Прокудін-Горський не був піонером у галузі кольорової фотографії. Він використовував звичайні чорно-білі фотопластини. Через кольорові фільтри синього, зеленого і червоного кольорів робилися послідовно три знімки одного і того ж сюжету. Після цього виходили три чорно-білі позитиви.

Для переглядання таких світлин використовувався проектор, що працює через відповідні світлофільтри. При проекції зображень з фотопластин на екран виходило кольорове зображення.

У 1918 році Прокудін-Горський емігрував з революційної Росії до Франції та забрав із собою практично всі свої роботи. У 1948 році колекцію викупила в спадкоємців фотографа Бібліотека Конгресу США.

Світлини довгий час лежали в архівах, і тільки розвиток комп’ютерних технологій дозволив обробити ці знімки. Скляні пластини відсканували, і за допомогою комп’ютера відтворили початкові кольорові фотографії.

Всього колекція Прокудіна-Горського налічує 1902 кольорових і близько 1000 чорно-білих фотографій. Їх реставрація й обробка продовжується по сьогоднішній день.

Серед цих робіт є кілька світлин, які фотограф зробив біля міста Путивль Сумської області

Джерело: amazing-ukraine.com

[mapsmarker marker="3"]

Володимир, що на Волині – тисячолітнє місто, яке заснував великий князь Володимир Ясне Сонечко для укріплення західних кордонів в рік хрещення Русі, повертаючись з Херсонеса після вінчання з візантійською принцесою Анною.

фото: старі >>>, сучасні >>>

1. ІСТОРІЯ МІСТА
988р. – заснування міста князем Володимиром
1170р. – резиденція волинських єпископів
1262р. – князі самостійно руйнують фортифікаційні укріплення в обмін на збереження міста від татарського грабежу.
1336р. – під владою Польщі
1370р. – під владою Литви
1396р. – входить до складу Речі Посполитої
кін. XVст. – отримує Магдебурзьке право
У Володимирському колегіумі навчався Феофан Прокопович (1677-1736) – вчитель Ломоносова. Тут народився сходознавець і філолог Агатангел Кримський, один із засновників української Академії наук.
Детальніше…
Геральдика міста

2. ВАРТО ВІДВІДАТИ В МІСТІ

- Укріплене городище з ровом і валами до 10 м, які височать над автостанцією. Дитинець з деревянним замком вперше був використаний як адміністративний центр Київської Русі сином Володимира Великого Всеволодом.

- Успенський собор – побудований за правління Мстислава Ізяславовича. Після освячення в 1170 і до сьогоднішніх днів – резиденція волинських єпископів. Родова усипальниця князів Мстиславовичів, в т.ч. Романа Мстиславовича – засновника Галицько-Волинського князівства і батька короля Данила Галицького.

- Єпископський замок з дзвінницею (1494).

- Свято-Василівська церка (вул.кн.Всеволода, 28) – унікальна памятка сакрального руського зодчества, восьмипелюсткова за планом, побудована за правління Данила Галицького.

- парк “Слов’янський” між городищем та р. Луга зі скульптурами князів, затишними алеями та міським пляжем.

- Костел Послання Апостолів (1718-1755) – єзуїтський костел у стилі бароко (вул.Миколаївська, 20)

- Костел Іоакима і Анни (1752) – (вул.Цинкалоського, 1)

- Миколаївська церква (1780) – стиль-класицизм польської епохи.(вул.Цинкалоського)

- Лютеранська кірха (ХІХст.) – (вул.Цинкалоського)

- Келії домініканського кляштора із дзвінницею (1789) (вул.Д.Галицького, 2)

- Урочище “Федорівка”. Старий костел Х ст.

- Меморіальний комплекс на місці нацистського концтабору, де загинуло 56 тис. осіб.

3. ВАРТО ВІДВІДАТИ ПОЗА МІСТОМ

- с.Зимне (древній жіночий монастир)
- м.Устилуг (садиба-музей композитора Стравінського)
- с.Лудин (заказник Березовий гай, дерев’яна церка, прикордонні доти)
- с.Новий Загорів (руїни замку, костелу)
- оз.Тростянка (лісок, дикий пляж)

4. РОЗТАШУВАННЯ І ТРАНСПОРТ

Де знаходиться?
Місто розташоване на південному заході Волинської області, 80 км на захід від Луцька, поблизу державного кордону з Польщею. Місто розташоване на північному березі р. Луга, що впадає в Зх.Буг. Через Володимир-Волинський проходить міждержавна автомагістраль Львів-Брест, а також залізнична колія Львів-Ковель-Київ. (Карта)

Як дібратися?
До Володимира-Волинського можна дістатися залізницею з Києва, Львова, на прямих поїздах. Або ж автомобільним транспортом з Луцька, Львова, Києва тощо.

Як орієнтуватися?
Місто має старовинне планування, яке відображає процес його розростання на північ від р.Луга.

Залізничний вокзал
Розташований в північно-західній околиці міста. Відразу біля вокзалу – стоянки маршруток і таксі.

Автостанція
Знаходиться в історичному центрі міста. Звідси ви можете дістатись в будь-яку точку міста на маршрутних таксі.

Таксі
Тел. – >>>

5. СЕЗОН, ОДЯГ ТА СПОРЯДЖЕННЯ
Для відвідування храмів жінкам рекомендуємо прихопити хустинки на голову.

6. ПРОЖИВАННЯ
Готелі
- Готель “ВОЛИНЬ”, Директор: Карпюк Галина Степанівна тел. 2-15-47. Менеджер тел. 2-28-82, Адміністратор тел. 2-28-82, e-mail: hotel-volyn@i.ua, вул. Князя Василька 1

Оренда квартир – (Контакти)

7. ХАРЧУВАННЯ

Приїхавши сюди і оцінивши ситуацію та свій бюджет, ви можете вибрати один із варіантів харчування або їх комбінацію:

а) Готувати самостійно.
Всі продукти можна купити у великих супермаркетах:
- Вопак , вул.Ковельська, 132/2. Телефон: (03342) 3-30-33. Графік роботи: 7:00 – 23:00.
- Вопак , вул.Князя Василька, 2
…або продуктові магазинах чи на ринку

b) Ходити в кафе чи ресторації:
- «Арт-кафе Гармидер», вул. Цинкаловського
- кафе “Ірена”, вул. Луцька, 64, тел. 2-26-12, (до 24:00)
- кафе-бар “Лора”, вул. Ковельська, 175, тел.2-25-58
- кафе “Мальви”, вул. Д.Галицького, 1, тел. 2-13-01
- кафе “Фантазія”, вул. Ковельська, 51, тел. 2-17-23
- кафе “Затишок”, вул. Ковельська, 146
- кафе „Пузата хата” , парк „Слов’янський”
- Кафе „Лакомка”, вул. Ковельська, 12, тел. 20715, 23935
- Піцерія „Каскад”, вул. Д.Галицького, 5, вул. Луцька, тел. 27860
ресторани:
- Ресторан „Дружба”, вул. Князя Василька, 14, тел. 22597, 24662, З багатим асортиментом фірмових страв

c) Харчуватись безпосередньо у місці проживання.
Радимо наперед домовитись з хазяїном, якщо така послуга надається

8. РЕКРЕАЦІЯ, ДОЗВІЛЛЯ, СПОРТ

Музеї
- Історичний музей, вул.Соборна, 6, тел.(03342)2-19-11
- Державний історико-культурний заповідник “Стародавній Володимир”, вул.Драгоманова, 18, тел.(03342)2-89-89

Туристичні послуги
- ТОВ ВТП „Фенікс” (бар, ресторан, турагенство, бази відпочинку), вул. Ковельська, 71, тел. 20927, 24635, 23234
2 зали-ресторани, турфірмою впроваджені маршрути в Почаїв, Остріг, Львів, Луцьк, Берестечко, Колодязне, Зимне, Пархоменка
- Відпочинкова база „Озеро Лісне”, на окраїні міста, Обладнаний пляж, місця для риболовлі, хвойний ліс
- Центр відпочинку „Заріччя”, вул. С.Бандери, Сауна, спортивна площадка, ставок, на березі р.Луги
- Спортивно-оздоровчий комплекс „Олімп”, вул. Драгоманова, 20, тел. 24516, 38820, Стадіон, штучний міні-стадіон, плавбасейн

