Продовження щоденника весняної мандрівки до Стамбулу від Алекса Бузника.

Перші три дні були описані тут.

День 4 (3 мая)

Все фото четвёртого дня.

В этот день, а это был четверг, мы собрались съездить в крепость Румелихисар (Rumelihisarı), большая крепость с любопытной историей.

Через «кошачий» парк

С монументальным туалетом

Ворота в стене дворца

Приключения Мустафы Кемаля Ататюрка

Довольно гламурный ресторан

О суевериях: «глаз» на удачу

Summer boy, summer girl, love, music и водное такси

Аренда

Тренажёры на побережье

Крепость

Ещё более монументальный туалет в крепости

Японский парк

Свадебная фотосессия в японском парке

Одесский автомат: кидаешь в него монету, а он ничего не делает

Надпись «Курить запрещено» и водитель с сигаретой в зубах

Одно из моих любимых граффитти — Антифа = коммунизм

Полицейский с гранатомётом покупает жареные каштаны

Keep walking … or not

День 5 (4 мая)

Все фото пятого дня.

Главная улица, Истикаль, так же шумна и запружена людьми.

Чайная в одном из проулков

Правильный отель

Касса в Эпл-сторе, которая открывается специальным айфоном продавца из секретного места

Очень крутые «висячие» сады

Привет 

Фиаты казанской сборки

Внезапно я иду на концерт Виктора Вутена (Спасибо, Лёша! )

В совершенно неожиданных местах можно найти полицейские броневики и водомёты.

Ещё чайная

Таких панд довольно много в городе

Холл зала Cemal Reşit Rey

Виктор Вутен

Это был один из самых ярких концертов, который я посещал. «Фирмá», она и есть «фирмá». Виктор Вутен безусловно один из величайших басистов современности. Программу начали с относительно лёгких вещей, современных. Были, конечно, и просто потрясные композиции.
Например, шикарная версия Amazing grace. Вроде такого (эта запись с другого концерта):

Публика была в курсе, отзывчивая, что тоже очень порадовало.

Отличный был вечер.

День 6 (5 мая)

Этот день был разгрузочным — я хотел посидеть дома, чтобы впечатления немного осели, посмотреть фотографии, да и погода была не лётная.
Но дома стало скучно, и я пошёл искать себе чайник для заварки турецкого чая.

Было (гетто-вариант, из турки, погружаемой в кастрюлю, второй день):

Навернув пару кругов по району, нашёл китайский магазин с девочкой, которая говорила по-русски и купил простой чайник для ежедневного пользования.

Стало:

Дело в том, что за год до этого я был в турецком кафе в Одессе, и мне так понравился чай, что я купил полкило. Но заварить в обычном чайнике не смог, получалось невкусно.
Оказалось, что дело в другом способе заваривания чая.

Нормального видео на русском я не нашёл, но вот это на английском мне понравилось (таким способом и завариваю):

Рецепт вкратце:

1. Наливаем нижний чайник на 2/3
2. Насыпаем чай в верхний чай, добавляем чуть-чуть воды (буквально, чтобы намочить чай)
3. Когда в нижнем чайнике вода закипает, переливаем её в верхний
4. На медленном огне ещё кипятим 15-20 минут

Вечером делились впечатлениями, пили чай и играли в манчкин.

День 7 (6 мая)

Все фото седьмого дня.

В этот день я собрался покататься немного на велосипеде. По информации, которую я собрал, выходило, что круче всего это делать на Принцевых островах, которые расположены недалеко от Стамбула.

Примерно каждые полчаса туда отправляется паром с причала Кабаташ.

Паром идёт около полутора часов (с двумя остановками на островах поменьше). Я хотел попасть на самый большой остров, последний в группе. 

На самом острове весьма развитая инфраструктура — отели, банкоматы, рестораны и около шести велопрокатов (каждый более крупный, чем любой велопрокат в Одессе, например) на основной площади. 

В наличии дома относительно старой постройки:

И поновее, но стилизованные:

Основной транспорт на острове:

Автомобилей нет, кроме нескольких полицейских, скорой и машин пожарных. Это очень круто, сложно передать )

Половина острова застроена, а половина — такая зелёная зона.

Сам остров небольшой, половину я объехал примерно за 20 минут. На вторую половину не попал, потому что невнимательно смотрел карту  Повод вернуться. Место очень классное, не знаю насчёт провести там несколько дней, но заехать точно стоит.

Познакомился с Хамидом из Ирана:

Помахал ручкой:

Увидимся в следующий раз!

Веб-дизайнер Aleх Buznik любязно поділився з GeoClub.in.ua своїми нотатками про туристичну поїздку до Стамбулу. Першоджерела публікації можете знайти на блозі автора buznik.net.  Окрім живого тексту та фоток, пост наповнений корисними посиланнями для любителів самостійних мандрівок. Для збереження авторського стилю стаття мовою оригіналу.

Усі фото. Фото и відео на інстаграмі.

День 1 (30 апреля)

Все фото первого дня.

Мой друг Лёша недавно переехал пожить в Стамбул, и я решил, что майские праздники — отличный повод съездить к нему в гости (и сэкономить на отеле, да). Компании из дома не нашлось, поэтому я ехал один. Шеф подкинул несколько своих контактов, и ещё несколько человек нашлись через другие каналы (группа украинцев в фейсбуке, группа в каучсёрфинге), но встретиться успел всего с парой этих людей. Всё началось в одесском аэропорту. К слову, это был и первый мой полёт, и самолёт летел как-то так: 

Летел на Боинге 737 украинских авиалиний (МАУ) и пожаловаться не на что. Во время часового перелёта Одесса-Стамбул даже покормили бутербродом.

