюмінієву основу.Карбонова рама найчастіше використовується для топових моделей рюкзаків, така рама значно легше алюмінієвої, дуже міцна, та коштує у декілька разів дорожче алюмінієвої.

За системою підвіски: фіксований розмір, не регулюється; фіксований розмір, регулюється; розрахована на різні розміри спини; система підвіски для дітей.

Під системою підвіски рюкзака маються на увазі лямки і поясний ремінь.При виборі рюкзака дуже важливо звертати увагу на ці деталі, тому що саме від них  залежить комфорт при перенесення важких вантажів. Лямки не повинні бути занадто вузькими або занадто широкими. Оптимальною шириною плечових лямок прийнято вважати 6-7 см.Лямки можуть бути прямими, серповидними або мати S-форму.

Найчастіше використовується S-подібна форма, тому що такі лямки зовсім не утрудняють руху. Лямки повинні бути підбиті м’яким матеріалом і покриті “дихаючою” сіткою для вентиляції, крім того, вони повинні бути максимально міцними, тому що саме плечові лямки тримають вантаж.

Ще одна важлива деталь системи підвіски – поясний ремінь.Саме поясний ремінь бере на себе до 70% ваги вантажу, тому він повинен добре облягати стегна та поперек.

Пояс не повинен бути занадто великим і широким. Це може заважати ходьбі й бути зовсім незручним при перенесення вантажу.Як правило на поясі є кишені, куди можна покласти ключі, кишенькові гроші, рукавички, запальничку і інші необхідні під рукою дрібниці.

Далі буде:

інші типи рюкзаків:

огляд фірм-виробників рюзаків

наплічники: рекомендовані інтернет-магазини

як вибирати рюкзак правильно?

як складати рюкзак правильно?

Продовжуємо опис завхозівських хитрощів з організації харчування в багатоденному поході

2. ПІД ЧАС ПОХОДУ

1. Організувати спільно з керівником режим чергування.

Організація чергування: існує три схеми:

- Готують всі разом – в принципі нічого страшного крім:

a. Має бути 1 відповідальний шеф-кухар, щоб суп не посолили 2 рази і т.д.

b. Всі щодня втомлюються. Немає «приватного часу»

c. Проблема «зайців» халявщиків

- Найефективніша схема: Група розбивається на групи по 2 чергових Якщо людей непарна кількість – існує практика завхоза від чергувань звільняти. Класично парують хлопець-дівчина, хлопець розпалює багаття, дівчина керує процесом власне готування .

Якщо група 9 і більше людей – варто чергувати по троє.

- Схема чергування наметами також добре зарекомендувала себе. Взагалі обирати чергових з одного намету досить логічно – щоб при їхньому підйомі не будити весь табір.

Резюме: розбиватись потрібно так щоб:

a. Справедливість: всі більш менш однакову кількість разів почергували, в однакових умовах. (НЕ -одні чергують на дньовках інші на холодних снігахі в зливу)

b. Задоволення: Людям приємно було чергувати один з одним. Неконфліктність.

Зміну чергових варто робити 1 раз в день перед обідом. (логіка – щоб вечерю і сніданок одні люди готували на тому ж місці) Існує традиція офіційної символічної передачі новим черговим чистого черпака.

Найкраще коли підйом чергових робиться на 1 годину раніше ніж всієї групи. Тоді на момент підйому групи в недосвідчених групах – їжа нарешті починає варитись. В досвідчених – сніданок готовий до столу.

Сніданок – найбільш обмежуючий фактор для збору групи:

1. Час на складання палатки – 10 хв, складання речей 15 хв, ранкові процедури плюс зарядка 30 хв – разом 1 год. Приготування їжі від вийняти продукти-розпалити вогнище до помили котел – 1,5-2,5 год. Відповідно у випадку початку готування на 1 годину раніше є шанс групі зайву годину поспати замість того щоб 1 годину на рюкзаках ждати сніданок.

2. Один з учасників не зможе починати складати рюкзак доки не помиють котли. (як варіант рішення – їжу одразу розкидають в КЛМН і одразу ж миють котел не чекаючи доки всі поїдять).

Хоча багато туристів вважають що краще вставати всім разом. Логіка:

1. Щоб веселіше було черговим

2. Все одно чергові дзвоном казанів всіх побудять.

3. Коли в похід ідуть добре знайома, збита група часто можна і варто забити на всі правила. В групі може бути завхоз фанат якому подобається готувати, ну то хай собі кожен день готує, інший учасник хай кожен день дрова рубає, третій в цей час лазить з фотоапаратом, четвертий там намети всім ставить і т.д. аби без образ на халявність. Важливо до процесу готування залучати новачків, щоб якийсь мали досвід, розвивалися, для досвідчених туристів формальності «справедливого чергування» вже неактуальні.

Резюме: коли похід легкий-будь яка з трьох схем нормальна. Коли складний – краще робити класичні чергування . Коли група збита – по відчуттям керівника та взаємній мирній домовленості, аби хтось 1 залишався відповідальним. У всіх спірних ситуаціях останнє слово – за завхозом та керівником.

2. При потребі , бажанні, можливості вносити коригування в меню.