Кінотеатри
- КМЦ ім. Т.Г Шевченка

Розважальні центри
- Нічний клуб “Метелик”, вул. Князя Романа, 16, тел. (242) 3-58-47, моб. +38 (096) 355-35-63, -боулінг-більярд-дискотека
- Нічний клуб “Торнадо”, -дискотека
- Дискотека від РБК
- Центр відпочинку „Княгині Ольги”, вул. Княгині Ольги, 45, Фітнес-клуб, бар, ресторан, сауна

Фестивалі
Фестиваль “Володимир”

Бари
- „Ірена”, вул. Луцька, 64, тел. 22612, Інтер’єр в національному стилі
- „Слов’янський”, вул. Ковельська, 100, тел. 38638, Сучасний заклад відпочинку з „живою” музикою
- „Маяк”, вул. Устилузька, тел. 23393, Екзотичні блюда, вишукані стави з м’яса та овочів

Книгарні
- «Є», вул.Цинкаловського

9. КОРИСНІ ЛІНКИ
http://www.volodymyrrada.gov.ua/
http://ua.vlasenko.net/volodymyr-volynskyi/index.html
http://istvolyn.info/index.php?option=com_content&task=view&id=613&Itemid=25

[mapsmarker marker="3"]

Звіт про велопохід Південним берегом Криму, який було здійснено з 14.05.2010 до 22.05.2010 р.

Керівник групи: Назар Луговий

Зміст

1. Довідкові дані про туристичний спортивний похід
1.1 Планові параметри руху
1.2 Докладна нитка маршруту
1.3 Дані про досвід учасників
1.4 Характеристика районів проведення походу

2. Організація туристичного спортивного походу
2.1 Загальна ідея походу
2.2 Варіанти під’їзду та від’їзду
2.3 Зміни маршруту та їх причини
2.4 Інформація про проходження маршруту кожним учасником

3. Графік руху та технічний опис проходження маршруту
3.1 Графік руху
3.2 Технічний опис проходження маршруту

4. Висновки та рекомендації щодо проходження маршруту

5. Додатки

Content

1. Довідкові дані про туристичний спортивний похід

1.1. Планові параметри руху

Вид туризму: Спортивний туризм: Велосипедний туризм

Категорія складності: -

Довжина запланованого маршруту, км: 24,5+46+25+33+35+15+=178,5

Тривалість: Загальна: 9, Ходових днів: 5.

Термін проведення: Травень 2010

1.2. Докладна нитка маршруту

т/с Малий Маяк – г.Парагільмен – дж.Талма – Бабуган-Яйла (г.Куш-Кая, г.Зейтин-Кош, г.Роман-Кош) – т/с пер.Гурзуфське сідло – бес.Вітрів – Ялтинська Яйла (г.Кемаль-Егерек, г.Оксек-Бурун, г.Лопата, дж.Беш-Текне, Татарська стіна) – Ай-Петринська Яйла – т/с г.Ай-Петрі – т/с Беш-Текне – г.Тарпан-Баір – г.Мердвен-Каяси – т.Чортові сходинки – пер.Байдарські ворота – Орлине – урочище Батіліман.

1.3. Дані про досвід учасників

1.4. Характеристика районів проведення походу

Географічне положення

Кримська гірська фізико-географічна країна простягається смугою завширшки 50 км на півдні Кримського півострова від м. Севастополя до м. Феодосії на 180 км. За особливостями формування і будови, різновидами ландшафтів та їх мальовничістю Гірський Крим – надзвичайно оригінальне утворення, яке виділяється на тлі більш-менш одноманітних сусідів – рівнинного сухостепового Криму на півночі та Чорного моря на півдні.

Геологічна будова

У тектонічному відношенні Кримські гори – це велика складка, південне крило якої занурюється в море. Підняття й складчасті рухи проходили там вже у мезозойську еру, але головні гороутворюючі процеси відбувалися впродовж кайнозойської. Тоді ж південна частина Гірського Криму опустилася в Чорноморську западину по лінії розлому. Так утворився крутий схил – Південний берег Криму.

Крім поздовжніх розломів, з’являлися й поперечні, проявлявся магматизм. В одних випадках діяли вулкани, свідченням чого є скам’янілий згаслий вулкан – масив Карадаг. В інших випадках магма застигала в тріщинах земної кори, не прориваючись на поверхню. З часом зовнішні сили (вивітрювання, морські хвилі) зруйнували породи, що вкривали масиви магми, тому нині вони виступають на денну поверхню у вигляді окремих гір – Аюдаг, Кастель. Тектонічні процеси в Кримських горах не припиняються й досі, про що свідчать землетруси.

Кримські гори – це здебільшого складчасто-брилові гори. Вони складені осадовими породами (пісковиками, глинистими сланцями, вапняками), а в окремих місцях – породами вулканічного походження.

Музей просто неба

Гірський масив Карадаг – згаслий вулкан юрського періоду, з якого лава виливалася двічі. Його називають музеєм мінералів просто неба: там знайдено більше ста мінералів та їх різновидів, зокрема й напівкоштовні сердолік, халцедон, агат, яшму.

Кам’яний символ Криму

Візиткою Південного берега Криму є гора Аюдаг (Ведмідь-гора), що височить на 572 м над рівнем моря. Вона утворена із застиглої магми. Магматична порода сіро-зелений габро-діабаз твердіший за граніт. Він є цінним облицювальним матеріалом.

Рельєф

Кримські гори утворені трьома паралельними пасмами – Зовнішнім, Внутрішнім і Головним, які змінюють одне одного з півночі на південь. Зовнішнє і Внутрішнє пасма є куестами – видовженими припіднятими формами рельєфу несиметричної будови: їхній північний схил пологий (відповідає нахилу залягання пластів порід), а південний – крутий (утворився внаслідок “підрізання” пластів водотоками вздовж ліній розломів).

Зовнішнє пасмо найнижче (до 400 м). У північному напрямку воно поступово переходить у рівнину.

Внутрішнє пасмо вище (до 700 м). Зовнішні процеси створили там чудернацькі форми.

Головне пасмо здіймається до 1 500 м. Там розташована і найвища вершина Кримських гір – г. Роман-Кош (1 545 м). Головне пасмо розділене тектонічними розломами та ерозійними процесами на масиви з плоскими поверхнями – яйли (Бабуган-Яйла, Нікітська, Чатир-Даг, Ай-Петринська, Ялтинська, Карабі-Яйла).

У Кримських горах багато водно-ерозійних і карстових форм рельєфу. На плато Чатир-Даг, наприклад, налічується, понад 1 000 карстових вирв, 135 печер, шахт, криниць.

Південні й південно-східні схили Головного пасма, що стрімко обриваються до Чорного моря, називаються Південний берег Криму. Це вузька (від 1 до 12 км) смуга узбережжя, на якій скелі подекуди підходять до моря, а місцями відступають, утворюючи амфітеатри.

Рекорди України

Найдовшою вапняковою печерою в Україні є Червона (Кизил-Коба) завдовжки 21,1 км. Її зали прикрашають сталактити, сталагміти, грона кристалів. У печері тече підземна річка, є багато озер. У минулому вона була святилищем, а тепер облаштована для екскурсій.

Рекорди України

Найглибшою печерою в Україні є Солдатська (500 м), яка розташована на Карабі-Яйлі.

Клімат

Клімат Гірського Криму, як і клімат рівнинної частини півострова, помірно континентальний. Однак між ними є суттєва різниця. Кількість опадів в горах зростає в два рази і становить в середньому 600 мм за рік, а на високих вершинах – до 1 000 мм за рік. Літо в горах прохолодне: середні температури липня становлять лише +15°С. Зима багатосніжна з середніми температурами січня –4°С. У Кримських горах нерідко випадає град, а навесні з найвищих гір сходять снігові лавини, які іноді завдають значної шкоди.