Вика и Лёша, мои друзья, которые меня замечательно принимали 

Фоточки кликабельные. Аэропорт:

Голова и фрукты:

Бублики:

Перекусив, отправились гулять на Истикаль — главной улице Стамбула. 

Относительно длинная пешеходная улица (1.4 км), плотно усаженная кафе и магазинами. Здесь практически всегда полно народу и стоит добрый турецко-туристический гам.

На этой улице можно найти, я думаю, всё, что угодно — цокольные этажи всех зданий — это сплошные магазины. При этом это не сплошь «развод для приезжих», можно найти хорошие цены на хорошие товары. Например, в одном из магазинов продают сделанные вручную сумки и аксессуары из тонкой, отличной выделки, кожи (сумки примерно по $50). На каждом квартале играют уличные музыканты, а выставки и галереи приглашают взглянуть на экспозиции.

Вечером по этой улице передвигаешься в шумной массе очень разных людей, которые приехали, возможно, со всех уголков земного шара — количество языков, на которых говорят прохожие меня удивило (но, это конечно, норма для города вроде Стамбула).

В конце Истикаль-стрит есть небольшой джазовый клуб Nublu, в который я обязательно хочу как-то попасть. Из программки мы узнали, что через неделю там должен был выступать Рон Картер (!, всемирно известный джазовый басист и композитор, обязательное к посещению мероприятие для меня), но как раз на следующий день после того, как я собирался улетать. Впрочем, билеты решил не сдавать, и всё равно попал на отличный концерт через пару дней (расскажу попозже).

Урок 1: планируй поездку, исходя из расписания местных джазовых клубов.

Ссылки:

• группа украинцев в фейсбуке,
• группа любителей активного отдыха в каучсёрфинге
• джазовый клуб Nublu

День 2 (1 мая)

Все фото второго дня.

На второй день моего пребывания в Стамбуле я проснулся пораньше и собрался было отправить пару открыток и заодно самому прогуляться немного.
Ещё перед отъездом меня предупредили, что 1 мая ожидаются беспорядки и лучше в центре города лишний раз не ходить. Масштабов самих беспорядков и противодействия им полиции я не знал, как и причин. На мой взгляд, одной только блокировки твиттера и ютуба достаточно, чтобы выйти на улицу и выразить протест, но этот пост о другом (твиттер, кстати, как раз недавно разблокировали).

Буквально через квартал от нашей квартиры встретил пару водомётов:

Есть репортаж на Дейлимейл (англ.), например. Статья на Вики о причинах столкновений в день труда (tl;dr: в 1977 году во время мирной демонстрации полиция (на самом деле, неизвестно, кто именно) начала стрельбу, убив  четверых людей, и в давке погибли ещё от 30 до 40 человек).

В общем, почта в тот день не работала, ведь это был выходной. Немного прогулялся по улицам:

Важный момент: всё время в Турции я пользовался вот этими замечательными картами для андроида MapsWithMe. Сходу после установки доступны общие карты всего мира (на уровне крупных дорог). После скачивания детализированных карт (по странам) добавляется неплохой справочник заведений и детальные дороги. Всё это есть в бесплатной версии. Основная функция, которой отличается платная версия — это возможность сохранять и импортировать точки. Я купил полную версию за 40 грн и не пожалел ни разу. Отличное приложение, люто рекомендую, добавляет +100 к уверенности в незнакомых местах.

Эти шипы как бы намекают о том, что дорога односторонняя:

Мы решили всё-таки не соваться туда, где горячо и ушли из центра.

Люди просят сфотографировать, но не для того, чтобы получить фотографии, а чтобы фотографии остались у меня на память. Очень неожиданная для меня идея:

Берег залива Золотой рог (Golden Horn) выглядит как-то так:

Отличное место для прогулок или небольшого пикника

После поедания замечательной шаурмы в маленькой забегаловке мы довольно долго бродили, попивая чай тут и там, и в итоге наткнулись на технический музей Рахми Коча.

Музей действительно очень крутой:

Самое крутое из того, что мы увидели — это, конечно, подводная лодка:
(фото стенда торпедного отсека под открытым небом)

Настоящая американская дизельная подлодка постройки 50-х годов стоит на причале, и по ней водит экскурсии настоящий морской капитан:

Всем, кто на подлодках не бывал, очень рекомендую сходить. Удовольствие стоит около 1 доллара (7 лир), в конце выдают сертификат 

На территории музея под открытым небом и навесами расположена разнообразная техника: самолёты, вертолёт, разные автомобили, строительный кран (?), миниатюрный поезд и прогулочный катер-буфет. Экспозиции очень добротные — в кабине самолёта можно включить аудиозапись переговоров пилотов перед вылетом (проверка полётной карты) или звук внутри кабины так, как его слышали пилоты, например.

Везде можно залезть потрогать и сфотографироваться (кроме подлодки), что не может не радовать. К тому времени, как мы всё это посмотрели и пора было идти, оказалось, что сам музей находится в павильоне и там водят отдельные экскурсии. Пришлось отложить на следующий раз.

