Звіт про велопохід Південним берегом Криму, який було здійснено з 14.05.2010 до 22.05.2010 р.

Керівник групи: Назар Луговий

Зміст

1. Довідкові дані про туристичний спортивний похід
1.1 Планові параметри руху
1.2 Докладна нитка маршруту
1.3 Дані про досвід учасників
1.4 Характеристика районів проведення походу

2. Організація туристичного спортивного походу
2.1 Загальна ідея походу
2.2 Варіанти під’їзду та від’їзду
2.3 Зміни маршруту та їх причини
2.4 Інформація про проходження маршруту кожним учасником

3. Графік руху та технічний опис проходження маршруту
3.1 Графік руху
3.2 Технічний опис проходження маршруту

4. Висновки та рекомендації щодо проходження маршруту

5. Додатки

Content

1. Довідкові дані про туристичний спортивний похід

1.1. Планові параметри руху

Вид туризму: Спортивний туризм: Велосипедний туризм

Категорія складності: -

Довжина запланованого маршруту, км: 24,5+46+25+33+35+15+=178,5

Тривалість: Загальна: 9, Ходових днів: 5.

Термін проведення: Травень 2010

1.2. Докладна нитка маршруту

т/с Малий Маяк – г.Парагільмен – дж.Талма – Бабуган-Яйла (г.Куш-Кая, г.Зейтин-Кош, г.Роман-Кош) – т/с пер.Гурзуфське сідло – бес.Вітрів – Ялтинська Яйла (г.Кемаль-Егерек, г.Оксек-Бурун, г.Лопата, дж.Беш-Текне, Татарська стіна) – Ай-Петринська Яйла – т/с г.Ай-Петрі – т/с Беш-Текне – г.Тарпан-Баір – г.Мердвен-Каяси – т.Чортові сходинки – пер.Байдарські ворота – Орлине – урочище Батіліман.

1.3. Дані про досвід учасників

1.4. Характеристика районів проведення походу

Географічне положення

Кримська гірська фізико-географічна країна простягається смугою завширшки 50 км на півдні Кримського півострова від м. Севастополя до м. Феодосії на 180 км. За особливостями формування і будови, різновидами ландшафтів та їх мальовничістю Гірський Крим – надзвичайно оригінальне утворення, яке виділяється на тлі більш-менш одноманітних сусідів – рівнинного сухостепового Криму на півночі та Чорного моря на півдні.

Геологічна будова

У тектонічному відношенні Кримські гори – це велика складка, південне крило якої занурюється в море. Підняття й складчасті рухи проходили там вже у мезозойську еру, але головні гороутворюючі процеси відбувалися впродовж кайнозойської. Тоді ж південна частина Гірського Криму опустилася в Чорноморську западину по лінії розлому. Так утворився крутий схил – Південний берег Криму.

Крім поздовжніх розломів, з’являлися й поперечні, проявлявся магматизм. В одних випадках діяли вулкани, свідченням чого є скам’янілий згаслий вулкан – масив Карадаг. В інших випадках магма застигала в тріщинах земної кори, не прориваючись на поверхню. З часом зовнішні сили (вивітрювання, морські хвилі) зруйнували породи, що вкривали масиви магми, тому нині вони виступають на денну поверхню у вигляді окремих гір – Аюдаг, Кастель. Тектонічні процеси в Кримських горах не припиняються й досі, про що свідчать землетруси.

Кримські гори – це здебільшого складчасто-брилові гори. Вони складені осадовими породами (пісковиками, глинистими сланцями, вапняками), а в окремих місцях – породами вулканічного походження.

Музей просто неба

Гірський масив Карадаг – згаслий вулкан юрського періоду, з якого лава виливалася двічі. Його називають музеєм мінералів просто неба: там знайдено більше ста мінералів та їх різновидів, зокрема й напівкоштовні сердолік, халцедон, агат, яшму.

Кам’яний символ Криму

Візиткою Південного берега Криму є гора Аюдаг (Ведмідь-гора), що височить на 572 м над рівнем моря. Вона утворена із застиглої магми. Магматична порода сіро-зелений габро-діабаз твердіший за граніт. Він є цінним облицювальним матеріалом.

Рельєф

Кримські гори утворені трьома паралельними пасмами – Зовнішнім, Внутрішнім і Головним, які змінюють одне одного з півночі на південь. Зовнішнє і Внутрішнє пасма є куестами – видовженими припіднятими формами рельєфу несиметричної будови: їхній північний схил пологий (відповідає нахилу залягання пластів порід), а південний – крутий (утворився внаслідок “підрізання” пластів водотоками вздовж ліній розломів).

Зовнішнє пасмо найнижче (до 400 м). У північному напрямку воно поступово переходить у рівнину.

Внутрішнє пасмо вище (до 700 м). Зовнішні процеси створили там чудернацькі форми.

Головне пасмо здіймається до 1 500 м. Там розташована і найвища вершина Кримських гір – г. Роман-Кош (1 545 м). Головне пасмо розділене тектонічними розломами та ерозійними процесами на масиви з плоскими поверхнями – яйли (Бабуган-Яйла, Нікітська, Чатир-Даг, Ай-Петринська, Ялтинська, Карабі-Яйла).

У Кримських горах багато водно-ерозійних і карстових форм рельєфу. На плато Чатир-Даг, наприклад, налічується, понад 1 000 карстових вирв, 135 печер, шахт, криниць.

Південні й південно-східні схили Головного пасма, що стрімко обриваються до Чорного моря, називаються Південний берег Криму. Це вузька (від 1 до 12 км) смуга узбережжя, на якій скелі подекуди підходять до моря, а місцями відступають, утворюючи амфітеатри.

Рекорди України

Найдовшою вапняковою печерою в Україні є Червона (Кизил-Коба) завдовжки 21,1 км. Її зали прикрашають сталактити, сталагміти, грона кристалів. У печері тече підземна річка, є багато озер. У минулому вона була святилищем, а тепер облаштована для екскурсій.

Рекорди України

Найглибшою печерою в Україні є Солдатська (500 м), яка розташована на Карабі-Яйлі.

Клімат

Клімат Гірського Криму, як і клімат рівнинної частини півострова, помірно континентальний. Однак між ними є суттєва різниця. Кількість опадів в горах зростає в два рази і становить в середньому 600 мм за рік, а на високих вершинах – до 1 000 мм за рік. Літо в горах прохолодне: середні температури липня становлять лише +15°С. Зима багатосніжна з середніми температурами січня –4°С. У Кримських горах нерідко випадає град, а навесні з найвищих гір сходять снігові лавини, які іноді завдають значної шкоди.

Натомість клімат Південного берега Криму найтепліший в Україні і нагадує субтропічний середземноморський (це так звані “північні субтропіки”). На нього впливають циклони взимку й підвищений атмосферний тиск улітку. Мають значення також близькість незамерзаючого Чорного моря і гори, які захищають узбережжя від північних вітрів. На Південному березі Криму цілорічно додатні середні температури: у січні від +5°С на заході до +1°С на сході, в липні – близько +24°С. Опади, які приносять середземноморські циклони, здебільшого випадають взимку у вигляді дощу. Літо жарке й сухе, однак спека не виснажлива: освіжають морські бризи.

Внутрішні води

У Кримських горах беруть початок всі річки, які протікають на Кримському півострові. Більшість з них короткі і впадають у Чорне море (Альма, Кача, Чорна). Найдовша річка – Салгир несе води до Азовського моря. Влітку у пониззі вона пересихає. У горах річки часто мають неширокі каньйоноподібні долини. Живляться вони здебільшого дощовими водами, а ті, що починаються на північних схилах головного пасма, ще й талими сніговими. У верхів’ях деяких річок споруджено водосховища, вода з яких використовується на потреби населенням. У горах багато джерел.

Рекорди України

Найглибшим каньйоном в Україні є Великий каньйон у Криму. Це гігантська розколина на північних схилах Ай-Петринської яйли, у вапнякову товщу якої упродовж тисячоліть вгризалася річка Аузун-Узень. При довжині понад 3 км і ширині, що місцями не перевищує 3 м, глибина каньйону сягає 320 м.