Натомість клімат Південного берега Криму найтепліший в Україні і нагадує субтропічний середземноморський (це так звані “північні субтропіки”). На нього впливають циклони взимку й підвищений атмосферний тиск улітку. Мають значення також близькість незамерзаючого Чорного моря і гори, які захищають узбережжя від північних вітрів. На Південному березі Криму цілорічно додатні середні температури: у січні від +5°С на заході до +1°С на сході, в липні – близько +24°С. Опади, які приносять середземноморські циклони, здебільшого випадають взимку у вигляді дощу. Літо жарке й сухе, однак спека не виснажлива: освіжають морські бризи.

Внутрішні води

У Кримських горах беруть початок всі річки, які протікають на Кримському півострові. Більшість з них короткі і впадають у Чорне море (Альма, Кача, Чорна). Найдовша річка – Салгир несе води до Азовського моря. Влітку у пониззі вона пересихає. У горах річки часто мають неширокі каньйоноподібні долини. Живляться вони здебільшого дощовими водами, а ті, що починаються на північних схилах головного пасма, ще й талими сніговими. У верхів’ях деяких річок споруджено водосховища, вода з яких використовується на потреби населенням. У горах багато джерел.

Рекорди України

Найглибшим каньйоном в Україні є Великий каньйон у Криму. Це гігантська розколина на північних схилах Ай-Петринської яйли, у вапнякову товщу якої упродовж тисячоліть вгризалася річка Аузун-Узень. При довжині понад 3 км і ширині, що місцями не перевищує 3 м, глибина каньйону сягає 320 м.

Рекорди України

Найбільшим водоспадом в Україні є водоспад Учансу на однойменній річці. Вода падає майже прямовисно з уступу з висоти 98,5 м.

Висотна поясність

У Кримських горах спостерігається висотна поясність ґрунтово-рослинного покриву. У передгір’ях панує степова рослинність з типчаком і ковилою, а трохи вище (від 500 м) – лісостепова. Там на дерново-карбонатних ґрунтах ростуть дубові гаї з дуба скельного, пухнастого і звичайного з домішкою клена, бука і граба. Поширені зарості чагарників.

На схилах гір на висоті 700 – 1 300 м лежить гірсько-лісовий пояс, де на бурих лісових ґрунтах ростуть широколисті ліси з бука, граба, клена, ясена, липи, сосни. На вершинах-яйлах поширені гірсько-лучні ґрунти. Там розкинулися гірські луки, на яких ростуть альпійська фіалка, звіробій, типчак. На південному схилі Головного пасма висотна поясність рослинності також виражена досить яскраво, хоча він і не має суцільного ґрунтового покриву, тому що переривається скелями й осипищами.

На Південному березі Криму сформувалися коричневі ґрунти. На них поширені чагарникові зарості дуба пухнастого, граба східного і ялівцю, субтропічна вічнозелена садово-паркова рослинність (кипарис, лавр, мирт, магнолія) і плодові дерева (абрикоси, персики, мигдаль, хурма, інжир). До висоти 500 м ростуть сухолюбні дубово-ялівцеві ліси і шибляк – густі колючі зарості теплолюбних середземноморських видів (дуба пухнастого і скельного, суничне дерево, фісташка, грабинник). Вище до висоти 900 м лежить пояс кримської сосни і дуба, а ще вище (до 1 300 м) у лісах переважає кримський бук.

Тваринний світ різноманітний. У лісах живуть козуля, олень, муфлон, лисиця, борсук, заєць, куниця, білка. Гніздується багато птахів – сойка, чайка, гриф чорний, змієїд, сапсан.

Рекорди України

Рослинність Криму найбагатша в Україні: там налічують понад 3 тис. видів (у Карпатах – 2,2 тис. видів).

Охорона природи

Для охорони довкілля створено низку природоохоронних об’єктів. У Кримському природному заповіднику охороняються найцінніші в Криму ліси – дубові, букові, з кримської сосни, а також реліктові угруповання тиса ягідного і ялівцю високого.

Унікальні природні комплекси вулканічного масиву юрського періоду та морського узбережжя оберігаються в Карадазькому заповіднику. Його вважають одним з найбільш екзотичних куточків Криму, оригінальні форми рельєфу та пейзажі якого можуть посперечатися з найвідомішим в світі Йєллоустонським парком у США. Науковці заповідника ведуть постійні спостереження за морськими, степовими і лісовими екосистемами.

Багато природоохоронних територій створено біля м. Ялти. Ялтинський гірсько-лісовий заповідник – найбагатший за видовим складом рослин (1 367 видів, з яких 138 є рідкісними і зникаючими).

У заповіднику „Мис Мартьян” охороняють реліктовий середземноморський ліс з ялівцю, дуба пухнастого, сосни кримської, фісташки. Нікітський ботанічний сад – один з найстаріших в світі (заснований у 1811 р.). Там зібрано  унікальну колекцію субтропічних рослин з усіх куточків нашої планети (пальми, метасеквоя, туя, кедр, бамбук та ін.). Вони розсаджені у пейзажному стилі, що робить сад мальовничим.

На жаль, останніми роками у спекотні літні сезони на південному схилі Головного пасма не раз виникали тривалі пожежі, внаслідок яких згоріло багато реліктових лісів і чагарників, у тому числі й на заповідних територіях.

Мальовничі ландшафти Гірського Криму, сухий теплий клімат та морська вода роблять цей регіон одним із найкращих курортних районів України.

2. Організація туристичного спортивного походу

2.1.Загальна ідея походу

Основні цілі проведення даного походу були такими:

- Пізнавальна. Хотілось побачити красу Південного берегу Криму з висоти Головного пасма гірських схилів – пройтись / проїхати по таких яйлах: Бабуган, Нікітська, Ялтинська, Ай-Петринська й далі східніше вздовж ПБК по високогірним рельєфним утворенням до Форосу.

Варіанти під’їзду та від’їзду. Обґрунтування вибору точок початку та кінця походу.

Місцем початку маршруту було вибрано населений пункт Пушкіно й Малий маяк, так як добиратись до нього зручно й територіально знаходиться неподалік від Бабуган-яйли.

До місця початку добралися мікроавтобусом.

До Симферополя добирались поїздом з Києва, який прибуває вранці, приблизно о 6 годині.

Згідно плану ми мали закінчувати маршрут в Балаклаві, звідки мали прямувати до Севастополя й до Києва поїздом.

2.3. Зміни маршруту та їх причини

Зміни у маршруті відбулися значні протягом другого ходового дня. Інформація по фактично пройденому маршруту:

Докладна нитка фактичного маршруту:

т/с Малий Маяк – г.Парагільмен – дж.Талма – Бабуган-Яйла (г.Куш-Кая, г.Зейтин-Кош, г.Роман-Кош) – т/с пер.Гурзуфське сідло – бес.Вітрів – Гурзуф – Ялта – Кореїз – Ай-Петринська Яйла – т/с г.Ай-Петрі – т/с Беш-Текне – г.Тарпан-Баір – г.Мердвен-Каяси – т.Чортові сходинки – пер.Байдарські ворота – Орлине – урочище Батіліман.

2.4. Інформація про проходження маршруту кожним учасником

Маршрут пройдений всіма учасниками в повному обсязі згідно наведених змін у маршруті. Без особливих травматичних наслідків та недуг.

3. Графік руху та технічний опис проходження маршруту

3.1. Графік руху

3.2. Технічний опис проходження маршруту

День 1. 15.05.2010 – Субота

До потягу встигли всі, згідно останнього скоректованого плану – 3 учасники походу.

В потязі ми тільки те й робили, що їли-пили … Очевидно вже так історично склалося, що, розуміючи скільки всього нас чекає, ми наїдаємося ніби наперед.

3:40 – підйом. Легкий сніданок й прибуття до м.Симферополь о 4:18 ранку.

Завантажились в мікроавтобус Мерседес-Бенц Віто й в дорогу. Протягом всієї дороги нас супроводжувала ще якась легкова автівка. Таким чином водій мікроавтобуса забезпечує безпеку для себе.