В Стамбуле действительно дикое дорожное движение. Пропускать пешеходов или другие машины не принято, т.е. стоять придётся, пока не переключится светофор. Впрочем, даже и светофор всех не останавливает — например, на пешеходной зебре мы чуть не угодили под колёса полицейского автобуса, который проехал на красный.
Кроме того, город построен на холмах и перепады высот местами очень большие. Думаю, в связи с этим велосипеды тут очень слабо распространены. Вот, например, один из примерно десяти велосипедистов, увиденных мной за неделю:

Серьёзно, не берите велосипед в Стамбул — передвигаться на нём имеет смысл только в специальных местах (я нашёл такое на седьмой день!), на мой взгляд.

Получив смс, что, мол, становится небезопасно, мы поехали домой.

Ссылки:

• Офлайновые карты для андроида MapsWithMe
• Технический музей Рахми Коча

День 3 (2 мая)

Все фото третьего дня.

С утра я-таки смог попасть почту на почту и отправить несколько открыток. Мне повезло, мужик на почте говорил по-английски. Одну отправил себе, пришла через 14 дней:

Открытка из Стамбула

В этот день я встретился с Бетул, турецкой студенткой и просто милой девушкой, которая согласилась быть нашим гидом на день.

Она устроила улвекательную экскурсию на азиатскую сторону Стамбула и вручила мне туристическую карту (под открыткой выше). Туристические карты бесплатно раздают в специальных туристических киосках, но проблема в том, что только местные знают, где они находятся.

Понравился способ обучить людей использовать телефонные номера с буквами:

На азиатскую сторону каждые полчаса с причала Бесикташ (Beşiktaş) отправляются катера:

Впрочем, в Стамбуле есть ещё много причалов, и много водных маршрутов. Проезд на общественном транспорте оплачивается IstanbulKart, универсальной магнитной картой. Сама карта стоит 7 лир, плата за проезд колеблется от 2-х до 3-х лир (примерно 1,7$).

Стамбул разделён на две части Босфором, через который построены два потрясных моста — Босфорский мост и мост султана Мехмеда Фатиха

Оба моста имеют высоту более ста метров, и максимальную высоту пролёта над водой в 64 метра, чтобы позволить проходить пролив крупным кораблям. Фото кликабельно, ведёт на страницу автора:

Некоторые люди работают на европейской стороне, а живут на азиатской, и ездят на работу именно на этих пароходах. Занимает это 20 минут, и часто быстрее, чем переправляться по одному из двух мостов.

«Девичья башня»:

Здание старого железнодорожного вокзала:

Уже некоторое время в Турции происходит крупная модернизация и ремонт железных дорог, и в связи с этим Стамбул полностью лишён железнодорожного сообщения. В этом году вроде обещают открыть несколько скоростных линий.

Внимание на мужика:

На азиатской стороне, недалеко от причала Кадикёй (Kadıköy) есть сувенирный/арт-базар, на котором продаётся целая куча всего — от валяных украшений до виниловых пластинок.

Определённо хорошее место для шоппинга. Это самый древний район Стамбула, но в основном здесь нельзя увидеть здания старше двухсот лет:

В Стамбуле очень любят котов:

Кто-то ведёт даже отдельный тумблер про них — Daily Cat Istanbul.

В городе есть хорошая практика ведения коммерческого бизнеса коммунальными предприятиями. Например, вот это кафе принадлежит территориальной общине (фактически району города, который управляется советом из горожан):

Фишка в том, что они выглядят как кафе, пахнут как кафе, в них подают как в кафе (хорошо!), но по низким ценам.

Гадание на кофейной гуще (гадала подруга Бетул):

Очень любопытный процесс, с результатами, которые меня впечатлили.

Фото с флагом:

Примерно в это время, когда мы фотографировались с флагом, в Одессе произошли небезывестные трагические события. Такие преступления не должны остаться безнаказанными. У меня вопросов осталось больше, чем ответов. Мне иногда говорят гадости в адрес украинского флажка, который укреплён у меня на руле, и я искренне завидую людям, которые уже всех поделили на «белых» и «красных» или «правосеков» и «народное ополчение». Ссылок не даю, разбирайтесь сами (если ещё не).

Тем временем, мы узнали историю про мужика, который покрасил лестницу, использовав 40 кг краски. Впрочем, через пару дней всё было закрашено серым муниципальной службой (что-то мне это напоминает ). Но обзовавшаяся вокруг него группа активистов отбила это решение, и теперь в Стамбуле есть такие крашеные ступени:

Кафе:

Стемнело:

Зашли в Дюрюмче (Durumce), очень приличное заведение, чтобы поесть. Фактически четырёхэтажная столовая. Кроме прочего, подают цыплёнка в лаваше без боли:

Вообще, у меня сложилось впечатление, что вся еда в Турции так или иначе конвертируется в шаурму, и всегда готова быть завёрнутой в лаваш и съедена на ходу. Кухня мне понравилась: много хорошо приготовленного мяса, зелени, большие порции. Мясо довольно жирное — в основном, телятина и баранина, насколько я понял. Цены сравнимы с украинскими: в том же Дюрюмче плотный обед с первым и вторым обходится в 14-18 лир (около 7-8 USD), при этом можно быть уверенным в качестве еды на все 100%.

По дороге домой я совершенно случайно наткнулся на афишу концерта Виктора Вутена (да, который легендарный джазовый басист), который должен быть через пару дней, и такой шанс я упустить не мог (продолжение следует).

“Камчатка” – 5-та частина відеопрезентації автостоперів, котрі проїхали пів-Євразії влітку 2013-го.