Наприклад:

-ідемо через село – є можливість купити молоко, яйця, свіжий хліб і т.д.

-Підножний корм (гриби /ягоди/трави для чаю, кропива для борщуі т.д.) під час маршруту вживати лише у випадку 100%ї впевненості у нешкідливості і при правильній обробці – як мінімум не забувати мити перед вживанням)
-Згубили (забули купити, забули забрати з холодильника) кілограм ковбаси – зменшуєм норматив ковбаси яка залишилась в півтора рази.

3. При потребі виховувати в групі культуру готування-споживання

-не смітити. Утилізувати всі відходи, зїдати всю свою порцію.

-тримати в чистоті котли-черпаки (здавна саме драяння казанка а не підкорена вершина вважалося неофіційною посвятою в туристи)

-готувати з душою і хорошим настроєм

4. Під кінець походу – кінцева підгонка меню та нормативів

Наприклад – якщо цукор закінчується – зменшити дозу на 1 чашку чаю, якщо його навпаки кілограм на 4 чоловік на 3 дні – починати вкидати його в ранкову молочну кашу. В ідеалі з одного боку недобре якщо продукти пронесені весь похід на чиїхось плечах їдуть з вами назад додому, з іншого коли в останній день нема що їсти або різко закінчилась сіль – це ще гірше.

3. ПІСЛЯ ПОХОДУ 

1. Розподіл витрат по учасниках

Концепція 1: всі витрати по свіжому розподіляються в момент кожної закупки між всіма учасниками, або балансуються в процесі походу «на око»

Концепція 2: витрати фіксуються, на окремому балансі, кінцевий розрахунок проводиться 1 раз в потязі. Для цього часто визначається додатково посада «фінансист»

2. Збір зауважень/побажань/пропозицій щодо меню та організації харчування.

Зворотній зв’язок для підвищення професійності

3. Участь в написанні звіту про похід.

В звіті фіксуються Розкладка, Меню, рецепти «фірмових» страв, варіанти виходу з нестандартних ситуацій і т.д., бажано аналіз.

4. Зафіксувати набутий досвід в електронному вигляді для майбутніх поколінь.

В електронному вигляді для майбутніх поколінь фіксуються Розкладка, Меню, рецепти «фірмових» страв, варіанти виходу з нестандартних ситуацій і т.д.

На цьому все. Всім смачного!

Прошу написати коментарі та доповнення мені сюди https://www.facebook.com/skornilyuk

Далі буде.

У цій статті підсумований  досвід організації харчування в туристичних походах, закумульований протягом останніх 5 років у турклубі “Скіфи”КНЕУ.

Правило номер нуль: За планування та організацію харчування в поході відповідає Завхоз

Завхоз – найважливіша після керівника роль в туристичному поході. Завхоз часто суміщає обов’язки  Замкерівника

Окремі туристичні школи вважають термін «Завхоз» в цьому значенні некоректним оскільки Хоз (хазяйство) туристичної групи включає крім їжі ще й колективне спорядженя. Відповідно власне Завхоза вони називають Завхавом, а відповідального за спорядження – Завснаром. Людину яка суміщає ці дві позиції – Завхозом.

Напевне, це правильно, але в невеличких походах серйозного спорядження немає і тому назначати когось Завснаром нема потреби (його окремі функції виконує Ремонтник). Тому відповідно можна ставити знак рівності між «Завхоз» і «Завхав»

Обовязки  Завхоза можна розділити на 3 етапи – до походу, під час походу, після походу.

Означимо та розберемо  кожний етап детальніше:

1. До початку походу

1. Ознайомитися з теорією харчування в поході, поспілкуватися з досвідченими Завхозами.

2. Поспілкуватися з керівником групи.  Спільно визначити харчову політику.

3. Опитати учасників, зібрати побажання до розкладки

4. Скласти первинний варіант Меню, чорновик Розкладки, приблизний бюджет

5. Ознайомити учасників з Меню, внести коригування

6. Скласти Розкладку. Ознайомити з нею керівника, внести коригування.

7. Організувати закупівлю продуктів.

8. Організувати розподіл продуктів по рюкзаках

2. Під час походу

1. Організувати спільно з керівником режим чергування.

2. Надати для чергових доступ до інгредієнтів, пересвідчитись чи вірно вони зрозуміли задачу.

3. При потребі , бажанні, можливості  вносити коригування в меню та норми продуктів, особливо в останні дні походу.

4. Виховувати в групі культуру готування-споживання

3. Після походу

1. Розподіл витрат на харчі по учасниках

2. Збір зауважень/побажань/пропозицій щодо меню та організації харчування.

3. Участь в написанні звіту про похід, фіксація набутого досвіду в електронному вигляді для майбутніх поколінь.

А тепер ще детальніше!

ДО  ПОЧАТКУ ПОХОДУ

1. Ознайомитися з теорією харчування в поході, поспілкуватися з досвідченими Завхозами.

Методичні матеріали:

http://rechflot.narod.ru/eda.htm

http://poxod.ru/material/economy/p_economy_hoziajstvenniem_a.html

http://softpole.narod.ru/ (скачуйте програму розрахунку  поживності та достатності продуктів

в розрізі калорій, жирів, білків, вуглеводів)

При перейманні досвіду  від досвідченого завхоза інформацію сприймайте критично. При копіюванні чужих, хай навіть бездоганно складених  меню та розкладки  обов’язково  потрібно робити поправки на інший склад учасників, місцевість, погоду, концепція походу і т.д. .