Близько 7:00 ранку ми прибули по трасі південним берегом Криму до Малого Маяка, звідки почали свій рух у напрямку г.Парагільмен і Бабуган-яйли. Довгий час я не був впевнений що починаємо наш шлях з точки, з якої планували старт. Але тільки-но побачив Парагільмен, одразу все стало на свої місця.

Перші 12 км ми йшли лише вгору. В основному це можна назвати «повзли», тягнучи велосипед перед собою. 5-хвилинні привали 1 раз на годину. Раніше ніхто з нас не бував на бабу ган-яйлі, тому ніхто з нас не знав де ми є, скільки ще часу й кілометрів залишалось до Бабуган. По дорозі зустріли невелику групу туристів із Росії, які пересувались пішки. Вони сказали що до Бабугана залишилось близько 200 м. Ми зраділи, але врезультаті зрозуміли, що вибились із сил. Останні 200 м. давались нам непросто.

Нас почала мучити сильна спрага й жага щось закинути в шлунок. Адже із ночі нічого нормального не їли. Куштували себе лише пряниками, бубликами, цукерками, снікерсами …

Підрахувавши запаси води й фізичної витривалості, ми прийняли рішення зупинитись на обід. 14:00. Наповнили 2л каструлю травневим снігом, приготували обід. Ноги стомились. Ми роззулись й з радістю почалапали по снігу, який охолодив нас як слід.

Вдосталь попоївши й напившись свіжо приготованого чаю, о 15:32 ми продовжили наш шлях із новими силами.

Я був впевнений в тому, що все розрахував, але вже в ту мить розумів, що помилився із водою, а також розумів, що не встигаємо добратись до запланованої тур. стоянки. Не полишала думка про пошуки відповідного місця для табору.

Ось такий має вигляд травневий, трішки почорнілий сніг на висоті 1000м. над рівнем моря у Кримських горах південного берега.

О ось так можна охарактеризувати Бабуган-яйлу: степ, із невеличкою нерівністю, вкритий трав’яною покрівлею, кам’янистою породою. Погода була сприятлива. Температура близько 15-20, поривчастий вітер змінного напрямку 25-30 м/с. Ясно.

На карті Бабуган  неширокий, але коли опинившись на яйлі, геть втрачаєш відчуття азимуту. Тому один раз навіть діставав компас й мапу. Віднайшов азимут й ми вирушили далі, вже до Гурзуфської сідловини, неподалік якої вглибині й розташована найвища точка Кримських гір – Роман-Кош (1545 м.).

Ось вона Гурзуйська сідловина – у всій її красі. Нечасто сюди туристи навідуються – через те, що охорона так-званого «Президентського» заповідника Бабуган-яйла жорстко ставиться до будь-яких таких відвідувачів. Прохід, проїзд, проліт сюди строго заборонено. Ось і з нами також трапилась така халепа. Тільки-ми зупинились полюбуватись на Гурзуфську сідловину, і кількох хвилин не минуло, як я почув гул автівки десь вдалечині з перевалу. А ще за мить і побачив що то «мєнтовьский бобік» до нас наближається. Ще кілька хвилин я просто вигадував слова які маю їм сказати, як організатор вело походу.

В результаті, із бобіка виплило 4 жирні дупи і з нахабним й некультурними манерами, як належить, почали зі мною «спілкуватись». Я не сперечався із ними щодо можливості безкоштовного відвідування заповідника. На форумах багато читав відгуків й мене запевняли, що за якісь 25 грн з чол. можна домовитись  без проблем. Так ось, зійшлись на 70 грн. з кожного. Після чого ми ще довго були розлючені на цю систему.

У відповідь на наші запитання вони порадили нам переночувати на т/с, яка не була помічена на мапі, й зранечку спускатися до Гурзуфа. Про це далі ми із хлопцями спілкувалися багато в той вечір – тобто, про те, що нам робити далі, наступного вечора.

Т/с, про яку нам підказали місцеві представники охорони, ми знайшли легко. За 30-40 хвилин вже були на місці. На мапі вона була швидше позначена, як родичок, аніж т/с. Залишилось кілька літрів води. Вистачило б на худеньку вечерю та який-небудь напівсухий сніданок із чаєм. Довго ходили ми навколо тієї напівоблаштованої т/с в пошуках джерельця. Було чутно квакання жаб, тому ми вирішили, що вода точно присутня.

Після тривалих пошуків джерела, опустили нарешті руки й втратили будь-яку надію, поки на т/с не прийшли місцеві туристи й не підказали нам, що джерело знаходиться в 30 метрах від розбитого нами табору. Звісно, було радісно, приємно. Далі – встановили намет, розвели багаття, готували смачну вечерю. Сиділи біля багаття до 22:30. День був виснажливий, тому рано полягала спати.

День 2. 16.05.2010 – Неділя

За результатами першої ночі, мої враження були не найкращими від відпочинку. Адже я єдиний спав на килимку, в той час як Андрій й Дмитро спали на надувних матрацах. Намет = 2+1 і на 3 дорослих чоловіків в ньому місця було обмаль, а матраци ширші за природою від килимків забрали ще додатково 30 см місця. Тож вирішено, із матрацниками більше нікуди не поїду.

Вночі падав дощ. На ранок було прохолодно. Температура +10. Пізніше розпогодилось. Сніданок, вже не пригадаю що я приготував. Чай зі свіжозібраного листя й цвіту дикої яблуні нам прийшовся до смаку. Потім потихеньку складалися, розминалися, насолоджувалися останніми ранковими хвилинами спокою, співами пташок, шелестінням листя дерев, пахощами високо гірської природи Криму.

Нарешті прийшов час примати рішення як і куди рухатись далі. Прийняли гуртове рішення намагатись пройти кордони, які чекали нас попереду на дорозі до Ай-петрі на Гурзуйській, Ялтинській й Ай-Петринській яйлах.

Вже не пригадую чому, але я прийняв рішення рухатись на велах по Романівському шоссе до Бесідки вітрів. Мабуть сподівався, що так ми витратимо менше сил та заощадимо час. Тільки я не здогадувався про те, що по Романівському шосе курсуватимуть маршрутні таксі із екскурсійними групами. Більш ніж переконаний в тому, що кожний водій, який нас по дорозі зустрічав, попередив варту, яка розміщується біля бесідки вітрів про те, що наближаються туристи велосипедами по забороненому маршруту.

Окрім цього, коли ми піднялися із долини й петляли по Романівському шосе, вже здалеку бачили чоловіка, який розглядав нас у бінокль. Пізніше він направився в нашому напрямку й коли досягнув до нас, ми не змогли ніякими правдами-неправдами його вмовити пропустити нас далі. Він налякав нас тим, що викличе зараз же наряд й нас спустять силою донизу.

До речі, мужичок середнього зросту в 170 см. віком 40-45 років, на відміну від охорони, із якою ми спілкувалися минулого дня, виявився досить культурним, хоч правда наполегливим й впевненим в своїх словах. Представився як начальник групи екологів Григорьєв.  Пізніше ми часто згадували його. Адже він обламав нас дуже, наші цілі й бачення нашого маршруту.

Отже, розвернулися по-доброму й мерщій в Гурзуф. Правда, вирішили зробити ще кілька знамків, зупинок коротких, щоб полюбуватися пейзажами високогір’я. В ту місцевість я б із задоволенням завітав ще й ще раз. Дуже красива природа й людей зустрінеш рідко-рідко.

Звідти відкривається гарний вид на Великий Аю-Даг. Я б заночував десь там, якби не охорона зі своїми погрозами.

Так виглядала більша частина маршруту вниз до Партизанського, куди ми потрапили близько 13:30.

Ще на початку спуску з яйли, я відчув трабли із своїм заднім гідрогальмом. В голові пробігали погані думки. Далі зрозумів, що заднє гальмо робоче десь на 20%. Тому, основна надія залишалась на переднє.