Експедиція тривала 82 дні
Пройдено 14 000 км
Маршрут: Киргизія (Тянь-Шань) – Казахстан – Гірський Алтай – Чуйський тракт – Монголія – Забайкалля – Примор’я (Владивосток) – Японське, Охотське, Берингове море – Тихий океан – Корякія – Камчатка

Автори і учасники: Олександр Ступак, Анна Шевельова, Олег Дрегало

Усі відео GeoClub.in.ua на u-tube

Мальовнича краса і чудові пейзажі Мілочера пов’язані з тим, що він знаходиться в парку соснових дерев. Це місце просто створене для тих, хто хоче насолодитися природою і спокоєм. Це також рай для сімейного відпочинку, будування замків із піску, пікніків та байдикування.

“Монголія” – 4-та частина відеопрезентації автостоперів, котрі проїхали пів-Євразії влітку 2013-го.

Експедиція тривала 82 дні
Пройдено 14 000 км
Маршрут: Киргизія (Тянь-Шань) – Казахстан – Гірський Алтай – Чуйський тракт – Монголія – Забайкалля – Примор’я (Владивосток) – Японське, Охотське, Берингове море – Тихий океан – Корякія – Камчатка

Автори і учасники: Олександр Ступак, Анна Шевельова, Олег Дрегало

Усі відео GeoClub.in.ua на u-tube

“Казахстан” – 3-тя частина відеопрезентації автостоперів, котрі проїхали пів-Євразії влітку 2013-го.

Експедиція тривала 82 дні
Пройдено 14 000 км
Маршрут: Киргизія (Тянь-Шань) – Казахстан – Гірський Алтай – Чуйський тракт – Монголія – Забайкалля – Примор’я (Владивосток) – Японське, Охотське, Берингове море – Тихий океан – Корякія – Камчатка

Автори і учасники: Олександр Ступак, Анна Шевельова, Олег Дрегало

Усі відео GeoClub.in.ua на u-tube

“Киргизія” – 2-га частина відеопрезентації автостоперів-пілігримів, котрі проїхали пів-Євразії влітку 2013-го.

Експедиція тривала 82 дні
Пройдено 14 000 км
Маршрут: Киргизія (Тянь-Шань) – Казахстан – Гірський Алтай – Чуйський тракт – Монголія – Забайкалля – Примор’я (Владивосток) – Японське, Охотське, Берингове море – Тихий океан – Корякія – Камчатка

Автори і учасники: Олександр Ступак, Анна Шевельова, Олег Дрегало

Усі відео GeoClub.in.ua на u-tube

“На край землі” - 1-ша відеопрезентація автостоперів, котрі проїхали пів-Євразії влітку 2013-го.

Експедиція тривала 82 дні
Пройдено 14 000 км
Маршрут: Киргизія (Тянь-Шань) – Казахстан – Гірський Алтай – Чуйський тракт – Монголія – Забайкалля – Примор’я (Владивосток) – Японське, Охотське, Берингове море – Тихий океан – Корякія – Камчатка

Автори і учасники: Олександр Ступак, Анна Шевельова, Олег Дрегало

Усі відео GeoClub.in.ua на u-tube

Звіт про велопохід Південним берегом Криму, який було здійснено з 14.05.2010 до 22.05.2010 р.

Керівник групи: Назар Луговий

Зміст

1. Довідкові дані про туристичний спортивний похід
1.1 Планові параметри руху
1.2 Докладна нитка маршруту
1.3 Дані про досвід учасників
1.4 Характеристика районів проведення походу

2. Організація туристичного спортивного походу
2.1 Загальна ідея походу
2.2 Варіанти під’їзду та від’їзду
2.3 Зміни маршруту та їх причини
2.4 Інформація про проходження маршруту кожним учасником

3. Графік руху та технічний опис проходження маршруту
3.1 Графік руху
3.2 Технічний опис проходження маршруту

4. Висновки та рекомендації щодо проходження маршруту

5. Додатки

Content

1. Довідкові дані про туристичний спортивний похід

1.1. Планові параметри руху

Вид туризму: Спортивний туризм: Велосипедний туризм

Категорія складності: -

Довжина запланованого маршруту, км: 24,5+46+25+33+35+15+=178,5

Тривалість: Загальна: 9, Ходових днів: 5.

Термін проведення: Травень 2010

1.2. Докладна нитка маршруту

т/с Малий Маяк – г.Парагільмен – дж.Талма – Бабуган-Яйла (г.Куш-Кая, г.Зейтин-Кош, г.Роман-Кош) – т/с пер.Гурзуфське сідло – бес.Вітрів – Ялтинська Яйла (г.Кемаль-Егерек, г.Оксек-Бурун, г.Лопата, дж.Беш-Текне, Татарська стіна) – Ай-Петринська Яйла – т/с г.Ай-Петрі – т/с Беш-Текне – г.Тарпан-Баір – г.Мердвен-Каяси – т.Чортові сходинки – пер.Байдарські ворота – Орлине – урочище Батіліман.

1.3. Дані про досвід учасників

1.4. Характеристика районів проведення походу

Географічне положення

Кримська гірська фізико-географічна країна простягається смугою завширшки 50 км на півдні Кримського півострова від м. Севастополя до м. Феодосії на 180 км. За особливостями формування і будови, різновидами ландшафтів та їх мальовничістю Гірський Крим – надзвичайно оригінальне утворення, яке виділяється на тлі більш-менш одноманітних сусідів – рівнинного сухостепового Криму на півночі та Чорного моря на півдні.