2. Поспілкуватися  з керівником групи.  Спільно визначити  харчову політику.

Список контрольних  питань до керівника:

1. Як взагалі  маршрут по тяжкості? Скільки днів? – від цього залежить кількість прийомів їжі і відповідно вага рюкзаків, а також баланс  ваги, поживності та смачності.  На 4 дні можна з собою брати і кавун з огірками та помідорами – вага рюкзака буде невеликою, на 20 днів бажано сушити  м’ясо і моркву та топити масло і все одно рюкзак буде слабо підйомний.

2. Скільки триває ходова частина маршруту? Яка погода планується?В які дні найбільші навантаження? В які дні плануються дньовки? – від цього залежить меню (якщо їдемо в потязі 1 ніч, обходимось чаєм з печивом/фруктами/шоколадом, якщо більше 1 доби – запарюємо на кипятку гречку; делікатеси французької кухні плануємо на дньовки, кашу з м’ясом + додаткову порцію шоколаду – на дні найбільші навантаження)

3. Чи розпалюється багаття на обід? (від цього залежить повноцінність обіду. Зазвичай обід сухий – бутерброди/сухофрукти/сало/шоколад + джерельна вода.  Хоча в принципі за 1 год привала на обід можна спокійно встигнути розпалити вогнище (або газовий пальник)  і почаювати . Готувати каши, супи і т. д. на обід нераціонально – займає багато часу.

4. Де на маршруті сніги і дуже холодно? (там варим швидкі страви типу мівін на газових пальниках,  в екстренних випадках, але дуже небажано можна замінити 1-2 прийоми гарячої їжі на сухом’ятку+чай) Де на маршруті мало дров? (Там не варим суп бо для нього треба закип’ятити більше води ніж для круп)

3. Опитати учасників, зібрати побажання до розкладки (організаційно можна сумістити з пунктом 1.5)

1. Хто що любить? (без нього не може) – визначити чи включати цей продукт/страву в розкладку чи в особисте НЗ цього учасника.

2. Хто що не любить? В кого на що алергія? Чи є вегетаріанці? Хто постить? Чи їдять рибу? Чи готові зробити разок виключення? Визначити чи виключити цей продукт/страву з меню чи для цього учасника зробити виключення (наприклад кинути сало/рибу/тушонку/ на останньому етапі приготування, перед цим відчерпнувши порцію вегетаріанця)

3. Чи готові люди нести зайвий кілограм –два додаткових продуктів з гарантією смачності та поживності чи їм краще на одній вівсянці з медом аби легший рюкзак?

4. Скласти первинний варіант Меню, чорновик Розкладки, приблизний бюджет

Детальніше про Меню, Розкладку, Бюджет опишу в іншій статті дещо пізніше. Бажано складати все у форматі таблиць Excel – тоді буде можливість зручно правити і користуватись майбутнім поколінням.

Кілька  загальних принципів:

а. Без алкогольність. При великих фізичних навантаженнях алкоголь протипоказаний. Бажано відмовитись від кави (підвищує тиск, при навантаженнях бувають випадки об морока). (хто хоче-хай несе на свій страх і ризик в режимі НЗ стікери).

б. Підножний корм. Якщо завхоз розбирається в грибах – можна разок приготувати грибну юшку з місцевих грибів. Якщо хтось готовий тягти вудочку – можна прикинути варіант рибної юшки. Але при цьому не допустити щоб при відсутності кльову група залишилась голодна.

в. Передбачити таємно від групи (узгодивши з Керівником) певні колективні НЗ (невраховані в розкладку запаси)

- День народження –сухий торт в судочку

- Підйом на складну  вершину/перевал  – додаткова шоколадка

- Екватор (середина походу) – щось тропічне типу банки ананасів і тд.

5-6. Ознайомити керівника та учасників з меню, розкладкою, внести коригування

Привселюдно зафіксувати  факт погодження групи на розкладку. Тепер до кінця походу критикувати  меню, нормативи, організацію харчування – заборонено для збереження психологічного комфорту.

Узгодження меню та розкладки з учасниками до походу – гарантія того що під час походу не зїдять Вас.

7. Організувати закупівлю продуктів.

Режим 1) декілька учасників ідуть в супермаркет, закупляють все, кудись зносять потім ділять.

Режим 2) розсилається смс/електронний лист кожному учаснику що йому купити. В потяг всі приходять вже з закупленими харчами.