В сам Гурзуф ми не спускалися, адже перед нами стояла цікава мета – за лічені години подолати неприємну ділянку траси М-18 (Е 105). По гарячому асфальту, прокотились 66 кілометрів. Місцями йшли пішки, місцями швидкість досягала 80 км/год. Заїхали до Ялти на обід. Звісно – Макдональдз …

До останнього тішив себе надією, що встигнемо докотилися до підйомника на Ай-Петрі засвітла й встигнемо навіть піднятися на Ай-Петрі. Шкода, але в Кореїз добралися вже опісля 18:00. Після чого почали шукати місце для ночівлі. Під час спуску в сам Кореїз, Дмитро нас дуже налякав своїми карколомними трюками на велосипеді на великій швидкості, але ми не будемо про погане.

Приїхавши в Кореїз, почали телефонувати кудись в пошуках недорогого житла. Якось напряжмо велись пошуки. Нарешті знайшли такого-собі Гаріка, який запропонував ночівлю за 250 грн. із душем, мякими ліжками та літньою кухнею. Досі дивуюся – ми так довірливо повкидали свої баули в багажник його ланоса … Насправді, ми були вже замучені, спечені на сонці, голодні й злі.

У Андрія піднялась температура й боліла права нога в паху. Нічого Андрію, важливо вірити. Чародійна аптечка завжди стає у нагоді. До ранку все майже минулось.

Душ, телевізор, новини … щось таке.

І, наступний день…

День 3. 17.05.2010 – Понеділок

Проснулись о 8-9 ранку. Виїхали від Гаріка о 12:00.

Підйомник на Ай-Петрі. Пригод ми цього дня не шукали. Зверху, нас традиційно почали уламувати придбати те дибілкувате вино із ароматизаторами та барвниками. Поки я ходив сплачувати проїзд й інше до лісників на Ай-Петрі, хлопців все-таки вламали придбати 1.5л. того шмурдяка.

Погода була чудова. Без хмар, тепло й сонячно. Цього дня швидко й легко ми добралися до т/с Беш-Текне. Загальний маршрут за день склав 18 км. О 15:00 ми вже розбивали табір на Беш-текне. Місцями та часом т/с цілком накривало хмарами. Видовище було ще те. Назбирали дровенят побільше щоб увесь вечір сидіти біля багаття. Приготували смачну вечерю, пили чай, вино. Стемніло, а ми й не помітили.

В травні на Бещ-текне завжди прекрасні ночі, чудесне небо й зірки на ньому. Від Беш-текне кожного разу я піднімаюся увечері / вночі на 100 метрів вище, до гори Ат-Баш, звідки відкривається неймовірне видовище – вид на вечірні / нічні вогники.

Кацивелі, Понизовку, Симеіз і Кореіз.

Ось так минув вечір. Можна було б розмовляти ще до ранку, й споглядати на вогники які так ніжно й жваво мерехтять у багатті, але завтра знову в дорогу.
Зайшли в намет після 00.

День 4. 18.05.2010 – Вівторок

Виїхали із Беш-Текне після 12. Кожна т/с індивідуальна й по-своєму красива. Але такі т/с, як Беш-Текне – мені особливо не хочеться залишати знаючи що повернусь не раніше ніж за 1-2 й більше років.

Кінцевим пунктом на цей день мала бути т/с Чортові сходинки, на якій я ще жодного разу не бував. Спитавши думку лісників ще на Ай-Петрі про наявність тропи й можливість пройти із велами по запланованому маршруту від Текне до Сходинок, я зрозумів, що мапа не обманює. Лісники підтвердили тоді відсутність тропи. Все ж, ми хлопці завзяті, вирішили не опускати рук. Адже ми хотіли пройти по високогір’ю а не проїхатись низовиною по трасі М-18.

І пішли ми в пошуках якої-небудь тропи. В результаті, довелось пробивати самим собі тропу.

За нами ще пізніше ув’язались піші туристи. Місцевість справді не для велосипедів. Скелеподібні гори, камяниста поверхня грунту, камні із гострими зазубринами, які не те що не дозволяли нам коититися на сидушках, а й навіть вимагали великих зусиль у підштовхуванні велосипедів перед собою. Також, місцями проходили густі лісосмуги й кущі.

Ось найпростіша ділянка за той день мабуть. Перші 5 км. Ми ніяк не могли натрапити на тропу, але згодом вона-таки з’явилася.
Просто без коментарів…

Кілька разів намагалися віднайти себе на мапі. Але все марно. Нам бракувало точності – Моторчика для визначення координат. +/- кілька км. Ми здогадувалися про наше місце розташування. Висота в цих місцях сягає близько 700-900 м. над рівнем.

За день пройшли 16.5 км. Т/с Чортові сходинки, ніби-то, як я вважаю, віднайшли й навіть там переночували. З т/с відкривається не гірший краєвид, аніж із т/с Беш-Текне. Тож, рекомендую. Але площа т/с – невеличка, й один із найбільших недоліків даної т/с – відсутність джерела.

День 5. 19.05.2010 – Середа

Намагався зустріти світанок. Шкода – марно. Гора, що була поблизу, закрила весь схід сонця з-під горизонту. Довго на т/с не затримались. Ранок був холодним. 14 град. Сонячно. Я знав, що надалі нас очікує спуск й намагався вижати хоч трішки більше від свого заднього гальма. Але все марно. Вирушили в дорогу о 10:00 ранку.
Вид на байдарську долину й чорнорічинське водосховище нижче …

Вже в 13:00 спустились в Орлине. Блага цивілізації. Вже після кількох днів її відсутності людина відчуває себе повністю залежною від цього. Снікерси, морозиво, булочки, кола та інша хімія – здавалась нам золотом.
Довго не затримувались.

Вже за 1,5 години ми докотились до церкви воскресіння христового, біля оглядового майданчика, з якого відкривався непоганий краєвид. Там ми вирішили перекусити місцевими чебуреками та якимись напоями. Далі вирішили спуститись вниз згідно плану й ночувати біля самісінького моря – Ласпі.

Вирушили римською (ще її називають турецькою) тропою. Серпантин викладений залізобетонними плитами. Я зараз навіть радий, що поїхали тією дорогою. Адже по тому серпантину не було можливості дуже набрати швидкість. А ось якби по трасі вниз поїхали … Там я б екстрено не зупинився. А ось й фотка на пам’ять про цю тропу. Яка це тропа, якщо вона викладена цими залізобетонними плитами?!

Цікаво про це згадувати. Ми не виїхали на Ласпі. Потрапили в урочище Батіліман. Розповідаю. Вся прибережна місцевість усипана російськими прапорами. Проїхати туди, куди хочеться – немає можливості. Адже понаставлені шлагбауми, сидить охорона й охороняє території всіляких тур.баз, санаторіїв та інших відпочинкових закладів.
Коли ми вперлись в один із найбільш віддалених шлагбаумів, вирішили спілкуватись про можливість рухатись далі. Охоронець брякнув комусь (в телефонній розмові я почув вартість 30 грн.), а коли ми дійшли до місця призначення, нас зустріли й назвали ціну 75 грн. з 1 особи за 1 добу. І це просто за можливість розбити там наш намет на їхньому деревяному настилі. Місце – некрасиве, огороджене сіткою-рабицею, на території встановлена якась забігайлівка, кричить музика, місцевий обслуговуючий персонал ходить ледве живий й лежить напівп’яний на біля генделика. Ми були не в захваті. Дмитро пішов у розвідку. Повернувся із чудовими новинами, за що йому ВЕЛИКЕ дякую. В 50 м ми знайшли чудове місце для ночівлі, де повечеряли і заночували ось із таким краєвидом на море.

День 6. 20.05.2010 – Четвер

Наступного дня – купання в морі, фотографії, прання, сніданок … Займались чим хотіли. Повечеряли й спати. Наступного ранку ми вже зібрали свої речі й вирушили до мало не кінцевого пункту нашої мандрівки – Балаклави. Але все це вже не так цікаво – їзда по асфальтівці не придає романтичних відчуттів, а шум й загазованість від автівок що проїздять поруч – навіть навіює сум.
Тож до наступних зустрічей друзі!

4. Висновки та рекомендації щодо проходження маршруту

Основні цілі проведення даного походу були виконані.