Геологічна будова

У тектонічному відношенні Кримські гори – це велика складка, південне крило якої занурюється в море. Підняття й складчасті рухи проходили там вже у мезозойську еру, але головні гороутворюючі процеси відбувалися впродовж кайнозойської. Тоді ж південна частина Гірського Криму опустилася в Чорноморську западину по лінії розлому. Так утворився крутий схил – Південний берег Криму.

Крім поздовжніх розломів, з’являлися й поперечні, проявлявся магматизм. В одних випадках діяли вулкани, свідченням чого є скам’янілий згаслий вулкан – масив Карадаг. В інших випадках магма застигала в тріщинах земної кори, не прориваючись на поверхню. З часом зовнішні сили (вивітрювання, морські хвилі) зруйнували породи, що вкривали масиви магми, тому нині вони виступають на денну поверхню у вигляді окремих гір – Аюдаг, Кастель. Тектонічні процеси в Кримських горах не припиняються й досі, про що свідчать землетруси.

Кримські гори – це здебільшого складчасто-брилові гори. Вони складені осадовими породами (пісковиками, глинистими сланцями, вапняками), а в окремих місцях – породами вулканічного походження.

Музей просто неба

Гірський масив Карадаг – згаслий вулкан юрського періоду, з якого лава виливалася двічі. Його називають музеєм мінералів просто неба: там знайдено більше ста мінералів та їх різновидів, зокрема й напівкоштовні сердолік, халцедон, агат, яшму.

Кам’яний символ Криму

Візиткою Південного берега Криму є гора Аюдаг (Ведмідь-гора), що височить на 572 м над рівнем моря. Вона утворена із застиглої магми. Магматична порода сіро-зелений габро-діабаз твердіший за граніт. Він є цінним облицювальним матеріалом.

Рельєф

Кримські гори утворені трьома паралельними пасмами – Зовнішнім, Внутрішнім і Головним, які змінюють одне одного з півночі на південь. Зовнішнє і Внутрішнє пасма є куестами – видовженими припіднятими формами рельєфу несиметричної будови: їхній північний схил пологий (відповідає нахилу залягання пластів порід), а південний – крутий (утворився внаслідок “підрізання” пластів водотоками вздовж ліній розломів).

Зовнішнє пасмо найнижче (до 400 м). У північному напрямку воно поступово переходить у рівнину.

Внутрішнє пасмо вище (до 700 м). Зовнішні процеси створили там чудернацькі форми.

Головне пасмо здіймається до 1 500 м. Там розташована і найвища вершина Кримських гір – г. Роман-Кош (1 545 м). Головне пасмо розділене тектонічними розломами та ерозійними процесами на масиви з плоскими поверхнями – яйли (Бабуган-Яйла, Нікітська, Чатир-Даг, Ай-Петринська, Ялтинська, Карабі-Яйла).

У Кримських горах багато водно-ерозійних і карстових форм рельєфу. На плато Чатир-Даг, наприклад, налічується, понад 1 000 карстових вирв, 135 печер, шахт, криниць.

Південні й південно-східні схили Головного пасма, що стрімко обриваються до Чорного моря, називаються Південний берег Криму. Це вузька (від 1 до 12 км) смуга узбережжя, на якій скелі подекуди підходять до моря, а місцями відступають, утворюючи амфітеатри.

Рекорди України

Найдовшою вапняковою печерою в Україні є Червона (Кизил-Коба) завдовжки 21,1 км. Її зали прикрашають сталактити, сталагміти, грона кристалів. У печері тече підземна річка, є багато озер. У минулому вона була святилищем, а тепер облаштована для екскурсій.

Рекорди України

Найглибшою печерою в Україні є Солдатська (500 м), яка розташована на Карабі-Яйлі.

Клімат

Клімат Гірського Криму, як і клімат рівнинної частини півострова, помірно континентальний. Однак між ними є суттєва різниця. Кількість опадів в горах зростає в два рази і становить в середньому 600 мм за рік, а на високих вершинах – до 1 000 мм за рік. Літо в горах прохолодне: середні температури липня становлять лише +15°С. Зима багатосніжна з середніми температурами січня –4°С. У Кримських горах нерідко випадає град, а навесні з найвищих гір сходять снігові лавини, які іноді завдають значної шкоди.

Натомість клімат Південного берега Криму найтепліший в Україні і нагадує субтропічний середземноморський (це так звані “північні субтропіки”). На нього впливають циклони взимку й підвищений атмосферний тиск улітку. Мають значення також близькість незамерзаючого Чорного моря і гори, які захищають узбережжя від північних вітрів. На Південному березі Криму цілорічно додатні середні температури: у січні від +5°С на заході до +1°С на сході, в липні – близько +24°С. Опади, які приносять середземноморські циклони, здебільшого випадають взимку у вигляді дощу. Літо жарке й сухе, однак спека не виснажлива: освіжають морські бризи.

Внутрішні води

У Кримських горах беруть початок всі річки, які протікають на Кримському півострові. Більшість з них короткі і впадають у Чорне море (Альма, Кача, Чорна). Найдовша річка – Салгир несе води до Азовського моря. Влітку у пониззі вона пересихає. У горах річки часто мають неширокі каньйоноподібні долини. Живляться вони здебільшого дощовими водами, а ті, що починаються на північних схилах головного пасма, ще й талими сніговими. У верхів’ях деяких річок споруджено водосховища, вода з яких використовується на потреби населенням. У горах багато джерел.