Рекорди України

Найбільшим водоспадом в Україні є водоспад Учансу на однойменній річці. Вода падає майже прямовисно з уступу з висоти 98,5 м.

Висотна поясність

У Кримських горах спостерігається висотна поясність ґрунтово-рослинного покриву. У передгір’ях панує степова рослинність з типчаком і ковилою, а трохи вище (від 500 м) – лісостепова. Там на дерново-карбонатних ґрунтах ростуть дубові гаї з дуба скельного, пухнастого і звичайного з домішкою клена, бука і граба. Поширені зарості чагарників.

На схилах гір на висоті 700 – 1 300 м лежить гірсько-лісовий пояс, де на бурих лісових ґрунтах ростуть широколисті ліси з бука, граба, клена, ясена, липи, сосни. На вершинах-яйлах поширені гірсько-лучні ґрунти. Там розкинулися гірські луки, на яких ростуть альпійська фіалка, звіробій, типчак. На південному схилі Головного пасма висотна поясність рослинності також виражена досить яскраво, хоча він і не має суцільного ґрунтового покриву, тому що переривається скелями й осипищами.

На Південному березі Криму сформувалися коричневі ґрунти. На них поширені чагарникові зарості дуба пухнастого, граба східного і ялівцю, субтропічна вічнозелена садово-паркова рослинність (кипарис, лавр, мирт, магнолія) і плодові дерева (абрикоси, персики, мигдаль, хурма, інжир). До висоти 500 м ростуть сухолюбні дубово-ялівцеві ліси і шибляк – густі колючі зарості теплолюбних середземноморських видів (дуба пухнастого і скельного, суничне дерево, фісташка, грабинник). Вище до висоти 900 м лежить пояс кримської сосни і дуба, а ще вище (до 1 300 м) у лісах переважає кримський бук.

Тваринний світ різноманітний. У лісах живуть козуля, олень, муфлон, лисиця, борсук, заєць, куниця, білка. Гніздується багато птахів – сойка, чайка, гриф чорний, змієїд, сапсан.

Рекорди України

Рослинність Криму найбагатша в Україні: там налічують понад 3 тис. видів (у Карпатах – 2,2 тис. видів).

Охорона природи

Для охорони довкілля створено низку природоохоронних об’єктів. У Кримському природному заповіднику охороняються найцінніші в Криму ліси – дубові, букові, з кримської сосни, а також реліктові угруповання тиса ягідного і ялівцю високого.

Унікальні природні комплекси вулканічного масиву юрського періоду та морського узбережжя оберігаються в Карадазькому заповіднику. Його вважають одним з найбільш екзотичних куточків Криму, оригінальні форми рельєфу та пейзажі якого можуть посперечатися з найвідомішим в світі Йєллоустонським парком у США. Науковці заповідника ведуть постійні спостереження за морськими, степовими і лісовими екосистемами.

Багато природоохоронних територій створено біля м. Ялти. Ялтинський гірсько-лісовий заповідник – найбагатший за видовим складом рослин (1 367 видів, з яких 138 є рідкісними і зникаючими).

У заповіднику „Мис Мартьян” охороняють реліктовий середземноморський ліс з ялівцю, дуба пухнастого, сосни кримської, фісташки. Нікітський ботанічний сад – один з найстаріших в світі (заснований у 1811 р.). Там зібрано  унікальну колекцію субтропічних рослин з усіх куточків нашої планети (пальми, метасеквоя, туя, кедр, бамбук та ін.). Вони розсаджені у пейзажному стилі, що робить сад мальовничим.

На жаль, останніми роками у спекотні літні сезони на південному схилі Головного пасма не раз виникали тривалі пожежі, внаслідок яких згоріло багато реліктових лісів і чагарників, у тому числі й на заповідних територіях.

Мальовничі ландшафти Гірського Криму, сухий теплий клімат та морська вода роблять цей регіон одним із найкращих курортних районів України.

2. Організація туристичного спортивного походу

2.1.Загальна ідея походу

Основні цілі проведення даного походу були такими:

- Пізнавальна. Хотілось побачити красу Південного берегу Криму з висоти Головного пасма гірських схилів – пройтись / проїхати по таких яйлах: Бабуган, Нікітська, Ялтинська, Ай-Петринська й далі східніше вздовж ПБК по високогірним рельєфним утворенням до Форосу.

Варіанти під’їзду та від’їзду. Обґрунтування вибору точок початку та кінця походу.

Місцем початку маршруту було вибрано населений пункт Пушкіно й Малий маяк, так як добиратись до нього зручно й територіально знаходиться неподалік від Бабуган-яйли.

До місця початку добралися мікроавтобусом.

До Симферополя добирались поїздом з Києва, який прибуває вранці, приблизно о 6 годині.

Згідно плану ми мали закінчувати маршрут в Балаклаві, звідки мали прямувати до Севастополя й до Києва поїздом.

2.3. Зміни маршруту та їх причини

Зміни у маршруті відбулися значні протягом другого ходового дня. Інформація по фактично пройденому маршруту:

Докладна нитка фактичного маршруту:

т/с Малий Маяк – г.Парагільмен – дж.Талма – Бабуган-Яйла (г.Куш-Кая, г.Зейтин-Кош, г.Роман-Кош) – т/с пер.Гурзуфське сідло – бес.Вітрів – Гурзуф – Ялта – Кореїз – Ай-Петринська Яйла – т/с г.Ай-Петрі – т/с Беш-Текне – г.Тарпан-Баір – г.Мердвен-Каяси – т.Чортові сходинки – пер.Байдарські ворота – Орлине – урочище Батіліман.

2.4. Інформація про проходження маршруту кожним учасником

Маршрут пройдений всіма учасниками в повному обсязі згідно наведених змін у маршруті. Без особливих травматичних наслідків та недуг.

3. Графік руху та технічний опис проходження маршруту

3.1. Графік руху

3.2. Технічний опис проходження маршруту

День 1. 15.05.2010 – Субота

До потягу встигли всі, згідно останнього скоректованого плану – 3 учасники походу.

В потязі ми тільки те й робили, що їли-пили … Очевидно вже так історично склалося, що, розуміючи скільки всього нас чекає, ми наїдаємося ніби наперед.

3:40 – підйом. Легкий сніданок й прибуття до м.Симферополь о 4:18 ранку.

Завантажились в мікроавтобус Мерседес-Бенц Віто й в дорогу. Протягом всієї дороги нас супроводжувала ще якась легкова автівка. Таким чином водій мікроавтобуса забезпечує безпеку для себе.

Близько 7:00 ранку ми прибули по трасі південним берегом Криму до Малого Маяка, звідки почали свій рух у напрямку г.Парагільмен і Бабуган-яйли. Довгий час я не був впевнений що починаємо наш шлях з точки, з якої планували старт. Але тільки-но побачив Парагільмен, одразу все стало на свої місця.

Перші 12 км ми йшли лише вгору. В основному це можна назвати «повзли», тягнучи велосипед перед собою. 5-хвилинні привали 1 раз на годину. Раніше ніхто з нас не бував на бабу ган-яйлі, тому ніхто з нас не знав де ми є, скільки ще часу й кілометрів залишалось до Бабуган. По дорозі зустріли невелику групу туристів із Росії, які пересувались пішки. Вони сказали що до Бабугана залишилось близько 200 м. Ми зраділи, але врезультаті зрозуміли, що вибились із сил. Останні 200 м. давались нам непросто.

Нас почала мучити сильна спрага й жага щось закинути в шлунок. Адже із ночі нічого нормального не їли. Куштували себе лише пряниками, бубликами, цукерками, снікерсами …

Підрахувавши запаси води й фізичної витривалості, ми прийняли рішення зупинитись на обід. 14:00. Наповнили 2л каструлю травневим снігом, приготували обід. Ноги стомились. Ми роззулись й з радістю почалапали по снігу, який охолодив нас як слід.

Вдосталь попоївши й напившись свіжо приготованого чаю, о 15:32 ми продовжили наш шлях із новими силами.

Я був впевнений в тому, що все розрахував, але вже в ту мить розумів, що помилився із водою, а також розумів, що не встигаємо добратись до запланованої тур. стоянки. Не полишала думка про пошуки відповідного місця для табору.