Група підняла технічний рівень, подолала складний набір висоти, на який навіть не всі піші туристи наважуються (із Малого маяка на Бабуган-яйлу).

Також, принаймі ми спробували пройти кордони й охорону забороненого «Президентського» заповідника Бабуган-яйла й інших. Бабуган ми все ж подолали. А ось далі, просто не вистачило б фінансової стійкості

Також, із т/с Бещ-текне ми проклали самостійно шлях до т/с Чортові сходинки крізь непрохідні скелі, камні й колючі хащі.

І врешті-решт, пробились крізь охорону приватизованого морського узбережжя до самого моря щоб заснути під шум морських хвиль.

5. Додатки

Автор: Катерина Клюзко

„Душа Кирилівського собору”

Присвячується усім працівникам прекрасного музею «Кирилівська церква», які доглядають і дбають про нього, а також тим, хто кожного недільного ранку запалює лампадку душі цього собору.

Всім добре відомий вираз вчителя з твору видатного українського письменника Олеся Гончара „Собор”: „Собори душ своїх бережіть, друзі… Собори душ… ”[1], а чи замислюємося ми про душу самого собору, про його стан, історію та настрій. Все він бачить та бачив кожного хто приходив до нього і залишав частинку своєї душі, чи то радість чи смуток.

Адже, кожен залишає частинку себе у соборі і забирає частинку собору з собою, це відбувається доти, доки ти не станеш одним цілим з ним, і не уявляєш існування один без одного. І коли доля кидає тобі виклик та допомагає знайти свій власний храм, вважається, що тобі пощастило вдвічі. Ось і надалі я буду досліджувати та цікавитись життям одного з храмів Києва, який для мене cтав майже рідним.

Як відомо Київ багатий на істоичні пам‘ятки та архітектурні споруди. Київ як відкрита книга історії, яку можна безупину читати і звісно доповнювати її сторінки своїми розповідями.

Отже, я запрошую Вас на екскурсію одного з куточків Києва, що на далекій його околиці під назвою Дорогожичі, яка славиться видатною спорудою як Кирилівська церква.

Існує безліч легенд створення Кирилівського храму, які пов’язані навіть з Кирилом Кожум’якою відомим міфічним київським героєм.[2]

Кам‘яна Кирилівська церква входила до фамільного Кирилівського монастиря, який був заснований у 1140 році чернігівським князем Всеволодом Ольговичем. Ця споруда слугувала не лише як монастирь, а й виконувала захисну функцію укріплення Києва. Адже саме на Дорогожичах в 1139 році чернігівський князь Всеволод Ольгович розгорнув свої війська і послав ультиматум свому супернику князю В’ячеславу з проханням поступитися Києвом.

В’ячеслав виконав прохання і в 1140 році Всеволод ввійшов до Києва. Він княжував у Києві 6 років і 5 місяців. Саме на тому місці де була здобута перемога за Київький престол Всеволод і прийняв рішення закласти собор на честь святого патрона, Александрійського архієпископа Кирила.

Свій початок культ Св. Кирила та Афанасія бере з XII століття, його започаткувала мати Всеволода і дружина Олега – Феофано Музалон.[3] Всеволод був першим на Русі, хто заснував храм і монастир святого Кирила, який пізніше отримає своє «бінарне» продовження в Новгороді, до речі в останньому він не зберігся.[4] Це ще раз нам доводить те, що ми є свідками унікального і неповторного явища в історії не тільки Києва, а й усієї Київської Русі.

Будівництво собору розпочалось у 1140 році за сприянням Всеволода Ольговича (Кирила), як вже було зазначено раніше, але завершила будівництво монастиря і собору при ньому вдова княгиня Марія Мстиславівна, ймовірно, у 1150 році. Ансамбль монастиря тих часів включав також трапезну, братські келії та келії ігумена, а також дерев’яні фортечні стіни.

Кирилівська церква була заміською резиденцією та згодом стала родинною усипальницею для роду Ольговичів. У 1179 р. тут було поховано дружину Всеволода Ольговича – Марію Мстиславівну, а у 1194 р. відбулося поховання великого київського князя – Святослава Всеволодовича, одного з головних героїв давньоруської поеми “Слово о полку Ігоревім”.

Кирилівський монастир знав час розквіту та запустіння, особливо під час татаро-монгольської навали. Він був неодноразово спаленим та зруйнованим, а також відновленим. Імена видатних людей таких як К.К.Острозький, К. Розумовський, Б.Хмельницький, М. Ханенко, І. Мазепа та багатьох інших меценатів закарбувалися в історії монастиря.

У 1748-1760 рр. здійснювалися відбудовчі роботи під керівництвом І.Григоровича-Барського. Тепер вже весь архітектурний ансамбль набув рис українського бароко. Була збудована надбрамна триярусна Благовіщенська церква-дзвіниця (перший ярус – брама, другий – церква, третій – власне дзвіниця), яка потім буде розібраною з метою “соціалістичної реконструкції міста” в 1937р.[5] Та встановили новий бароковий п’ятиярусний різьблений із липи позолочений іконостас, а стіни були розписані художниками Києво-Печерської іконописної майстерні під керівництвом А. Галика.

У 1786 р. монастир було ліквідовано та передано під «інвалідний дім», за наказом Катерини ІІ. В інтер’єрі церкви весь живопис було наказано забілити вапном.[6]

У 60-ті роки ХІХ століття Кирилівська церква опиняється у центрі уваги суспільства: священник П. Орловський під шаром вапна відкрив фрагмент фрески. Ці роботи проводилися до 1884 під керівництвом А.В. Прахова. На жаль, для відкриття фресок ХІІ ст. зняли і темперний живопис XVIII ст. в стилі українського бароко.

У місцях, де старовинний живопис не зберігся, композиції були написані заново учнями київської рисувальної школи М.Мурашка: І. Селезньов, М. Клеманов, С.Гайдук, Ф. Зозулін, І. Їжакевич, Х.Платонов, М. Пимоненко та ін. Але справжніми шедеврами є роботи, виконані відомим російським художником М. Врубелем. Він працював над такими відомими роботами як зображення архангела Гавриїла, композиції “Вхід Господній у Єрусалим”, “Надгробний плач”, “Зішестя Cвятого Духа на апостолів” та інші роботи майстра.

Чудовий мармуровий іконостас ХIХ ст. прикрашають чотири ікони, виконані по ескізах А.В. Прахова, М.О. Врубелем, які він написав у Венеції, – Богородиця, Христос, Св. Кирило та Св. Афанасій.[7] Найвиразнішим твором серед них є образ Богородиці з немовлям, ікона написана в кращих традиціях італійського Ренесансу.

В бездонних очах цієї крихітної молодої жінки, одягненої в дорогі тканини, стільки страждання і тривоги за долю сина, що вона сприймається як уособлення материнської скорботи. А образ Христа з розкритою книгою у руці з чистими аркушами наштовхують глядача на думку про свою “Табулу расу”, яку кожен пише самостійно своїми вчинками і діями. Згідно християнською іконографією, така книга символізує початок Страшного Суду: в цю книгу впишуться людські діяння, та по них судитимуть рід людський.[8]

Піднявшись вузькими сходами, що розташовані в товщі північної стіни, на другий поверх, де знаходились князівські полати (хори), відчувається велич храму ХII ст., так, як її відчували давньоруські князі. Вражає монументальний розпис ХII, ХVII, ХІХ ст., який створює цілісний живописний ансамбль.

Раніше навіть підлога в церкві мала мозаїчний аморалій. Вона була виклана мозаїками, що утворювали геометричний килим. Ще однією загадкою цього храму був маленький боковий хідник перед південною апсидою, куди вели сходи в товщі стіни вівтаря.[9]

Кирилівська церква майже повністю зберегла інтер’єр ХІІ ст.

Особливу цінність представляють фрески ХII ст. (понад 800 м2). На території колишнього Радянського Союзу це найповніший ансамбль розписів ХII ст. Диво цих фресок Кирилівської церкви неможливо утримати в собі, йому затісно в єстві споглядача.