Рекорди України

Найглибшим каньйоном в Україні є Великий каньйон у Криму. Це гігантська розколина на північних схилах Ай-Петринської яйли, у вапнякову товщу якої упродовж тисячоліть вгризалася річка Аузун-Узень. При довжині понад 3 км і ширині, що місцями не перевищує 3 м, глибина каньйону сягає 320 м.

Рекорди України

Найбільшим водоспадом в Україні є водоспад Учансу на однойменній річці. Вода падає майже прямовисно з уступу з висоти 98,5 м.

Висотна поясність

У Кримських горах спостерігається висотна поясність ґрунтово-рослинного покриву. У передгір’ях панує степова рослинність з типчаком і ковилою, а трохи вище (від 500 м) – лісостепова. Там на дерново-карбонатних ґрунтах ростуть дубові гаї з дуба скельного, пухнастого і звичайного з домішкою клена, бука і граба. Поширені зарості чагарників.

На схилах гір на висоті 700 – 1 300 м лежить гірсько-лісовий пояс, де на бурих лісових ґрунтах ростуть широколисті ліси з бука, граба, клена, ясена, липи, сосни. На вершинах-яйлах поширені гірсько-лучні ґрунти. Там розкинулися гірські луки, на яких ростуть альпійська фіалка, звіробій, типчак. На південному схилі Головного пасма висотна поясність рослинності також виражена досить яскраво, хоча він і не має суцільного ґрунтового покриву, тому що переривається скелями й осипищами.

На Південному березі Криму сформувалися коричневі ґрунти. На них поширені чагарникові зарості дуба пухнастого, граба східного і ялівцю, субтропічна вічнозелена садово-паркова рослинність (кипарис, лавр, мирт, магнолія) і плодові дерева (абрикоси, персики, мигдаль, хурма, інжир). До висоти 500 м ростуть сухолюбні дубово-ялівцеві ліси і шибляк – густі колючі зарості теплолюбних середземноморських видів (дуба пухнастого і скельного, суничне дерево, фісташка, грабинник). Вище до висоти 900 м лежить пояс кримської сосни і дуба, а ще вище (до 1 300 м) у лісах переважає кримський бук.

Тваринний світ різноманітний. У лісах живуть козуля, олень, муфлон, лисиця, борсук, заєць, куниця, білка. Гніздується багато птахів – сойка, чайка, гриф чорний, змієїд, сапсан.

Рекорди України

Рослинність Криму найбагатша в Україні: там налічують понад 3 тис. видів (у Карпатах – 2,2 тис. видів).

Охорона природи

Для охорони довкілля створено низку природоохоронних об’єктів. У Кримському природному заповіднику охороняються найцінніші в Криму ліси – дубові, букові, з кримської сосни, а також реліктові угруповання тиса ягідного і ялівцю високого.

Унікальні природні комплекси вулканічного масиву юрського періоду та морського узбережжя оберігаються в Карадазькому заповіднику. Його вважають одним з найбільш екзотичних куточків Криму, оригінальні форми рельєфу та пейзажі якого можуть посперечатися з найвідомішим в світі Йєллоустонським парком у США. Науковці заповідника ведуть постійні спостереження за морськими, степовими і лісовими екосистемами.

Багато природоохоронних територій створено біля м. Ялти. Ялтинський гірсько-лісовий заповідник – найбагатший за видовим складом рослин (1 367 видів, з яких 138 є рідкісними і зникаючими).

У заповіднику „Мис Мартьян” охороняють реліктовий середземноморський ліс з ялівцю, дуба пухнастого, сосни кримської, фісташки. Нікітський ботанічний сад – один з найстаріших в світі (заснований у 1811 р.). Там зібрано  унікальну колекцію субтропічних рослин з усіх куточків нашої планети (пальми, метасеквоя, туя, кедр, бамбук та ін.). Вони розсаджені у пейзажному стилі, що робить сад мальовничим.

На жаль, останніми роками у спекотні літні сезони на південному схилі Головного пасма не раз виникали тривалі пожежі, внаслідок яких згоріло багато реліктових лісів і чагарників, у тому числі й на заповідних територіях.

Мальовничі ландшафти Гірського Криму, сухий теплий клімат та морська вода роблять цей регіон одним із найкращих курортних районів України.

2. Організація туристичного спортивного походу

2.1.Загальна ідея походу

Основні цілі проведення даного походу були такими:

- Пізнавальна. Хотілось побачити красу Південного берегу Криму з висоти Головного пасма гірських схилів – пройтись / проїхати по таких яйлах: Бабуган, Нікітська, Ялтинська, Ай-Петринська й далі східніше вздовж ПБК по високогірним рельєфним утворенням до Форосу.

Варіанти під’їзду та від’їзду. Обґрунтування вибору точок початку та кінця походу.

Місцем початку маршруту було вибрано населений пункт Пушкіно й Малий маяк, так як добиратись до нього зручно й територіально знаходиться неподалік від Бабуган-яйли.

До місця початку добралися мікроавтобусом.

До Симферополя добирались поїздом з Києва, який прибуває вранці, приблизно о 6 годині.

Згідно плану ми мали закінчувати маршрут в Балаклаві, звідки мали прямувати до Севастополя й до Києва поїздом.

2.3. Зміни маршруту та їх причини

Зміни у маршруті відбулися значні протягом другого ходового дня. Інформація по фактично пройденому маршруту:

Докладна нитка фактичного маршруту:

т/с Малий Маяк – г.Парагільмен – дж.Талма – Бабуган-Яйла (г.Куш-Кая, г.Зейтин-Кош, г.Роман-Кош) – т/с пер.Гурзуфське сідло – бес.Вітрів – Гурзуф – Ялта – Кореїз – Ай-Петринська Яйла – т/с г.Ай-Петрі – т/с Беш-Текне – г.Тарпан-Баір – г.Мердвен-Каяси – т.Чортові сходинки – пер.Байдарські ворота – Орлине – урочище Батіліман.