Ось такий має вигляд травневий, трішки почорнілий сніг на висоті 1000м. над рівнем моря у Кримських горах південного берега.

О ось так можна охарактеризувати Бабуган-яйлу: степ, із невеличкою нерівністю, вкритий трав’яною покрівлею, кам’янистою породою. Погода була сприятлива. Температура близько 15-20, поривчастий вітер змінного напрямку 25-30 м/с. Ясно.

На карті Бабуган  неширокий, але коли опинившись на яйлі, геть втрачаєш відчуття азимуту. Тому один раз навіть діставав компас й мапу. Віднайшов азимут й ми вирушили далі, вже до Гурзуфської сідловини, неподалік якої вглибині й розташована найвища точка Кримських гір – Роман-Кош (1545 м.).

Ось вона Гурзуйська сідловина – у всій її красі. Нечасто сюди туристи навідуються – через те, що охорона так-званого «Президентського» заповідника Бабуган-яйла жорстко ставиться до будь-яких таких відвідувачів. Прохід, проїзд, проліт сюди строго заборонено. Ось і з нами також трапилась така халепа. Тільки-ми зупинились полюбуватись на Гурзуфську сідловину, і кількох хвилин не минуло, як я почув гул автівки десь вдалечині з перевалу. А ще за мить і побачив що то «мєнтовьский бобік» до нас наближається. Ще кілька хвилин я просто вигадував слова які маю їм сказати, як організатор вело походу.

В результаті, із бобіка виплило 4 жирні дупи і з нахабним й некультурними манерами, як належить, почали зі мною «спілкуватись». Я не сперечався із ними щодо можливості безкоштовного відвідування заповідника. На форумах багато читав відгуків й мене запевняли, що за якісь 25 грн з чол. можна домовитись  без проблем. Так ось, зійшлись на 70 грн. з кожного. Після чого ми ще довго були розлючені на цю систему.

У відповідь на наші запитання вони порадили нам переночувати на т/с, яка не була помічена на мапі, й зранечку спускатися до Гурзуфа. Про це далі ми із хлопцями спілкувалися багато в той вечір – тобто, про те, що нам робити далі, наступного вечора.

Т/с, про яку нам підказали місцеві представники охорони, ми знайшли легко. За 30-40 хвилин вже були на місці. На мапі вона була швидше позначена, як родичок, аніж т/с. Залишилось кілька літрів води. Вистачило б на худеньку вечерю та який-небудь напівсухий сніданок із чаєм. Довго ходили ми навколо тієї напівоблаштованої т/с в пошуках джерельця. Було чутно квакання жаб, тому ми вирішили, що вода точно присутня.

Після тривалих пошуків джерела, опустили нарешті руки й втратили будь-яку надію, поки на т/с не прийшли місцеві туристи й не підказали нам, що джерело знаходиться в 30 метрах від розбитого нами табору. Звісно, було радісно, приємно. Далі – встановили намет, розвели багаття, готували смачну вечерю. Сиділи біля багаття до 22:30. День був виснажливий, тому рано полягала спати.

День 2. 16.05.2010 – Неділя

За результатами першої ночі, мої враження були не найкращими від відпочинку. Адже я єдиний спав на килимку, в той час як Андрій й Дмитро спали на надувних матрацах. Намет = 2+1 і на 3 дорослих чоловіків в ньому місця було обмаль, а матраци ширші за природою від килимків забрали ще додатково 30 см місця. Тож вирішено, із матрацниками більше нікуди не поїду.

Вночі падав дощ. На ранок було прохолодно. Температура +10. Пізніше розпогодилось. Сніданок, вже не пригадаю що я приготував. Чай зі свіжозібраного листя й цвіту дикої яблуні нам прийшовся до смаку. Потім потихеньку складалися, розминалися, насолоджувалися останніми ранковими хвилинами спокою, співами пташок, шелестінням листя дерев, пахощами високо гірської природи Криму.

Нарешті прийшов час примати рішення як і куди рухатись далі. Прийняли гуртове рішення намагатись пройти кордони, які чекали нас попереду на дорозі до Ай-петрі на Гурзуйській, Ялтинській й Ай-Петринській яйлах.

Вже не пригадую чому, але я прийняв рішення рухатись на велах по Романівському шоссе до Бесідки вітрів. Мабуть сподівався, що так ми витратимо менше сил та заощадимо час. Тільки я не здогадувався про те, що по Романівському шосе курсуватимуть маршрутні таксі із екскурсійними групами. Більш ніж переконаний в тому, що кожний водій, який нас по дорозі зустрічав, попередив варту, яка розміщується біля бесідки вітрів про те, що наближаються туристи велосипедами по забороненому маршруту.

Окрім цього, коли ми піднялися із долини й петляли по Романівському шосе, вже здалеку бачили чоловіка, який розглядав нас у бінокль. Пізніше він направився в нашому напрямку й коли досягнув до нас, ми не змогли ніякими правдами-неправдами його вмовити пропустити нас далі. Він налякав нас тим, що викличе зараз же наряд й нас спустять силою донизу.

До речі, мужичок середнього зросту в 170 см. віком 40-45 років, на відміну від охорони, із якою ми спілкувалися минулого дня, виявився досить культурним, хоч правда наполегливим й впевненим в своїх словах. Представився як начальник групи екологів Григорьєв.  Пізніше ми часто згадували його. Адже він обламав нас дуже, наші цілі й бачення нашого маршруту.

Отже, розвернулися по-доброму й мерщій в Гурзуф. Правда, вирішили зробити ще кілька знамків, зупинок коротких, щоб полюбуватися пейзажами високогір’я. В ту місцевість я б із задоволенням завітав ще й ще раз. Дуже красива природа й людей зустрінеш рідко-рідко.

Звідти відкривається гарний вид на Великий Аю-Даг. Я б заночував десь там, якби не охорона зі своїми погрозами.

Так виглядала більша частина маршруту вниз до Партизанського, куди ми потрапили близько 13:30.

Ще на початку спуску з яйли, я відчув трабли із своїм заднім гідрогальмом. В голові пробігали погані думки. Далі зрозумів, що заднє гальмо робоче десь на 20%. Тому, основна надія залишалась на переднє.

В сам Гурзуф ми не спускалися, адже перед нами стояла цікава мета – за лічені години подолати неприємну ділянку траси М-18 (Е 105). По гарячому асфальту, прокотились 66 кілометрів. Місцями йшли пішки, місцями швидкість досягала 80 км/год. Заїхали до Ялти на обід. Звісно – Макдональдз …

До останнього тішив себе надією, що встигнемо докотилися до підйомника на Ай-Петрі засвітла й встигнемо навіть піднятися на Ай-Петрі. Шкода, але в Кореїз добралися вже опісля 18:00. Після чого почали шукати місце для ночівлі. Під час спуску в сам Кореїз, Дмитро нас дуже налякав своїми карколомними трюками на велосипеді на великій швидкості, але ми не будемо про погане.

Приїхавши в Кореїз, почали телефонувати кудись в пошуках недорогого житла. Якось напряжмо велись пошуки. Нарешті знайшли такого-собі Гаріка, який запропонував ночівлю за 250 грн. із душем, мякими ліжками та літньою кухнею. Досі дивуюся – ми так довірливо повкидали свої баули в багажник його ланоса … Насправді, ми були вже замучені, спечені на сонці, голодні й злі.

У Андрія піднялась температура й боліла права нога в паху. Нічого Андрію, важливо вірити. Чародійна аптечка завжди стає у нагоді. До ранку все майже минулось.

Душ, телевізор, новини … щось таке.

І, наступний день…

День 3. 17.05.2010 – Понеділок

Проснулись о 8-9 ранку. Виїхали від Гаріка о 12:00.

Підйомник на Ай-Петрі. Пригод ми цього дня не шукали. Зверху, нас традиційно почали уламувати придбати те дибілкувате вино із ароматизаторами та барвниками. Поки я ходив сплачувати проїзд й інше до лісників на Ай-Петрі, хлопців все-таки вламали придбати 1.5л. того шмурдяка.