Серед фресок – численні фігури пророків, барвисті орнаменти. На стінах і зведеннях нартекса збереглася композиція “Страшний суд”, але в цій композиції залишилася лише частина з зображенням раю, сцена пекла ж не збереглася: містична річ – вона подарувала прийдешнім поколінням лише Царство Боже, а пекло щезло зі стіни! І лише в ХІХ ст. під час оновлення храму А.В. Прахов розробив композицію пекла.[10]

У Кирилівському храмі знаходяться композиції ХII ст., аналогів яким не існує в жодному з сакральних пам’яток всього візантійсько-балканського кола – це житійний цикл Св. Кирила та Св. Афанасія Александрійських у південній апсиді.

Такі зображення, як наприклад фреска ,,Ангел, що звиває небо в сувій” відзначаються сміливістю композиційних прийомів. Вона прикрашає пілон південного стовпа нартекса. Ця динамічна, вишукана в живописному відношенні сцена кінця світу виконана у кращих традиціях давньоруського монументального живопису і є одним із неповторних шедеврів.[11] Сумне обличчя ангела, трепетний зліт крил, покірно схилена голова передають неминучість і трагізм події. Вражають витончений малюнок і колорит сцени, витриманої в ніжних блакитних, рожевих і зелених тонах.

Від живопису ХVІІ ст. зберігся лише монументальний портрет ігумена Кирилівського монастиря Інокентія Монастирського, розташований на південній стіні. Цей живописний твір є цінним взірцем українського монументального портретного живопису ХVІІI ст.

У 1929 році Кирилівську церкву оголосили Державним історико-культурним заповідником, зважаючи на її історичну та художню цінність.

У 50-х роках ХХ століття після реконструкції було зробленне відкриття, під церквою знаходяться поховання XVII – XVIII ст. Це підтверджувало згадки авторів про наявність під фундаментами храму підземних ходів.

А з 1965 року Кирилівська церква входить до складу архітектурно-історичного заповідника “Софія Київська”.

Зараз же Кирилівська церква використовується як музей і відкрита для відвідувачів, в ній проводяться екскурсії. Але вона живе і іншим життям, по деяких днях тут правиться служба. Ввечері в суботу, або зранку в неділю сюди поспішають парафіяни з трепетом в душі, вони неначе повертають нас до справжнього єства цього храму, до його істинної душі та призначення.

В ці миті відчувається подих історії. Літні жінки роздають милостині, діти поспішають до батюшки за благословенням і все це під дзвін дзвонів, які закликають на службу Божу. І ось заходячи в храм відчуваєш запах ладану, чуєш спів хору і твій погляд зупиняється на яскравому світлі пані кадила, промені якого розкинулись на весь храм.

Мимоволі підіймаєш голову, щоб подивитися на стелю-небо з якої на тебе дивляться ікони різних віків і починаєш вдивляєшся в них наче у вікна історії. Водночас це вікна в духовний нематеріальний світ, який не має ні часу, ні простору і в якому перебуває Божественна благодать та всі, хто її бачив за життя.

Саме завдяки змальовуванню образів із цього нематеріального світу кожен християнин здобував можливість спілкуватися з їхніми первообразами під час молитви. Ікона стає книгою для народу. Внутрішній стан передається через вуста, очі, порухи рух. Людина споглядаючи ікону, відчуває духовне піднесення, переймає радість і скорботу, аскетизм.

Це не поодинокий випадок існування церкви та музею в Києві. Парафіяни не запалююсь свічки, а працівники музею постійно дбають про стан пам’ятки. В цій справі дуже важливе взаєморозуміння один одного, вміння йти на компроміси та шанобливе ставлення до думки кожного задля збереження унікальної пам’ятки для наших нащадків. Щоб чудові бані, перлини українського зодчества, Кирилівської церкви, що височіють на пагорбах Києва, пестили око своєю непохитною красою ще не одне покоління.

Архітектура храму символізує образ чуттєвого світу, сотвореного Премудрістю Божою. Храм трактується як символ людини. Кирилівська церква була поштовхом до появи нового архітектурного типу в сакральному будівництві Київської Русі ХІІст. Це свідчить про помітне послаблення візантійського впливу на архітектуру і розвиток національних рис старокиївського, і київського християнського мистецтва.[12]

Від колишнього архітектурного ансамблю збереглися тільки власне Кирилівська церква (XII-XVIII ст.), одна з наріжних башт з фрагментом фортечних мурів (1760) та споруда пральні з сушильнею (1820-ті), яку збудували для богадільні, а в наш час помилково вважали трапезною.

Стародавня архітектура Кирилівської церкви і її чудові настінні розписи роблять цей пам’ятник одним з найцінніших і цікавих музеїв країни. Кирилівський храм запрошує кожного, задля молитви і задля пошуку відповідей на вже поставлені запитання та задля нових запитань, з якими звертається до нас це білокам’яне диво – безцінна пам’ятка, яка є надбанням усього людства. Він вартий уваги і поваги так само, як похилі люди та ще й тому, що він неймовірно цікавий і звісно може кожному дати відповідь на його запитання. Хто шукає, той завжди знайде!

Ось така дивовижна історія цього храму. Але це лише краплина в морі, невелика частина тієї таємниці, яку я намагалася розкрити. Головне щоб ми не забували ті прості слова „Собори душ своїх бережіть, друзі… Собори душ… ”, а від себе я додам, щоб ми не забували ще й про душу самого собору і завжди залишалися Людьми.

Кожен з нас, повинен замислитися над такими запитаннями: Чи збагачується духовно сучасна людина? А якщо збагачується, то за рахунок чого? Що саме вона набуває? А що втрачає?

Ми повинні пам’ятати, що культура є основним елементом духовності і патріотизму сучасних українців. Що сучасний світ та життя людини в ньому повинен базуватися на загальнолюдських принципах. На прикладі Кирилівської церкви ми переконалися, що Україна – Русь в давньому мистецтві як живопису, так і монументальному, створила свій зримий духовний образ, свою ідентичність, чого не вдалося Візантії. У ньому відображено духовне багатство народного генія, його високі творчі можливості.

В умовах третього тисячоліття, свободи і незалежності пробуджується титанічна здатність українського народу до творення краси і добра, наділення їх високою духовністю.

В періоді Київської Русі Україна здійснила свій перший цивілізаційний вибір, сьогодні на часі – загальнолюдський, європейський, глобальний.

І в цьому глибоке значення має висока духовність наших джерел, вивчення матеріального і духовного здобутку творчого генія народу.

Ми стоїмо лише на початку цього шляху і пройти його маємо з гідністю!

P.S. Дорожіть миттю, секундою! Живіть так, щоб встигли зоставити слід після себе путящий.

Живе не той, хто чадить. Живе – хто іскрить!

Ще Фото >>>

Де знаходиться?

на Куренівці, північній околиці Києва, на перетині вулиць Олени Теліги та Новокостянтинівської

Адреса: вул. Олени Теліги, 12Б (показати на карті)
Телефони: 468-11-26; 417-22-68

Як дібратися?

Від метро “Дорогожичі” сідаєте на будь-яку маршрутку, або троллейбус №27, що йде в напрямку метро “Петрівка”. Або навпаки:-)

Карта

>>>

Екскурсія

Можна замовити безпосередньо на місці, адже церква зараз, в час, вільний від богослужінь використовується музей, філіал національного заповідника ”Софія Київська”.

Телефони: 468-11-26; 417-22-68

Богослужіння

Богослуження у храмі звершуються у недільні та святкові дні, а щоденно літургії відправляютья у колишньому монастирському Трапезному храмі, відреставрованому коштами віруючих.

Мабуть, у кожного з нас є спогади, які зігрівають навіть у найлютіший мороз. Для мене це похід на байдарках зі Скіфами, який відбувся у травні 2013 року. Дуже важко описати ті 12 незабутніх днів, адже щодня і щогодини траплялося щось надзвичайно цікаве.

До походу для половини групи байдарки були чимось новим і незнайомим. Як ними управляти ми знали лише зі слів нашого інструктора Віталія Олександровича.