2.4. Інформація про проходження маршруту кожним учасником

Маршрут пройдений всіма учасниками в повному обсязі згідно наведених змін у маршруті. Без особливих травматичних наслідків та недуг.

3. Графік руху та технічний опис проходження маршруту

3.1. Графік руху

3.2. Технічний опис проходження маршруту

День 1. 15.05.2010 – Субота

До потягу встигли всі, згідно останнього скоректованого плану – 3 учасники походу.

В потязі ми тільки те й робили, що їли-пили … Очевидно вже так історично склалося, що, розуміючи скільки всього нас чекає, ми наїдаємося ніби наперед.

3:40 – підйом. Легкий сніданок й прибуття до м.Симферополь о 4:18 ранку.

Завантажились в мікроавтобус Мерседес-Бенц Віто й в дорогу. Протягом всієї дороги нас супроводжувала ще якась легкова автівка. Таким чином водій мікроавтобуса забезпечує безпеку для себе.

Близько 7:00 ранку ми прибули по трасі південним берегом Криму до Малого Маяка, звідки почали свій рух у напрямку г.Парагільмен і Бабуган-яйли. Довгий час я не був впевнений що починаємо наш шлях з точки, з якої планували старт. Але тільки-но побачив Парагільмен, одразу все стало на свої місця.

Перші 12 км ми йшли лише вгору. В основному це можна назвати «повзли», тягнучи велосипед перед собою. 5-хвилинні привали 1 раз на годину. Раніше ніхто з нас не бував на бабу ган-яйлі, тому ніхто з нас не знав де ми є, скільки ще часу й кілометрів залишалось до Бабуган. По дорозі зустріли невелику групу туристів із Росії, які пересувались пішки. Вони сказали що до Бабугана залишилось близько 200 м. Ми зраділи, але врезультаті зрозуміли, що вибились із сил. Останні 200 м. давались нам непросто.

Нас почала мучити сильна спрага й жага щось закинути в шлунок. Адже із ночі нічого нормального не їли. Куштували себе лише пряниками, бубликами, цукерками, снікерсами …

Підрахувавши запаси води й фізичної витривалості, ми прийняли рішення зупинитись на обід. 14:00. Наповнили 2л каструлю травневим снігом, приготували обід. Ноги стомились. Ми роззулись й з радістю почалапали по снігу, який охолодив нас як слід.

Вдосталь попоївши й напившись свіжо приготованого чаю, о 15:32 ми продовжили наш шлях із новими силами.

Я був впевнений в тому, що все розрахував, але вже в ту мить розумів, що помилився із водою, а також розумів, що не встигаємо добратись до запланованої тур. стоянки. Не полишала думка про пошуки відповідного місця для табору.

Ось такий має вигляд травневий, трішки почорнілий сніг на висоті 1000м. над рівнем моря у Кримських горах південного берега.

О ось так можна охарактеризувати Бабуган-яйлу: степ, із невеличкою нерівністю, вкритий трав’яною покрівлею, кам’янистою породою. Погода була сприятлива. Температура близько 15-20, поривчастий вітер змінного напрямку 25-30 м/с. Ясно.

На карті Бабуган  неширокий, але коли опинившись на яйлі, геть втрачаєш відчуття азимуту. Тому один раз навіть діставав компас й мапу. Віднайшов азимут й ми вирушили далі, вже до Гурзуфської сідловини, неподалік якої вглибині й розташована найвища точка Кримських гір – Роман-Кош (1545 м.).

Ось вона Гурзуйська сідловина – у всій її красі. Нечасто сюди туристи навідуються – через те, що охорона так-званого «Президентського» заповідника Бабуган-яйла жорстко ставиться до будь-яких таких відвідувачів. Прохід, проїзд, проліт сюди строго заборонено. Ось і з нами також трапилась така халепа. Тільки-ми зупинились полюбуватись на Гурзуфську сідловину, і кількох хвилин не минуло, як я почув гул автівки десь вдалечині з перевалу. А ще за мить і побачив що то «мєнтовьский бобік» до нас наближається. Ще кілька хвилин я просто вигадував слова які маю їм сказати, як організатор вело походу.

В результаті, із бобіка виплило 4 жирні дупи і з нахабним й некультурними манерами, як належить, почали зі мною «спілкуватись». Я не сперечався із ними щодо можливості безкоштовного відвідування заповідника. На форумах багато читав відгуків й мене запевняли, що за якісь 25 грн з чол. можна домовитись  без проблем. Так ось, зійшлись на 70 грн. з кожного. Після чого ми ще довго були розлючені на цю систему.

У відповідь на наші запитання вони порадили нам переночувати на т/с, яка не була помічена на мапі, й зранечку спускатися до Гурзуфа. Про це далі ми із хлопцями спілкувалися багато в той вечір – тобто, про те, що нам робити далі, наступного вечора.

Т/с, про яку нам підказали місцеві представники охорони, ми знайшли легко. За 30-40 хвилин вже були на місці. На мапі вона була швидше позначена, як родичок, аніж т/с. Залишилось кілька літрів води. Вистачило б на худеньку вечерю та який-небудь напівсухий сніданок із чаєм. Довго ходили ми навколо тієї напівоблаштованої т/с в пошуках джерельця. Було чутно квакання жаб, тому ми вирішили, що вода точно присутня.