Перший варіант  вимагає від завхоза більше часу, але з точки зору надійності, оптових  переваг, підбивки затрат, згуртування  колективу та перестраховки від  невдоволення продуктами – набагато кращий («бачили очі що купували»)

8. Організувати розподіл продуктів по рюкзаках

а. Сумується вага всіх продуктів + наметів , сокири, фотоапарату, аптечки, казанів та іншого колективного спорядження. Можна або використати терези, або додати вагу брутто вагу продуктів на упаковці (якщо є лише нетто на око – жерстянка з під консерви – +50г)

б. Зазвичай в складні норматив колективної  ваги на 1 дівчину становить 2/3 від нормативу на 1 хлопця. Тобто якщо ч-кількість чоловіків, ж –кількість жінок, В – загальна вага колективного спорядження та харчів

Норма ваги на 1 жінку  Вж=2В/ (3ч+2ж)

Норма ваги на 1 чоловіка = 3В/(3ч+2ж)

Якщо в групі  дівчат мало, краще коефіціент 1/2. Відповідно:

Норма ваги на 1 жінку  Вж=В (2ч+ж)

Норма ваги на 1 чоловіка = 2В/(2ч+ж)

На мою особисту думку краще коефіцієнт 2/3 з подальшою  швидкою розгрузкою  ніж 1/2 – тоді більше шансів що дівчина до походу наполовину зменшить вміст своєї косметички.

в. Наступний крок – правильно розподілити вагу між учасниками.

Є цікава концепція – поділити продукти на рівні частини і видати всім учасникам однакові долі. Щоб на випадок якщо хтось згубиться, він зміг прохарчуватисьавтономно. Краще не губитися звісно, але як то кажуть якщо візьмеш парасольку – доща точно не буде.

Проте зручніше розподіляти  однотипні продукти в одні руки -тоді Завхоз знає – весь рис – в Саши, залишки шоколаду –в Маши. Відповідно якщо шоколадки не вистачає – є до кого пред’являти претензії.

Обідні харчі – в одні руки – щоб під час обіднього привалу не потрібно було всім ритися по рюкзаках у пошуках залишків «своєї» лепти продуктів.

Ключові продукти як сіль, цукор, спеції варто нести самому завхозу, або комусь супернадійному. Взагалі прийнято що ніж, сірники і трохи солі мають бути в кожного туриста в одній із кишень рюкзака за замовченням.

Продовження…

До вашої уваги ТОП-10 українських книг про подорожі від GeoClub.ua:

№1. Юрій Андрухович. Лексикон інтимних міст. 2011

Збірка 111 історій про різні куточки світу, у яких довелося побувати автору, така собі художньо оформлена абетка спогадів, фантазій та міркувань, замішаних на географії. Це роман з географією – і в сенсі любовному, і в жанрі літературному. Нью-Йорк, Єнакієве, Берлін, Гайсин, Вінниця, Ізяслав, Львів, Ужгород,Тернопіль, Хуст, Чернівці, Цурюпинськ, Чернівці, Стокгольм, Париж, Лісабон, Краків, Женева, Ґуадалахара. Ці та інші міста в одну книжку, в один роман могло поєднати тільки життя чи Провидіння.

№2. Максим Кідрук. Мексиканські хроніки. 2009

Це не звичайна історія про далеку латиноамериканську країну. Це не туристичний путівник чи збірка порад для самотніх мандрівців. Ця розповідь – про велику Мрію, зухвалу та абсурдну, яка на пер-ший погляд здавалась нездійсненною, але яка врешті решт, завдяки безладній суміші віри та впертості, втілилась у життя. «Мексиканські хроніки» – захоплююча розповідь про те, як молодий українець, йду-чи за безумним покликом серця, рвонув на інший континент за дванадцять тисяч кілометрів від дому і наодинці пройшов Мексиканські Сполучені Штати від Тихого океану на заході до Карибського моря на сході. Друга премія літературного конкурсу «Коронація слова – 2009»

№3. Максим Кідрук. Подорож на Пуп Землі. В двох томах. 2010

Те Піто о Те Хенуа, що у перекладі з рапануйської мови означає “Пуп Землі”, – найбільш далекий та неприступний шматок суші, відомий сучасному світові під назвою Рапа Нуї або острів Пасхи. Цей крихітний острівець, загублений у південній частині Тихого океану, попри нікчемні розміри та повну ізоляцію від решти світу колись давно став домівкою для однієї з найбільш загадкових цивілізацій в історії людства. Невелика групка людей на абсолютно безплідному острові розвинула культуру, рівної якій годі шукати у древньому світі.

Книга Кідрука – нова пригодницька сага, де йдеться про мовчазні гори, пекучі джунглі, холодну пустелю західного узбережжя Південної Америки, пройдені на шляху до заповітного острова Пасхи.

№4. Тарас Прохасько. Галичина FM. Порт Франківськ. Усе це є в збірці автора БотакЄ. 2010

Твори Прохаська по-душевному просто і тепло передають атмосферу сіл, містечок і міст Галичини, Карпат і Буковини такою, якою вона є. Географія майстерно змішується з часом та характерами простих і складних героїв з рідної для письменника землі. Після тихого і повільного прочитання до думок і рефлексій Прохаська про Галичину вже нічого додати, Бо так воно Є…

№5. Артем Чапай. Подорож із Мамайотою в пошуках України. 2011

Майже два місяці Артем Чапай провів за кермом мотоцикла, мандруючи Україною – від Коломиї до Луганська і назад. Зустрічним людям він ставив два запитання: «Про що ви мрієте?» та «Що для вас значить Україна?». Як відповідали на них звичайні громадяни, що трапилися Чапаю на довгій дорозі через Галичину, Буковину, Поділля, Черкащину, Київ, Полісся, Сіверщину, Слобожанщину, Донбас, Запоріжжя, Крим і Одещину, а також про пригоди автора під час подорожі ви дізнаєтеся, прочитавши цю книгу