Погода була чудова. Без хмар, тепло й сонячно. Цього дня швидко й легко ми добралися до т/с Беш-Текне. Загальний маршрут за день склав 18 км. О 15:00 ми вже розбивали табір на Беш-текне. Місцями та часом т/с цілком накривало хмарами. Видовище було ще те. Назбирали дровенят побільше щоб увесь вечір сидіти біля багаття. Приготували смачну вечерю, пили чай, вино. Стемніло, а ми й не помітили.

В травні на Бещ-текне завжди прекрасні ночі, чудесне небо й зірки на ньому. Від Беш-текне кожного разу я піднімаюся увечері / вночі на 100 метрів вище, до гори Ат-Баш, звідки відкривається неймовірне видовище – вид на вечірні / нічні вогники.

Кацивелі, Понизовку, Симеіз і Кореіз.

Ось так минув вечір. Можна було б розмовляти ще до ранку, й споглядати на вогники які так ніжно й жваво мерехтять у багатті, але завтра знову в дорогу.
Зайшли в намет після 00.

День 4. 18.05.2010 – Вівторок

Виїхали із Беш-Текне після 12. Кожна т/с індивідуальна й по-своєму красива. Але такі т/с, як Беш-Текне – мені особливо не хочеться залишати знаючи що повернусь не раніше ніж за 1-2 й більше років.

Кінцевим пунктом на цей день мала бути т/с Чортові сходинки, на якій я ще жодного разу не бував. Спитавши думку лісників ще на Ай-Петрі про наявність тропи й можливість пройти із велами по запланованому маршруту від Текне до Сходинок, я зрозумів, що мапа не обманює. Лісники підтвердили тоді відсутність тропи. Все ж, ми хлопці завзяті, вирішили не опускати рук. Адже ми хотіли пройти по високогір’ю а не проїхатись низовиною по трасі М-18.

І пішли ми в пошуках якої-небудь тропи. В результаті, довелось пробивати самим собі тропу.

За нами ще пізніше ув’язались піші туристи. Місцевість справді не для велосипедів. Скелеподібні гори, камяниста поверхня грунту, камні із гострими зазубринами, які не те що не дозволяли нам коититися на сидушках, а й навіть вимагали великих зусиль у підштовхуванні велосипедів перед собою. Також, місцями проходили густі лісосмуги й кущі.

Ось найпростіша ділянка за той день мабуть. Перші 5 км. Ми ніяк не могли натрапити на тропу, але згодом вона-таки з’явилася.
Просто без коментарів…

Кілька разів намагалися віднайти себе на мапі. Але все марно. Нам бракувало точності – Моторчика для визначення координат. +/- кілька км. Ми здогадувалися про наше місце розташування. Висота в цих місцях сягає близько 700-900 м. над рівнем.

За день пройшли 16.5 км. Т/с Чортові сходинки, ніби-то, як я вважаю, віднайшли й навіть там переночували. З т/с відкривається не гірший краєвид, аніж із т/с Беш-Текне. Тож, рекомендую. Але площа т/с – невеличка, й один із найбільших недоліків даної т/с – відсутність джерела.

День 5. 19.05.2010 – Середа

Намагався зустріти світанок. Шкода – марно. Гора, що була поблизу, закрила весь схід сонця з-під горизонту. Довго на т/с не затримались. Ранок був холодним. 14 град. Сонячно. Я знав, що надалі нас очікує спуск й намагався вижати хоч трішки більше від свого заднього гальма. Але все марно. Вирушили в дорогу о 10:00 ранку.
Вид на байдарську долину й чорнорічинське водосховище нижче …

Вже в 13:00 спустились в Орлине. Блага цивілізації. Вже після кількох днів її відсутності людина відчуває себе повністю залежною від цього. Снікерси, морозиво, булочки, кола та інша хімія – здавалась нам золотом.
Довго не затримувались.

Вже за 1,5 години ми докотились до церкви воскресіння христового, біля оглядового майданчика, з якого відкривався непоганий краєвид. Там ми вирішили перекусити місцевими чебуреками та якимись напоями. Далі вирішили спуститись вниз згідно плану й ночувати біля самісінького моря – Ласпі.

Вирушили римською (ще її називають турецькою) тропою. Серпантин викладений залізобетонними плитами. Я зараз навіть радий, що поїхали тією дорогою. Адже по тому серпантину не було можливості дуже набрати швидкість. А ось якби по трасі вниз поїхали … Там я б екстрено не зупинився. А ось й фотка на пам’ять про цю тропу. Яка це тропа, якщо вона викладена цими залізобетонними плитами?!

Цікаво про це згадувати. Ми не виїхали на Ласпі. Потрапили в урочище Батіліман. Розповідаю. Вся прибережна місцевість усипана російськими прапорами. Проїхати туди, куди хочеться – немає можливості. Адже понаставлені шлагбауми, сидить охорона й охороняє території всіляких тур.баз, санаторіїв та інших відпочинкових закладів.
Коли ми вперлись в один із найбільш віддалених шлагбаумів, вирішили спілкуватись про можливість рухатись далі. Охоронець брякнув комусь (в телефонній розмові я почув вартість 30 грн.), а коли ми дійшли до місця призначення, нас зустріли й назвали ціну 75 грн. з 1 особи за 1 добу. І це просто за можливість розбити там наш намет на їхньому деревяному настилі. Місце – некрасиве, огороджене сіткою-рабицею, на території встановлена якась забігайлівка, кричить музика, місцевий обслуговуючий персонал ходить ледве живий й лежить напівп’яний на біля генделика. Ми були не в захваті. Дмитро пішов у розвідку. Повернувся із чудовими новинами, за що йому ВЕЛИКЕ дякую. В 50 м ми знайшли чудове місце для ночівлі, де повечеряли і заночували ось із таким краєвидом на море.

День 6. 20.05.2010 – Четвер

Наступного дня – купання в морі, фотографії, прання, сніданок … Займались чим хотіли. Повечеряли й спати. Наступного ранку ми вже зібрали свої речі й вирушили до мало не кінцевого пункту нашої мандрівки – Балаклави. Але все це вже не так цікаво – їзда по асфальтівці не придає романтичних відчуттів, а шум й загазованість від автівок що проїздять поруч – навіть навіює сум.
Тож до наступних зустрічей друзі!

4. Висновки та рекомендації щодо проходження маршруту

Основні цілі проведення даного походу були виконані.

Група підняла технічний рівень, подолала складний набір висоти, на який навіть не всі піші туристи наважуються (із Малого маяка на Бабуган-яйлу).

Також, принаймі ми спробували пройти кордони й охорону забороненого «Президентського» заповідника Бабуган-яйла й інших. Бабуган ми все ж подолали. А ось далі, просто не вистачило б фінансової стійкості

Також, із т/с Бещ-текне ми проклали самостійно шлях до т/с Чортові сходинки крізь непрохідні скелі, камні й колючі хащі.

І врешті-решт, пробились крізь охорону приватизованого морського узбережжя до самого моря щоб заснути під шум морських хвиль.

5. Додатки

Автор: Лідія Журба

«Ось і закінчився похід 1-ої категорії складності…», – так драматично пишуть натхненні туристи, коли хочуть розповісти про свої досягнення, похизуватись сміливістю. Але я не збираюсь вимальовувати хронологію подій, уточнювати географічні назви, кілометражі. Поділюся лише ексклюзивними подробицями подорожі туристичного клубу «Скіфи» в Грузію.

Готуватися до походу треба заздалегідь. Справді, треба. Особливо морально. Особливо своїх батьків. За півроку попередивши про можливість, що їхнє чадо зникне на півмісяця десь серед Кавказьких гір. Бажано побути перед походом певний час в іншому місті, але на Батьківщині. Тоді ефект від шоку «Мамо, я ж через тиждень лечу в Грузію» дозволить потихеньку спакувати речі, доки батьки нервово шукають заспокійливе.

Пакуй спорядження вчасно! Інакше те саме заспокійливе доведеться вживати тобі, коли напередодні відльоту магазин не захоче повертати взуття на розмір менше, остання шкарпетка втрамбовуватиметься в наплічник о другій ночі, прокидатися треба о п’ятій, а в аеропорті виявиться, що ти забув найважливіше вдома – свої штани!