Смішно було дивитись, як зиґзаґами намагались гребти по швидкій річці Гнізна і як потім перепливали усілякі перешкоди, яких на нашому шляху трапилось чимало. Уже в перші дні три байдарки встигли перевернутись (зокрема і моя). Проте, оскільки ми за технікою безпеки були у рятувальних жилетах, все минулося без проблем. Вже на третій день, коли ми випливли у річку Серет, усі навчилися керувати байдарками і пригод із переворотами після цього не було.

Не менш захоплювала і пізнавальна складова походу. За ці 12 днів ми побачили так багато цікавих і гарних місць, що, мабуть, не вистачить і на рік звичайного міського життя.

Ми не пропустили жодного монастиря на маршруті, напросилися на екскурсію по гідроелектростанції, кілька годин лазили печерою “Млинки” зі спелеологами, брали штурмом замки і фортеці, купалися у двох купелях у холоднючій джерельній воді, у печері “Вертеба” пройшлися слідами трипільців, що там проживали і, врешті решт, бачили найгарніший в Україні водоспад на річці Джурин.

Для того, щоб про всі ці місця розповісти у деталях, і книги, мабуть, не вистачило б. Тому я хотіла б зупинитись на печері “Млинки” і урочищі “Червоне”, адже мені вони припали до душі більш за все.

“Млинки” – одна з найбільших і найгарніших гіпсових печер в Україні. Гіпс у ній знаходиться у формі кристалів. Коли світити на них ліхтариком, вони мерехтять, неначе сніжинки на сонці тому потрапляючи туди ти розумієш, що зоряне небо буває і під землею.

Проте не тільки краса кристалів захоплювала нас. Не менш цікаво було лазити печерою, відчуваючи себе справжнім спелеологом. Ми і на розпорах були (коли спиною опираєшся на одну стінку, ногами на іншу, а під тобою метрів 5 висоти), і ходили заплутаними лабіринтами, і повзли за інструктором по таких вузьких ходах, у які з першого погляду і дитина не пролізе, і багато іншого. Вилізли з печери страшенно стомлені, проте дуже щасливі.

Моє друге улюблене місце у цьому поході – урочище “Червоне”, яке нагадує пейзажі з книг у стилі фентезі. Уявіть собі воронку десь кілометри три у діаметрі. У її центрі на підвищенні біліють башти Червоногрудського замку.

Вся воронка вкрита деревами, а там, де їх немає, видніється глиняний ґрунт червонуватого кольору. Картину довершує 16-метровий каскадний водоспад і річка, що огинає пагорби поряд з водоспадом.

Ось таку красу нам пощастило побачити, і я з впевненістю можу сказати, що кожен з тих, хто був там, дав собі слово ще раз туди повернутися.

В цілому цей похід справив на кожного з учасників дуже сильне враження. Ми бачили гарні місця, спілкувалися з цікавими людьми, лазили горами і спускались під землю, натягували вітрила на байдарці і проходили важкі, але захоплюючі ділянки, ми відсвяткували Пасху на березі річки і, нарешті, повернулися в Київ повні сил, вражень і наснаги.

Одне можу сказати точно – такий відпочинок на канікулах (нехай і недовгих) – це найкраще, що може взагалі уявити для себе студент, і я дуже вдячна групі та інструктору за цю можливість.

Седнів – древнє і мальовниче поселення в Чернігівському районі, що розкинулось над поліською рікою Снов. Чудова місцина, в якій бували не тільки поети Глібов та Шевченко, художники Глущенко та Яблонська, а й революціонери-терористи Желябов і Петровська.

Седнів – гарне місце для відпочинку, рибалки та прогулянок. Недарма тут знаходиться будинок творчості Спілки художників України.

1. ІСТОРІЯ

1068 р. – перша писемна згадка про Седнів. У ті часи тут знаходилось місто-фортеця під назвою Сновськ.

У 12-13 століттях Сновськ входив до складу Чернігівського князівства.

1239 р. – був знищений татарами

кін. 17 ст. – Седнів стає родовим гніздом козацьких старшин Лизогубів.

1849 р. – народився Д. Лизогуб – один із учасників терористичної організації “Земля і воля”. Підтримував радикальних революціонерів не тільки ідейно, а й фінансово. Переховував у своїй садибі народовольців А. Желябова та З. Петровську.

1932–1933 р.р. – СМТ постраждало внаслідок Голодомору.

Детальніше на Вікі…
2.  ВАРТО ВІДВІДАТИ

- Воскресенська Церква з дзвіницею (1690 р.) у стилі бароко. Усипальниця дворянського роду Лизогубів.

- Георгіївська церква (1715-1747 р.р.), дерев’яна, відтворена близько до первісного вигляду в 2006 р. Однак по видно, що реставратори схалтурили – дошки позбивані аби як, одна частина стіни серйозно покоробилась, та і сама церква набула якоїсь діжкоподібної форми.

 

- Успенська церква (1860 р.) з дзвіницею

- Садиба Лизогубів. (поч. 19 ст.), класицизм. Нині в ній знаходиться середня школа.

- – Скульптури серед алей парку…

- – Алея вікових каштанів

- – 600-літня липа, під якою Т. Шевченко написав поему “Відьма”

- – Альтанка з видом на р. Снов. Це місце надихнуло Глібова написати пісню, що стала народною “Стоїть гора високая…”

Стоїть гора високaя, А під горою гай
Зелений гай, густесенький, Неначе справді рай.
Під гаєм в’ється річенька, Як скло, вода блищить, блищить,
Долиною зеленою, Куди вона біжить.

Край берега, у затишку, Прив”язані човни, човни,
Там три верби схилилися, Мов журяться вони.
Що пройде красне літечко, Повіють холода, холода,
Осиплеться їх листячко, І понесе вода.

Ой, річенько, глубоконько!Як хвилечки твої, твої,
Пробігли дні щасливії, І радощі мої.
До тебе, люба річенько, Ще вернеться весна, весна.
А молодість не вернеться, Не вернеться вона!

Стоїть гора високая,
Зелений гай шумить, шумить,
Пташки співають голосно,
І річенька блищить…

- – Будиночки Спілки художників України

Ось цю веранду писала Яблонська…

Нині ж тут працюють представники нового покоління…

- Хатини в селі або дуже автентичні…

 

 

 

А під вечір лишись лише молоді та старі п’янички. Ну і мешканці, що ловили попутку. Нам знадобилось півтори години, щоб дочекатись автобус, який прямував у Чернігів з Білорусі.

3.    ВАРТО ВІДВІДАТИ ПОЗА

- Чернігів (церкви, печери…)

4.    РОЗТАШУВАННЯ І ТРАНСПОРТ

Де знаходиться?

Седнів розташований в Чернігівській області, 25 км від Чернігова.

Через Седнів проходить автомагістраль Чернігів-Городня (Карта)

Переглянути Kornellio Trips на карті більшого розміру

Як дібратися?

В Седнів можна дістатися автомобільним транспортом з Чернігова. З автостанції ходять рейсові автобуси приблизно кожні 2 години. Якщо їдете до Чернігова з Києва, то до чернігівського автовокзалу доведеться додатково пройтись, або під’їхати міською маршруткою.

Як орієнтуватися?

Планування просте. Усі об’єкти знаходяться вздовж берега річки Снов (План-схема)

Залізничний вокзал.

немає

Автостанція

Зупинка в центрі селища біля магазину. Попутні автобуси чи машини на Чернігів потрібно ловити.
Таксі

немає даних
КОРИСНІ ЛІНКИ

-Седнів – Замки і храми України

-Седнів – Архітектурні та природні Пам’ятки України

-Седнів | Україна Інкогніта

-Седнів, Чернігівський р-н, Чернігівська обл. – дерев’яна церква

-Седнів — Подорож Україною

Автор: Олександр Бузник

Голубая бухта

Новый Свет – офигенное место для отдыха. Если в домике, то в сезон очень дорого. С палатками – в самый раз.

Вода уже нагрелась примерно до 15 градусов по Цельсию, купаться вполне можно.

Знаменитые чебуреки

На поляне завелась лиса и ворон, тырят продукты %)