№6. Артем Чапай. Авантюра. Практичні реалії мандрів по-бідняцькі. 2008

Історія романтичної подорожі Північною та Центральною Америкою. Під час подорожі Чапай залишав нотатки із враженнями у LiveJournal під заголовком «Волоцюга з леп-топом». В результаті Chapeye став популярним серед ЖЖ-юзерів: його «зафрендило» близько п’ятисот людей. По приїзді цей блог та деякі думки щодо пережитого лягли в основу сюжету книги. Загалом текст становить зібрані докупи роздуми та соціальні спостереження, описи особистих пригод часто відверто інтимного характеру. Географія пригод тільки додає пікантності: Мексика, Гондурас, Куба, Беліз…

№7. Ірена Карпа. Піца “Гімалаї”. 2011

Карпа каже : «Ідея книги виникла під час мого першого великого гімалайського походу, на межі двох Мустанґів, Нижнього і Верхнього, коли ми, намагаючись втриматися на ногах, проходили Долиною вітрів до Чорної  ріки. Я наче побачила фінальну сцену фільму, який колись знімуть за цим, тоді ще не початим, романом. Нотатки до неї я збирала по всій Азії, від М’янми до Лаосу й Бутану, тому географія подій вийшла радше мітичною, ніж фактичною… 150 кілометрів пішки, нелегально перейдений кордон із Тибетом, відсвяткований на льодовику юбілей і фактично готовий текст».

№8. Сергій Жадан. Готелі Харкова: Антологія нової харківської літератури. 2008

“Готелі Харкова” – не просто антологія нової харківської літератури, що об`єднує твори більш як двадцяти авторів. Це певний путівник, котрий допоможе харків`янам та гостям міста краще відчути топоніми харкова, якщо припустити, що літературний текст є частиною топоніміки. Антологія об`єднує надзвичайно різних письменників, спільним для яких є хіба що навколишній ландшафт. Окремим розділом подаються адреси, телефони та короткий опис основних готелів міста, друкується карта автомобільних доріг, розклад залізничного руху та інша інформація необхідна подорожнім, котрі вперше відвідали Харків і залишились тут назавжди.

№9. Євген Марков. Нариси Криму. Картини кримського життя, історії та природи. 1872

Подорожні нотатки незаангажованого свідка, що прагне передати нам не лише свої враження від побаченого в Криму середини ХІХ ст., а й відчуття історичної присутності на цій території багатовікової культури Середземномор’я. Спочатку читач разом з автором проїде тогочасною Україною й очима неупередженого росіянина гляне на українське сільське життя, а далі – романтичний і загадковий Крим, одвічна суміш культур – античної, візантійської, татарської, турецької, слов’янської… І все це – осяяне високим білим сонцем, омите солоною чорноморською водою, переповнене пахощами кипарисів і лаванди…

№10. Сергій Жадан. Бiг-Мак та iншi iсторiї. 2011

Книга вибраних оповідань Сергія Жадана, написаних протягом останніх десяти років, події яких розгортаються в найрізномантніших закутках України та Європи. Збірка містить як тексти першої прозової книги автора «Біг Мак» (2002—2003), так і пізніші твори, датовані другою половиною 2000-х. Оповідання в книзі подані у хронологічному порядку, що дає можливість допитливому читачеві прослідкувати час та географію написання кожного з них.

Це мій власний супер-суб’єктивний список художніх україномовних книг, пов’язаних з мандрівками. Зверху ті, що пощастило читати, знизу – ті, про які чекають своєї черги.

А яку книгу про мандри поставив би на 1 місце ти ?

Автор: Роман Корнилюк

Винні тури в Грузії – це такий особливий розділ туристичної індустрії, який у світі зустрічається далеко не скрізь. Це щось на зразок екскурсії в музей, тільки вивчаємо не предмети старовини, а вино. Виноробних центрів в Грузії багато, на все не вистачить часу і грошей, але з дечим ознайомитись можна.

Найпопулярніший напрям – це Кахетія. Сортів вина там багато, виноробні райони розташовуються густо, а крім того кахетинський тур цілком укладається в один день. Зазвичай туристів возять у Телавський і Гурджаанський райони.

Винний тур у вузькому сенсі виглядає так: вас привезли в село, показали виноробню, розповіли, як вона працює – для цього корисно спершу розібратися, які є технології – а потім приносять багато-багато їжі і вина.

Замість села можуть привезти на винзавод і тоді екскурсія буде йти на більш академічному рівні. Визаводи мають один істотний плюс: у них прозапас можуть бути вина різних сортів. У селах дають як правило 1-2 сорти. Зазвичай це Сапераві і Ркацителі.

На великих винзаводах годувати не прийнято. Зате там є цікаві музеї, екскурсія там безкоштовна, а після екскурсії можна накупити фірмових пляшок. З кахетинських винзаводів найдавніший і знаменитий – у селі Цинандалі. Ще один дуже старий є в селі Зегаані. На Зегаанському винзаводі можна влаштувати дегустацію прямо у винному погребі, а можна і в парку. Там і нагодувати можуть і навіть готель готується до відкриття.