Відсутність штанів – не найбільша проблема. В рекомендаціях до правильного зовнішнього вигляду в кавказьких регіонах сказано: «Дівчина має бути одягненою так, щоб у випадку коли у місцевого постане вибір між нею та бараном, він обере тварину». Проте, навіть з такими своєрідним «dress code» – ти не пропадеш, коли поряд є друзі, які можуть позичити штани, каску, трекінгові палиці, бахіли, тощо.

Шануй працівників аеропорту.  Вони можуть спокійно відреагувати на льодоруби, трекінгові палиці. Але рибку сайру в ручній поклажі – не пробачать ніколи.

Ніхто не відобразить національного колориту краще за водія. Це та відважна людина, що рухаючись зі швидкістю не менше ніж 130 кілометрів на годину, обганяє вантажівку, вилітаючи на зустрічну смугу, одночасно оминає зустрічну вантажівку, додавши швидкості. А при вигляді людини на пішохідному переході, сигналить їй, докірливо тиснучи на газ.

Нам пощастило дізнатися, що таке вид «серпантинної» дороги з одним із таких сміливців.  Всього 6 годин кружляння стрімкою гірською дорогою і ти потрапляєш з обшарпаних будинків Кутаїсі у високогірні, старовинні поселення могутніх жителів регіону Сванетії.

Собака – найкращий друг людини. Протягом всього часу «Скіфів» оточували пси. Різнокаліберні, різнопорідні, великі, маленькі – пси захищали наш сон в наметах, люб’язно ділили наші наїдки, грались в собачі ігри. Хочеться виділити одного маленького пузаня, вагою в кілограмів 10.

Тофі Свансен – геройський пес, що пройшов з нами 22 км підйомного шляху! Те, як він на своїх коротеньких лапах хвацько пробирався в місцях, де не кожна людина пройде, – надихало нас на продовження маршруту без жодних нарікань на складність. Найзворушливішим моментом  походу було перенесення Тофі через річку, коли він остаточно застряг на іншому березі. Без нього далі не пішли.

Як виявилося внизу, ця готельна собака вже не вперше підіймається разом з туристами та альпіністами. У неї це щось на кшталт хобі, тренування задля підтримки себе в тонусі. Таким походенькам пса Свансена навіть присвятили цілу сторінку на Facebook.

«Шабаш відьом» – зовсім не містична штука.  Все досить прагматично й прямолінійно. Так перекладається назва однієї з гір, яку «Скіфи» мали честь побачити. Гора «Ушба» – велична, роздвоєна на кінці, багата на легенди про відважних молодиків та уламки туристичного спорядження відчайдухів, що не дотримувалися правил з техніки безпеки.

Довіряй, але перевіряй. Якою б чесною не здавалась мила бабуся, єдина жителька в радіусі декількох кілометрів – вірити її «посиланням» на всі 100% не варто. Старенька може не зовсім добре розуміти одну з міжнародних мов, а ви, в свою чергу, правильно вимовляти місцеві географічні назви. В результаті – втрачені кілька годин й тяжкі докори сумління за погані думки про людину. Майте про запас знання маршруту з карти на випадок такої раптової зустрічі.

Маркетинг – рушій суспільства. Ще якихось три року тому Сванетія  відрізнялась недоступними гірськими територіями, де місцеві жителі кревно захищали свої традиції в таємничих кам’яних вежах. Сьогодні ж Вас на кожному кроці зустрінуть «guesthouse», свани в кросівках,  які тренованою англійською пропонуватимуть екскурсії, листівки за 25 грн.

Велика рогата худоба посеред вулиці, незвичайні будинки, гірські пагорби – перетворились на товар, а у майбутньому стануть екзотичною родзинкою масових гірськолижних курортів у майбутньому.

Сало є сало. Поринувши у гастрономічний вир хачапурі, кубдарі та нереально дешевих фруктів, не слід забувати про базу українського існування. У складні моменти, коли наснага покидає тебе, наплічник стає непідйомним, дорога – безкінечною, а маршрут – невизначеним, варто скуштувати шматочок рідного, поживного салця.

Життєдайна сила допоможе здолати і колючі зарослі рододендрону і переправу через бурхливі річки, моральні сумніви, численні перевали та вимушені зупинки через урожайність придорожньої малини, чорниці, порічок.

Погода може мати плани, які відрізняються від Ваших. «А о котрій годині сьогодні дощ?», – стало щоденним ритуальним питанням. Треба бути готовим, що замість того, щоб ніжитися на золотому пісочку, в прозорих хвилях під яскравим сонечком (що ми відправилися робити після закінчення походу), доведеться рятувати підтоплений намет, не знімаючи дощовика.

Хочеш перевірити людину – сходи з нею в похід. Той, хто йде поруч з тобою, автоматично перетворюється на партнера, кровного родича й ворога в одному обличчі. Люди відкидають буденні вигадані маски, відкриваються справжніми.

Але така оголена сутність не завжди безпечна. Правда може дуже боляче вколоти. Після зустрічі зі справжньою людиною, байдужим до неї ти не станеш – знайдеш собі друга на все життя, або навпаки.

В будь-якій незрозумілій ситуації кажи: «Гамарджоба, генацвале!». В світі немає гостиннішого за грузинів народу. Гостя ніколи не образять, віддадуть все найкраще, оскільки він є посланцем Вищих сил.

Починаючи від водія маршрутки, що вночі забрав нас здичавілих і голодних в свою багатодітну сім’ю, закінчуючи Кагою, чоловіком, який просто так зробив нам розкішний бенкет на березі моря. Наведу варіанти розвитку діалогів з місцевими жителями:
Варіант 1:

- Ми з України.

- О, так я навчався в Україні!

Варіант 2:

- Ми з України.

- О, так я був в Україні!

Варіант 3:

- Ми з України!

- О, так я… люблю Україну!

Міжособистісні дружні зв’язки Україна-Грузія заслуговують окремої  теми, а жоден похід описати на декількох листочках недостатньо. Тому відчуйте й побачте все це на власні очі. І приходьте до “Скіфів“! : )

Продовжуємо опис завхозівських хитрощів з організації харчування в багатоденному поході

2. ПІД ЧАС ПОХОДУ

1. Організувати спільно з керівником режим чергування.

Організація чергування: існує три схеми:

- Готують всі разом – в принципі нічого страшного крім:

a. Має бути 1 відповідальний шеф-кухар, щоб суп не посолили 2 рази і т.д.

b. Всі щодня втомлюються. Немає «приватного часу»

c. Проблема «зайців» халявщиків

- Найефективніша схема: Група розбивається на групи по 2 чергових Якщо людей непарна кількість – існує практика завхоза від чергувань звільняти. Класично парують хлопець-дівчина, хлопець розпалює багаття, дівчина керує процесом власне готування .

Якщо група 9 і більше людей – варто чергувати по троє.

- Схема чергування наметами також добре зарекомендувала себе. Взагалі обирати чергових з одного намету досить логічно – щоб при їхньому підйомі не будити весь табір.

Резюме: розбиватись потрібно так щоб:

a. Справедливість: всі більш менш однакову кількість разів почергували, в однакових умовах. (НЕ -одні чергують на дньовках інші на холодних снігахі в зливу)

b. Задоволення: Людям приємно було чергувати один з одним. Неконфліктність.

Зміну чергових варто робити 1 раз в день перед обідом. (логіка – щоб вечерю і сніданок одні люди готували на тому ж місці) Існує традиція офіційної символічної передачі новим черговим чистого черпака.

Найкраще коли підйом чергових робиться на 1 годину раніше ніж всієї групи. Тоді на момент підйому групи в недосвідчених групах – їжа нарешті починає варитись. В досвідчених – сніданок готовий до столу.

Сніданок – найбільш обмежуючий фактор для збору групи:

1. Час на складання палатки – 10 хв, складання речей 15 хв, ранкові процедури плюс зарядка 30 хв – разом 1 год. Приготування їжі від вийняти продукти-розпалити вогнище до помили котел – 1,5-2,5 год. Відповідно у випадку початку готування на 1 годину раніше є шанс групі зайву годину поспати замість того щоб 1 годину на рюкзаках ждати сніданок.

2. Один з учасників не зможе починати складати рюкзак доки не помиють котли. (як варіант рішення – їжу одразу розкидають в КЛМН і одразу ж миють котел не чекаючи доки всі поїдять).