Оскільки їхати в Кахеті тільки за вином нераціонально, то в програму винного туру зазвичай включають відвідання чогось стародавнього. Наприклад, замку Гремі, монастиря Некресі, міста Сігнахі і тд. Це вже як організатор спланує.

Винний тур – недорога розвага. Деякі гіди водять групи з 4-х осіб за 100 ларі з усієї групи (близько 50 доларів). Це без замків. Тур за повною програмою може коштувати 180-190 доларів з двох чоловік. Якщо група більше, то все сильно здешевлюється. Винний тур – масовий захід. Пити одному взагалі неправильно.

Для порівняння, одноденний тур по всій Кахетії може коштувати 300 чи 350 доларів з двох чоловік, зате багато чого покажуть. У винному турі красоти вторинні.

Загалом, зважившись на винний тур, сформулюйте собі цілі. Наприклад, зрозумійте, куди ви хочете – на винзавод або в село. Це різні речі у всіх сенсах.

Бувають винні тури і в західну частину країни, наприклад, в Амбролаурський район, де виробляються місцеві напівсолодкі вина, з яких у нас найкраще знають Хванчкару. Амбролаурські тури дорожчі і довші – це зазвичай дводенні поїздки. У цю екскурсію теж входить відвідування всяких Рачинських старожитностей.

Винні тури особливо чарівні в період збору винограду, який в Грузії називають ртвелі (რთველი). Тут вже можна не тільки пити, а й взяти участь у зборі або обробці. Це цікаво. Ртвелі проходить зазвичай у вересні. У різних районах у різний час, так що можна встигнути взяти участь у ньому кілька разів. Винний ртвелі-тур забирає трохи більше часу, це варто мати на увазі.

Винними турами займаються практично всі грузинські турфірми.

Корисні лінки

http://georgianwineonline.ca

http://news.hvino.com

Детальніше про грузинське вино, читайте у наступних постах:

Грузинське вино: основи

Грузинське вино: квеврі

Що таке вино ?

Грузинське вино: технології виноробства

Грузинське вино: сорти винограду

Грузинське вино: сорти вина

Винні тури по Грузії

Вина можна класифікувати за безліччю параметрів, але я для простоти розділяю їх на білі і червоні, а всередині одного “кольору” – за сортами винограду. Список має практичне застосування – в ідеалі спробуємо вказати, де конкретно можна зустріти даний виноград і дане вино. Хоча не по всіх винах є інформація.

ЧЕРВОНІ ВИНА

Вина з винограду Сапераві

Сапераві (საფერავი) – сортове червоне сухе вино. Виробляється, ясна річ, з Сапераві. Виробляється з 1886 року по кахетинській технології, звідки в смаку екстрактивність і терпкість. Витримується 1 рік. Виробляється в різних місцях, причому навіть незрозуміло, з яких саме. Чомусь інші вина з того ж винограду користуються більшою популярністю.

Сапераві зустрічається майже в кожному магазині, коштує від 5 ларі за пляшку.

Спирту 10,5-12,5%, кислотність ….

Мукузані (მუკუზანი) – червоне сухе вино. Виробляється з винограду сапераві, який росте біля села Мукузані в Гурджаанському районі і, начебто, ще біля села Теліані. Технологія начебто кахетинські. Головна відмінність – довга витримка, не менше 3-х років.

Це вино історично старше вин 1940-х років, воно масово виготовляється з 1888 року. Має імідж кращого червоного вина Грузії, або кращого з винограду сапераві. У будь-якому випадку це свого роду зразок і орієнтир. Вивчення кахетинських червоних вин краще починати саме з нього.

Мукузані – часто зустрічається вино в Грузії, буває майже в кожному магазині. Різновидів багато. Ціни від 6 ларі за пляшку.

Спирту 10.5 – 12.5%, цукру – ….., і 6.0 – 7.0% титрованої кислотності.

Кіндзмараулі (ქინძმარაული) – червоне напівсолодке вино, яке в промислових масштабах виробляється з 1942 року. Виробляється з винограду сапераві по Імеретинській технології. У справу йде виноград, який росте на ділянці в 120 гектарів південний захід від міста Карелі. Витримується 2 роки.

Спирт – 10,5-12,0%, цукру – 30-40 г / дм ³, титрована кислотність 5,0 – 7,0 г / л

Алгеті. Червоне напівсолодке вино з сапераві. Спирту приблизно 11%. В цілому нічого особливого.

Напареулі (ნაფარეული) – Червоне сухе вино. Виробляється з сорту Сапераві, що вирощується біля села Напареулі в Телавськом районі. Главна відмінність у технології – вона європейська. Вино схоже на Мукузані, але менш терпке, явно менше поліфенолів. Темно-гранатовий колір помірної інтенсивності, насичений сортовий аромат з яскравими тонами червоних ягід, у смаку переважають тони вишневої кісточки і чорної смородини. Витримується як Мукузани, не менше 3 років в дубових бочках. Випускається з 1890 р.