Хоча багато туристів вважають що краще вставати всім разом. Логіка:

1. Щоб веселіше було черговим

2. Все одно чергові дзвоном казанів всіх побудять.

3. Коли в похід ідуть добре знайома, збита група часто можна і варто забити на всі правила. В групі може бути завхоз фанат якому подобається готувати, ну то хай собі кожен день готує, інший учасник хай кожен день дрова рубає, третій в цей час лазить з фотоапаратом, четвертий там намети всім ставить і т.д. аби без образ на халявність. Важливо до процесу готування залучати новачків, щоб якийсь мали досвід, розвивалися, для досвідчених туристів формальності «справедливого чергування» вже неактуальні.

Резюме: коли похід легкий-будь яка з трьох схем нормальна. Коли складний – краще робити класичні чергування . Коли група збита – по відчуттям керівника та взаємній мирній домовленості, аби хтось 1 залишався відповідальним. У всіх спірних ситуаціях останнє слово – за завхозом та керівником.

2. При потребі , бажанні, можливості вносити коригування в меню.

Наприклад:

-ідемо через село – є можливість купити молоко, яйця, свіжий хліб і т.д.

-Підножний корм (гриби /ягоди/трави для чаю, кропива для борщуі т.д.) під час маршруту вживати лише у випадку 100%ї впевненості у нешкідливості і при правильній обробці – як мінімум не забувати мити перед вживанням)
-Згубили (забули купити, забули забрати з холодильника) кілограм ковбаси – зменшуєм норматив ковбаси яка залишилась в півтора рази.

3. При потребі виховувати в групі культуру готування-споживання

-не смітити. Утилізувати всі відходи, зїдати всю свою порцію.

-тримати в чистоті котли-черпаки (здавна саме драяння казанка а не підкорена вершина вважалося неофіційною посвятою в туристи)

-готувати з душою і хорошим настроєм

4. Під кінець походу – кінцева підгонка меню та нормативів

Наприклад – якщо цукор закінчується – зменшити дозу на 1 чашку чаю, якщо його навпаки кілограм на 4 чоловік на 3 дні – починати вкидати його в ранкову молочну кашу. В ідеалі з одного боку недобре якщо продукти пронесені весь похід на чиїхось плечах їдуть з вами назад додому, з іншого коли в останній день нема що їсти або різко закінчилась сіль – це ще гірше.

3. ПІСЛЯ ПОХОДУ 

1. Розподіл витрат по учасниках

Концепція 1: всі витрати по свіжому розподіляються в момент кожної закупки між всіма учасниками, або балансуються в процесі походу «на око»

Концепція 2: витрати фіксуються, на окремому балансі, кінцевий розрахунок проводиться 1 раз в потязі. Для цього часто визначається додатково посада «фінансист»

2. Збір зауважень/побажань/пропозицій щодо меню та організації харчування.

Зворотній зв’язок для підвищення професійності

3. Участь в написанні звіту про похід.

В звіті фіксуються Розкладка, Меню, рецепти «фірмових» страв, варіанти виходу з нестандартних ситуацій і т.д., бажано аналіз.

4. Зафіксувати набутий досвід в електронному вигляді для майбутніх поколінь.

В електронному вигляді для майбутніх поколінь фіксуються Розкладка, Меню, рецепти «фірмових» страв, варіанти виходу з нестандартних ситуацій і т.д.

На цьому все. Всім смачного!

Прошу написати коментарі та доповнення мені сюди https://www.facebook.com/skornilyuk

Далі буде.

У цій статті підсумований  досвід організації харчування в туристичних походах, закумульований протягом останніх 5 років у турклубі “Скіфи”КНЕУ.

Правило номер нуль: За планування та організацію харчування в поході відповідає Завхоз

Завхоз – найважливіша після керівника роль в туристичному поході. Завхоз часто суміщає обов’язки  Замкерівника

Окремі туристичні школи вважають термін «Завхоз» в цьому значенні некоректним оскільки Хоз (хазяйство) туристичної групи включає крім їжі ще й колективне спорядженя. Відповідно власне Завхоза вони називають Завхавом, а відповідального за спорядження – Завснаром. Людину яка суміщає ці дві позиції – Завхозом.

Напевне, це правильно, але в невеличких походах серйозного спорядження немає і тому назначати когось Завснаром нема потреби (його окремі функції виконує Ремонтник). Тому відповідно можна ставити знак рівності між «Завхоз» і «Завхав»

Обовязки  Завхоза можна розділити на 3 етапи – до походу, під час походу, після походу.

Означимо та розберемо  кожний етап детальніше:

1. До початку походу

1. Ознайомитися з теорією харчування в поході, поспілкуватися з досвідченими Завхозами.

2. Поспілкуватися з керівником групи.  Спільно визначити харчову політику.

3. Опитати учасників, зібрати побажання до розкладки

4. Скласти первинний варіант Меню, чорновик Розкладки, приблизний бюджет

5. Ознайомити учасників з Меню, внести коригування

6. Скласти Розкладку. Ознайомити з нею керівника, внести коригування.

7. Організувати закупівлю продуктів.

8. Організувати розподіл продуктів по рюкзаках

2. Під час походу

1. Організувати спільно з керівником режим чергування.

2. Надати для чергових доступ до інгредієнтів, пересвідчитись чи вірно вони зрозуміли задачу.

3. При потребі , бажанні, можливості  вносити коригування в меню та норми продуктів, особливо в останні дні походу.

4. Виховувати в групі культуру готування-споживання

3. Після походу

1. Розподіл витрат на харчі по учасниках

2. Збір зауважень/побажань/пропозицій щодо меню та організації харчування.

3. Участь в написанні звіту про похід, фіксація набутого досвіду в електронному вигляді для майбутніх поколінь.

А тепер ще детальніше!

ДО  ПОЧАТКУ ПОХОДУ

1. Ознайомитися з теорією харчування в поході, поспілкуватися з досвідченими Завхозами.

Методичні матеріали:

http://rechflot.narod.ru/eda.htm

http://poxod.ru/material/economy/p_economy_hoziajstvenniem_a.html

http://softpole.narod.ru/ (скачуйте програму розрахунку  поживності та достатності продуктів

в розрізі калорій, жирів, білків, вуглеводів)

При перейманні досвіду  від досвідченого завхоза інформацію сприймайте критично. При копіюванні чужих, хай навіть бездоганно складених  меню та розкладки  обов’язково  потрібно робити поправки на інший склад учасників, місцевість, погоду, концепція походу і т.д. .

2. Поспілкуватися  з керівником групи.  Спільно визначити  харчову політику.

Список контрольних  питань до керівника:

1. Як взагалі  маршрут по тяжкості? Скільки днів? – від цього залежить кількість прийомів їжі і відповідно вага рюкзаків, а також баланс  ваги, поживності та смачності.  На 4 дні можна з собою брати і кавун з огірками та помідорами – вага рюкзака буде невеликою, на 20 днів бажано сушити  м’ясо і моркву та топити масло і все одно рюкзак буде слабо підйомний.

2. Скільки триває ходова частина маршруту? Яка погода планується?В які дні найбільші навантаження? В які дні плануються дньовки? – від цього залежить меню (якщо їдемо в потязі 1 ніч, обходимось чаєм з печивом/фруктами/шоколадом, якщо більше 1 доби – запарюємо на кипятку гречку; делікатеси французької кухні плануємо на дньовки, кашу з м’ясом + додаткову порцію шоколаду – на дні найбільші навантаження)

3. Чи розпалюється багаття на обід? (від цього залежить повноцінність обіду. Зазвичай обід сухий – бутерброди/сухофрукти/сало/шоколад + джерельна вода.  Хоча в принципі за 1 год привала на обід можна спокійно встигнути розпалити вогнище (або газовий пальник)  і почаювати . Готувати каши, супи і т. д. на обід нераціонально – займає багато часу.