Спирту 10,5-12%, титрована кислотність 6-7,5 г / л.

Існує ще біле Напареулі, винахід 1983 року.

Ахашені (ახაშენი) – червоне природно-напівсолодке вино, виробляється з 1958 року з винограду Сапераві, який росте біля села Ахашені в Гурджаанському районі. Вперше його почали виробляти на Зегаанському винзаводі, який працює донині.

Технологія Імеретинська (точніше, Рача-лечхумська). Який сенс виробляти в Кахетії напівсолодке вино, мені незрозуміло. Це раціонально робити в більш прохолодних районах. Можливо, такий експеримент. За смаком нагадує кахетинські вина – таке ж терпке.

Спирту 10,5-12%, цукру 30-50 г / л. титрована кислотність – 5-7%.

Кварелі (ყვარლი) – червоне сухе марочне вино, виробляється з сорту Сапераві, який росте десь близько райцентру Кварелі. Витримка не менше 3 років (зазвичай його зберігають на винзаводі Цинандалі). Випускається з 1966 р. Вино якесь засекречене, мало що про нього відомо.

Спирту 10,5-12,0%, титрована кислотність 5,5-7,0 г / л.

Піросмані (ფიროსმანი) – червоне природно-напівсухе вино (рідкісний випадок напівсухого вина). Випускається з 1981 р. за Імеретинською технологією. (Є думка, що за кахетинською, але все ж гілочки відокремлюють). Виготовляється з сорту Сапераві, який росте біля села Карданахі, Гурджаанського району. Густий темно-гранатовий колір. Піросмані доречно порівнювати з кахетинським напівсолодким Ахашені або із західними напівсолодкими винами типу Хванчкари.

Спирту 10,5-12%, цукор 1,5-2,5 г/100 см3, титрована кислотність 5 – 7 г / л.

Червоні вина з іншого винограду

Теліані (თელიანი) – червоне сухе вино. Виробляється там же, де і теліанське Мукузані, але з іншого винограду – Каберне Совіньон. Як і Мукузані, випускається з кінця 19 століття (1897) і теж довго витримується. Має складний букет з яскраво вираженими сап’яновими тонами і ніжними нотами гірської фіалки, вишні. Смак повний, виключно гармонійний, з м’якою терпкістю, що надає винної оксамитності; довгий післясмак.

Спирту – 10,5-12,0%, титрована кислотність 5,5-7,0 г / л. (Знову ж, так як у Мукузані)

Хванчкара (ხვანჭკარა) – найвідоміше західне вино, і найбільш класичне з напівсолодких. Пам’ятник Хванчкара стоїть на кільцевій розв’язці в місті Амбролаурі. Його виготовляють з винограду Александроулі з домішкою Муджуретулі, хоча за чутками, можливо і чистого Александроулі.

Обидва види винограду ростуть біля села Хванчкара в Амбролаурському районі. Вино червоне, природно-напівсолодке, містить деяку кількість вуглекислоти. Як і всі напівсолодкі, чутливе до переливання, транспортування і температурному режиму. Хванчкара – напевно, перше напівсолодке вино, слідом за яким з’явилися аналогічні Оджалеші, Кіндзмараулі, Ахашені і тд.

Спирту 10,5-12,0%, цукру 3-5%, титрована кислотність 5,0-7,0 г / л.

Оджалеші (ოჯალეში) – червоне природно-полусладное вино. Напевно, саме характерне для Західної Грузії, особливо для західно-передгірної. Виготовляється з винограду Оджалеші, який росте біля села Орбелі (Цагерський район) і в Самегрело, за чутками десь недалеко від фортеці Накалакеві. Начебто ще його роблять у Цаленджихському і Зугдідському районах.

Найчастіше трапляється Оджалеші фірми “Тбілвіно” і кахетинського винзаводу “Теліані Велі”. Друге володіє кахетинською терпкістю і сильно нагадує Ахашені.

Спирту 10-12%. Сахара 3-5%, титрована кислотність 5-6 г / л.

Усахелаурі – червоне напівсолодке вино, виробляється в Цагерському районі з однойменного сорту винограду. Зазвичай в рік виробляється близько 1000 пляшок цього вина, тому воно дороге і рідкісне. У 2010 році був хороший урожай, тому офіційна ціна знизилася з 120 до 75 ларі. Але зазвичай воно все ж коштує близько 60 доларів за пляшку.

Спирту 10,5-11,5%, Сахара 30-50 г / л.

БІЛІ ВИНА

Вина з винограду Ркацителі

Ркацителі (რქაწითელი) – сортове біле сухе вино, випускається з 1892 року по кахетинській технології. Виробляється з винограду Ркацителі, який росте біля села Карданахі Гурджаанського району. Бродить в квеврі заритих у землю, витримується в дубових бочках недовго, не більше 1 року. У смаку повинна відчуватися брендова кахетинська екстрактивність, тобто, терпкість.

Тібаані (თიბაანი) – біле вино, випускається з 1948 року за кахетинською технологією. Виробляється з сорту Ркацителі, який росте біля села Тібаані Сигнахського району. Нагадує за виробництвом Ркацителі – теж витримується в дубових бочках близько року. Пишуть, що у нього “густий бурштиновий колір з темно-золотавими проблисками, в складному насиченому букеті виразно відчувається тон злегка зів’ялої чайної троянди;”. Смак теж сильний, терпкий.