4. Де на маршруті сніги і дуже холодно? (там варим швидкі страви типу мівін на газових пальниках,  в екстренних випадках, але дуже небажано можна замінити 1-2 прийоми гарячої їжі на сухом’ятку+чай) Де на маршруті мало дров? (Там не варим суп бо для нього треба закип’ятити більше води ніж для круп)

3. Опитати учасників, зібрати побажання до розкладки (організаційно можна сумістити з пунктом 1.5)

1. Хто що любить? (без нього не може) – визначити чи включати цей продукт/страву в розкладку чи в особисте НЗ цього учасника.

2. Хто що не любить? В кого на що алергія? Чи є вегетаріанці? Хто постить? Чи їдять рибу? Чи готові зробити разок виключення? Визначити чи виключити цей продукт/страву з меню чи для цього учасника зробити виключення (наприклад кинути сало/рибу/тушонку/ на останньому етапі приготування, перед цим відчерпнувши порцію вегетаріанця)

3. Чи готові люди нести зайвий кілограм –два додаткових продуктів з гарантією смачності та поживності чи їм краще на одній вівсянці з медом аби легший рюкзак?

4. Скласти первинний варіант Меню, чорновик Розкладки, приблизний бюджет

Детальніше про Меню, Розкладку, Бюджет опишу в іншій статті дещо пізніше. Бажано складати все у форматі таблиць Excel – тоді буде можливість зручно правити і користуватись майбутнім поколінням.

Кілька  загальних принципів:

а. Без алкогольність. При великих фізичних навантаженнях алкоголь протипоказаний. Бажано відмовитись від кави (підвищує тиск, при навантаженнях бувають випадки об морока). (хто хоче-хай несе на свій страх і ризик в режимі НЗ стікери).

б. Підножний корм. Якщо завхоз розбирається в грибах – можна разок приготувати грибну юшку з місцевих грибів. Якщо хтось готовий тягти вудочку – можна прикинути варіант рибної юшки. Але при цьому не допустити щоб при відсутності кльову група залишилась голодна.

в. Передбачити таємно від групи (узгодивши з Керівником) певні колективні НЗ (невраховані в розкладку запаси)

- День народження –сухий торт в судочку

- Підйом на складну  вершину/перевал  – додаткова шоколадка

- Екватор (середина походу) – щось тропічне типу банки ананасів і тд.

5-6. Ознайомити керівника та учасників з меню, розкладкою, внести коригування

Привселюдно зафіксувати  факт погодження групи на розкладку. Тепер до кінця походу критикувати  меню, нормативи, організацію харчування – заборонено для збереження психологічного комфорту.

Узгодження меню та розкладки з учасниками до походу – гарантія того що під час походу не зїдять Вас.

7. Організувати закупівлю продуктів.

Режим 1) декілька учасників ідуть в супермаркет, закупляють все, кудись зносять потім ділять.

Режим 2) розсилається смс/електронний лист кожному учаснику що йому купити. В потяг всі приходять вже з закупленими харчами.

Перший варіант  вимагає від завхоза більше часу, але з точки зору надійності, оптових  переваг, підбивки затрат, згуртування  колективу та перестраховки від  невдоволення продуктами – набагато кращий («бачили очі що купували»)

8. Організувати розподіл продуктів по рюкзаках

а. Сумується вага всіх продуктів + наметів , сокири, фотоапарату, аптечки, казанів та іншого колективного спорядження. Можна або використати терези, або додати вагу брутто вагу продуктів на упаковці (якщо є лише нетто на око – жерстянка з під консерви – +50г)

б. Зазвичай в складні норматив колективної  ваги на 1 дівчину становить 2/3 від нормативу на 1 хлопця. Тобто якщо ч-кількість чоловіків, ж –кількість жінок, В – загальна вага колективного спорядження та харчів

Норма ваги на 1 жінку  Вж=2В/ (3ч+2ж)

Норма ваги на 1 чоловіка = 3В/(3ч+2ж)

Якщо в групі  дівчат мало, краще коефіціент 1/2. Відповідно:

Норма ваги на 1 жінку  Вж=В (2ч+ж)

Норма ваги на 1 чоловіка = 2В/(2ч+ж)

На мою особисту думку краще коефіцієнт 2/3 з подальшою  швидкою розгрузкою  ніж 1/2 – тоді більше шансів що дівчина до походу наполовину зменшить вміст своєї косметички.

в. Наступний крок – правильно розподілити вагу між учасниками.

Є цікава концепція – поділити продукти на рівні частини і видати всім учасникам однакові долі. Щоб на випадок якщо хтось згубиться, він зміг прохарчуватисьавтономно. Краще не губитися звісно, але як то кажуть якщо візьмеш парасольку – доща точно не буде.

Проте зручніше розподіляти  однотипні продукти в одні руки -тоді Завхоз знає – весь рис – в Саши, залишки шоколаду –в Маши. Відповідно якщо шоколадки не вистачає – є до кого пред’являти претензії.

Обідні харчі – в одні руки – щоб під час обіднього привалу не потрібно було всім ритися по рюкзаках у пошуках залишків «своєї» лепти продуктів.

Ключові продукти як сіль, цукор, спеції варто нести самому завхозу, або комусь супернадійному. Взагалі прийнято що ніж, сірники і трохи солі мають бути в кожного туриста в одній із кишень рюкзака за замовченням.

Продовження…

В улоговині, оточеній південно-західним схилом Великого Кавказу і Сванетським хребтом, знаходиться безліч невеликих поселень, які органічно вписані в навколишній ландшафт і відрізняються самобутньою архітектурою.

Місцеве населення – свани – специфічна етнографічна група грузинів зі збереженим глибоким пластом культури та своєрідною ментальністю, якими досі захоплюються мандрівники.

Край багатий на мальовничі ліси, суворі вершини, високогірні озера та льодовики, архітектурні та сакральні пам’ятки, що сягають темних віків між античністю та середньовіччям.

Детальніше про історичний регіон Сванетія >>>

dosiaguru

В тому закутку емоційно-асоціативних нажитків моєї персоналії, зимові Карпати, окрім лиж, асоціювались із чимось неймовірно зусильно-затратним, важко здоланним і психологічно непростим. Мовляв, і влітку в горах несолодко, що заставляє людей інколи не розуміти всього фану від хайкінгу, а тут зимою. Тому, десь, певно, було відміченно, я вважав, що за нагоди зимові гори потрібні бути опробувані. І тут дзвінок славних луцьких хайкерів, із чіткою директивою “в четвер, в 2 ночі у Франківську на вокзалі”. Докупивши необхідне спорядження, діставши важко докуплюване (льодоруби і тп), був даний старт походу по Мармороському хребту.

Почалась все із такого собі завдання, а саме як дібратися в Франківськ о 2 годині ночі. Виявляється, якщо сісти на експрес Київ-Львів, прибути до Львова о 23.30, зробити пересадку о 23.44 на потяг Ковель-Чернівці, то можна бути десь о 2.20 в Франківську. Славний дизель Франківськ-Рахів вніс фінальний акорд в добирання до гір, а автобус Рахів-Ділове матеріалізував гори.

Короткий чек-ін в прикордонників. Готувати перепустки треба зазделегідь, за 2 тижні. Маршрут пролягає акурат по кордону України та Румунії, тому треба оформляти перепустки.

Чек-ін коло прикордонної застави.

Перетнули Тису, на якій є гідрографічний пост, і вийшли на маршрут.

Погода просто заряджала бадьорістю.

Традиційно в перший день вставляє найбільше, бо тут все докупи: емоції високої природи з приводу перебування в горах, фізичне навантаження ще те, притирання до людей і тп. Але якось так вийшло, що ночівля в перший день була запланована далекувато від місця старту, проте в чудо-колибі, що славно і слугувало гарним стимулом тримати широкий крок.

Йшлося доволі легко, інколи траплялись девіантні переправи.

На першому великому привалі повиділи приблизу локацію, що повинна була бути досягнутою. І від того стало важче. Ген на горі!

Проті піднімання вгору мало і свої бонуси – стрімке зростання прекрасності навколишніх краєвидів.

До колиби дійшли десь після 17. Вже вечоріло.

Колиба виявилася класично-прекрасною. Із пічкою, дровами і туристичним духом.

Добряче змерзнувши у свому -20 спальнику (певно, обман), поснідавши, вирушили на штурм Попа Івана Мармороського.