Гареджі (გარეჯი) – біле вино з Ркацителі. Мало що про нього відомо. З назви можна припускати, що має відношення до Давід-Гареджійського монастиря.

Спирт 10-12%, титрована кислотність 4-7 г / л.

Вина з інших виноградів

Манавіс Мцване (მანავის მწვანე) – сухе біле вино з винограду Мцване, випускається кахетинською фірмою “Теліані вели”. Спирту 12%, ціна трохи вище мінімуму – 7-8 ларі. Хтось називав його найкращим білим вином на світі.

Тбілісурі (თბილისური) – напівсухе біле вино з винограду сортів Ркацителі, Мцване, Цолікоурі, Тетра, які ростуть в Кахетії, а також у районах Цагері і Амбролаурі. Готується за Імеретинською технологією. Це вино – пізніше винахід, 1982 року. Колір жовтуватий.

Спирту – 10,5-12,0%, цукор 0,5-2,5 г/100 см3, титрована кислотність 5 – 7 г / л.

Цицка (ციცქა) – сортове біле марочне вино, виробляється з 1966 року з винограду Цицка по Імеретинській технології. Виробляється в Імереті, в районах Зестафоні, Тержола і Багдаті. Колір вина світло-солом’яний. Виноматеріали витримують 2 роки в дубових бочках або емальованих цистернах, потім проводять розлив з попередньою контрольною фільтрацією по можливості без доступу повітря.

Спирт 10,5-12,5% об., титрована кислотність 5,5-7 г / л.

Цинандалі (წინანდალი) – біле марочне вино з винограду сортів Ркацителі і Мцване, який росте в Телавському, Ахметському і Кварельському районах. Виготовляється за Імеретинською технологією. Колір вина світло-солом’яний. Витримується 3 роки в дубових бочках. У селі Цинандалі (на схід Телаві) знаходиться перший грузинський винний завод. Якщо де і буває справжнє Цинандалі, так це там.

Спирт 10,5-12,0%, титрована кислотність 6,0-7,5 г / л

Гурджаані (გურჯაანი) – класичний приклад кахетинського вина, зробленого за європейською технологією. Біле марочне вино. Виробляється з 1887 року з винограду Ркацителі і Мцване. Використовується виноград з районів Гурджаані, Сігнахі і Сагареджо, точно місць не знаю. Витримуються на Гурджаанському винзаводі (3 роки). Кажуть, смак трохи гіркуватий. Незрозуміло чому.

Спирт 10,5 – 12,5%, титрована кислотність 5,5-7,0 г / л.

Свірі (სვირი) – щось маловідоме. Біле марочне вино з винограду сортів Цолікоурі, Цицка і Крахуна, які ростуть десь у Західній Грузії (село Свірі Ахалціхського району). Випускається з 1962 року по Імеретинській технології. Колір вина від солом’яного до бурштинового. Більше нічого не відомо.

Спирт 11-12,5%, титрована кислотність 6 – 7 г / л

Чинурі (ჭინური) – біле сухе столове вино. Виробляється з винограду Чинурі за європейською технологією. Наймасовіше вино в селах центральної Грузії – близько Мцхета, Горі, Каспі і Карелі. На вигляд жовтувате, на смак нагадує шампанське і буває злегка газоване. Чинурі центральної Грузії – це приблизно такий же бренд, як і Сапераві в Кахетії.

Спирт 11,5%, титрована кислотність 6,5 г / л

Чхавері (..) – біле напівсолодке вино. Виробляється з 1943 року з винограду Чхавері, який росте в Чохотаурском районі (рідкісний випадок Гурійського вина) і начебто в Абхазії присутня. Колір – солом’яний з рожевим відтінком.

Спирт 9,5-11%, цукор 3,5 г/100см3, титрована кислотність 6-7,5 г / л.

Твіші (თვიში) – біле напівсолодке вино з винограду Цолікаурі, зростаючого біля лечхумського села Твіші. Випускається з 1952 року. Дуже м’яке, приємне, з фруктовим присмаком. Одне з кращий білих напівсолодких вин на мій погляд. У Тбілісі продається по 15 ларі за пляшку.

Спирту 10,0-11,5%, 3-5% цукру, титрована кислотність 5,5-7,5 г / л.

Гелаті (გელათი) – щось рідкісне. Явно виробляється десь близько Гелатського монастиря. Робиться з винограду Цілокаурі, Цицка і Крахуна.

Спирт 10-12%, кислотність – 5-8 г / л.

Тетра (თეთრა) – біле напівсолодке вино з винограду сорту Тетра, вирощуваного в Амбролаурському районі Грузії. Колір вина солом’яний.

Спирт 9,5-11%, цукор 3-5 г/л, титрована кислотність 5-7 г / л.

Детальніше про грузинське вино, читайте у наступних постах:

Грузинське вино: основи

Грузинське вино: квеврі

Що таке вино ?

Грузинське вино: технології виноробства

Грузинське вино: сорти винограду

Грузинське вино: сорти вина

Винні тури по Грузії