В ході підйому мали тренінг по тому, як використовувати льодоруб у разі зриву. Знадобилося згодом аж 4 рази!

Сашко демонструє трюки!

Йшлося дуже важко. Метіль. НЕ у всіх були кішки, тому мусили самі тропити серпантин.

Відчуття при досягненні вершини були феноменальні!

Умови стали жахливими. Штормовий морозяний вітер, тонка льодяна кірка снігу, яка з радістю провалювалась під тобою і утворювала гострі краї, подекуди просто лід. Раз я ледве не полетів у Румунію!

Власне, із підйомом на хребет почався і державний кордон. Дуже символічна світлина на ту тематику:

Після будь-якого підйому йде спуск, без кішок на тотально льодяному покриві – це дуже ще та забава

Перші 5 людей, що мали кішки йшли попереду і прокладали східці, решту, в тому числі і я, хто не мали кішок слідували їхнім слідам. В один момент я зірвався, стиг зарубатися. Згодом повторилося, але будучи на початковому етапі володіння технікою льодоруба не зміг зарубатися і метрів із 300 полетів вниз додолу, гарно зчухравши спину і полякавши колег. Жахливо просто!

Все-таки спустившись, ми неочікувано зустріли контрабандистів. Вони явно нас злякалися, а ми почали їх фотографувати. Вони несли на собі багато цигарок. Поняття не маю як вони перейшли хребет без спорядження. На задньому фоні герої нелегального крос-державного тютюнового ринку:

Почало темніти. І ми вже мали намір шукати гарне місце для стоянки, але випадково на GPS знайшли колибу за кілька кілометрів.

Тому годину зусиль і ми пристали до досить порядної колиби, в якій і зробили другу ночівлю.

Вранці ми мали йти на Стіг. Але нас чекав неприємний сюрприз.

За ніч випало 30 см снігу і швидкість руху була 1км за 1 год.

Снігоступів не було, тому доводилося тропити, що забирало багато сил.

Снігу бло добре поколіна

Із-за цього прийняли рішення змінювати маршрут і спускатися в село Богдан, оскільки до Стогу дійти було нереально, а значить і далі до Зеленого, дійти вчасно.

Гарним в альтернативному маршруті було те, що потірбно було йти вниз.

Але це не означало відсутності того, за чим прийшли – дивовижних подихозатримуючих фонів

За якихось кілька годин ми дійшли до села Богдан. Хоча до нього потрібно було ще спуститись. Дорога гарна і вкатана, але це влітку. Взимку вона знизу льодяна, а зверху снігом вкрита поколіна. Це так ефектно йти вниз і розкидати його цілінсний шар! Але, звісно, теж втомлююче!

Поспостерігавши і понасолоджувавшись вдосталь оточуючими хребтами, все ж дійшли до села.

А в селі весілля!

Потім ще бари Рахова, потяг Рахів-Львів, і постпохідна заява – зимовий похід вібувся!

Розчарувавшись у свому спорядженні, думаючи половину дороги про те аби дійти (хлопці аж бадьорі попались, хоча різношерсті, як оце моряки і депутати міської ради, велосипедисти і альпіністи). ЦЕ явище, це феномен, це зимові Карпати, це потрібно перевідчувати і переосмислювати. І повторити…

Піший некатегорійний похід “СКІФИ: гірськими хребтами Криму-листопад-2009″

Строки проведення: 3-9 листопада 2009 року

Маршрут: м.Бахчисарай (ханський палац, Успенський монастир, Чуфут-Кале) – печерне місто Тепе-Кермен (печерна церква і приміщення) – скит св.Анастасії – печерне місто та монастир Качи-Кальон – печ.монастир Челтер-Коба – Сюйренська фортеця – печерне місто Мангуп (руїни міста та печерний монастир з південного боку) – печ. монастир Шулдан – Челтер-Мармора – печ.місто Ескі-Кермен (храми, руїни базиліки, житло та ін.) – с.Красний Мак – м.Бахчисарай – м.Сімферополь

Кілометраж: 70 км
Охват: Гірський Крим.

Керівник: Дрегало Олег

Кількість учасників: 6 (4 чол, 2 жін)

Мета: відкрити світ древніх печерних монастирів гірського Криму.

Слайдшоу

[Show as slideshow]

Карта маршруту

Переглянути Crimea на карті більшого розміру

Піший похід 1-ї категорії складності гірськими хребтами Карпат «СКІФИ: мандрівка хребтами Українських Карпат – серпень 2009»

Строки проведення: 20-30 серпня 2009 року

Маршрут: с.Кривопілля – г. Кострич(1544,1) – г. Костриця(1512,1) –г. Хедя(1367) – с. Красник – ур. Вел. Лубу (1358,7) – г. Кринта(1350) – г. Зміїнська(1356,1) –г. Лудова(1463) – с. Зелене – о.Марічейка – г.Чорна Гора(2028,5) – г. Дземброня(1877,7) – г. Бребенескул(2036,8)– г. Ребра(2001,1) – о. Несамовите – г. Туркул(1933,2) – г. Дпнціж(1848,5) г. Брескул(1911,5)– г. Говерла(2060,8) – ур. Скопеска – г. Петрос (2020) – пол. Скопеска – пол. Шешул ––пол..Кінець–г. Квасів-Мунчел – р. Квелів –с. Кваси

Кілометраж: 130 км

Охват: 2 області України, 2 гірських хребти, в тому числі Чорногора від А до Я.

Керівник: Усов Віталій

Кількість учасників: 6 (3 чол, 3 жін)

Мета: пройти маршрут по мальовничим місцям Українських Карпат і збільшити досвід походів в новому для нас районі.

Ще Фото!

(Автори: Сашко Овчаренко, Богдана Брунченко)

Технічний звіт походу

Карта маршруту походу

АУДІОПОДКАСТИ з ПОХОДУ

Пропонуємо Вашій увазі серію аудіо-записів з чудового карпатського походу.

Керівник групи Усов Віталій, розповідає про кожен пройдений шматочок чорногірського маршруту в серпні 2009 року.

ДЕНЬ ПЕРШИЙ

Про орієнтування за компасом і гуцулами, перші враження від Карпат, перелази та гору Кострич

ДЕНЬ ДРУГИЙ

Про Чорний Черемош, урочище Великий Лубу та гриби краснюки

ДЕНЬ ТРЕТІЙ 

про гуцульських биків,  чорниці, жорстокі туристичні жарти та філософський дощ…

ДЕНЬ ЧЕТВЕРТИЙ

Черемош,Чорногора, Марічейка: підйом, спуск і знову підйом…

ДЕНЬ П’ЯТИЙ

Казковий ранок біля озера, Піп-Іван, Несамовите

ДЕНЬ ШОСТИЙ

Говерла: засмічена але досі прекрасна…

Петрос: непоступливий, чистий і величний!

ДЕНЬ СЬОМИЙ

Про останній ходовий день, обережність у горах і пошуки відпочинку

ДЕНЬ ВОСЬМИЙ

Днівка!!!

Байдикування в затишній долині гірської ріки

Гуцульський час: філософія відносності

Автор: Віталій Усов

Автор фото: Дрегало Олег

Піший похід 2-ї категорії складності Горганами, Свидовецьким та Чорногірським хребтами Карпат «ЗУБРИ»

Строки проведення: 1-10 травня 2009 року

Маршрут: с.Манява – вдсп.Манявський – пер.Легіонів – г.Дурня – г.Братківська – пер.Околе – г.Татаруха – г.Трояска – г.Стіг – г.Близниця – г.Стара – с.Кваси – г.Петрос – г.Говерла (1А) – г.Бребенескул –г.Менчул –г.Вухатий Камінь – вдсп.–с.Дземброня – устя р. Дземброня – с. Красник.

Кілометраж: 175 км
Охват: 2 області України, 3 гірських хребти, 2 водоспади, 2 скити.

Керівник: Дрегало Олег

Кількість учасників: 14 (10 чол, 4 жін)

Мета: Пройшовшись вздовж старого кордону, подивитися ландшафти Карпатського високогір’я, відвідати гірські монастирі та водоспади.

А бачили навіть справжнього Потапенятка!

Альпінштоки до бою!

Ще Фото!

Карта маршруту походу