Після тривалих пошуків джерела, опустили нарешті руки й втратили будь-яку надію, поки на т/с не прийшли місцеві туристи й не підказали нам, що джерело знаходиться в 30 метрах від розбитого нами табору. Звісно, було радісно, приємно. Далі – встановили намет, розвели багаття, готували смачну вечерю. Сиділи біля багаття до 22:30. День був виснажливий, тому рано полягала спати.

День 2. 16.05.2010 – Неділя

За результатами першої ночі, мої враження були не найкращими від відпочинку. Адже я єдиний спав на килимку, в той час як Андрій й Дмитро спали на надувних матрацах. Намет = 2+1 і на 3 дорослих чоловіків в ньому місця було обмаль, а матраци ширші за природою від килимків забрали ще додатково 30 см місця. Тож вирішено, із матрацниками більше нікуди не поїду.

Вночі падав дощ. На ранок було прохолодно. Температура +10. Пізніше розпогодилось. Сніданок, вже не пригадаю що я приготував. Чай зі свіжозібраного листя й цвіту дикої яблуні нам прийшовся до смаку. Потім потихеньку складалися, розминалися, насолоджувалися останніми ранковими хвилинами спокою, співами пташок, шелестінням листя дерев, пахощами високо гірської природи Криму.

Нарешті прийшов час примати рішення як і куди рухатись далі. Прийняли гуртове рішення намагатись пройти кордони, які чекали нас попереду на дорозі до Ай-петрі на Гурзуйській, Ялтинській й Ай-Петринській яйлах.

Вже не пригадую чому, але я прийняв рішення рухатись на велах по Романівському шоссе до Бесідки вітрів. Мабуть сподівався, що так ми витратимо менше сил та заощадимо час. Тільки я не здогадувався про те, що по Романівському шосе курсуватимуть маршрутні таксі із екскурсійними групами. Більш ніж переконаний в тому, що кожний водій, який нас по дорозі зустрічав, попередив варту, яка розміщується біля бесідки вітрів про те, що наближаються туристи велосипедами по забороненому маршруту.

Окрім цього, коли ми піднялися із долини й петляли по Романівському шосе, вже здалеку бачили чоловіка, який розглядав нас у бінокль. Пізніше він направився в нашому напрямку й коли досягнув до нас, ми не змогли ніякими правдами-неправдами його вмовити пропустити нас далі. Він налякав нас тим, що викличе зараз же наряд й нас спустять силою донизу.

До речі, мужичок середнього зросту в 170 см. віком 40-45 років, на відміну від охорони, із якою ми спілкувалися минулого дня, виявився досить культурним, хоч правда наполегливим й впевненим в своїх словах. Представився як начальник групи екологів Григорьєв.  Пізніше ми часто згадували його. Адже він обламав нас дуже, наші цілі й бачення нашого маршруту.

Отже, розвернулися по-доброму й мерщій в Гурзуф. Правда, вирішили зробити ще кілька знамків, зупинок коротких, щоб полюбуватися пейзажами високогір’я. В ту місцевість я б із задоволенням завітав ще й ще раз. Дуже красива природа й людей зустрінеш рідко-рідко.

Звідти відкривається гарний вид на Великий Аю-Даг. Я б заночував десь там, якби не охорона зі своїми погрозами.

Так виглядала більша частина маршруту вниз до Партизанського, куди ми потрапили близько 13:30.

Ще на початку спуску з яйли, я відчув трабли із своїм заднім гідрогальмом. В голові пробігали погані думки. Далі зрозумів, що заднє гальмо робоче десь на 20%. Тому, основна надія залишалась на переднє.

В сам Гурзуф ми не спускалися, адже перед нами стояла цікава мета – за лічені години подолати неприємну ділянку траси М-18 (Е 105). По гарячому асфальту, прокотились 66 кілометрів. Місцями йшли пішки, місцями швидкість досягала 80 км/год. Заїхали до Ялти на обід. Звісно – Макдональдз …

До останнього тішив себе надією, що встигнемо докотилися до підйомника на Ай-Петрі засвітла й встигнемо навіть піднятися на Ай-Петрі. Шкода, але в Кореїз добралися вже опісля 18:00. Після чого почали шукати місце для ночівлі. Під час спуску в сам Кореїз, Дмитро нас дуже налякав своїми карколомними трюками на велосипеді на великій швидкості, але ми не будемо про погане.

Приїхавши в Кореїз, почали телефонувати кудись в пошуках недорогого житла. Якось напряжмо велись пошуки. Нарешті знайшли такого-собі Гаріка, який запропонував ночівлю за 250 грн. із душем, мякими ліжками та літньою кухнею. Досі дивуюся – ми так довірливо повкидали свої баули в багажник його ланоса … Насправді, ми були вже замучені, спечені на сонці, голодні й злі.

У Андрія піднялась температура й боліла права нога в паху. Нічого Андрію, важливо вірити. Чародійна аптечка завжди стає у нагоді. До ранку все майже минулось.

Душ, телевізор, новини … щось таке.

І, наступний день…

День 3. 17.05.2010 – Понеділок

Проснулись о 8-9 ранку. Виїхали від Гаріка о 12:00.

Підйомник на Ай-Петрі. Пригод ми цього дня не шукали. Зверху, нас традиційно почали уламувати придбати те дибілкувате вино із ароматизаторами та барвниками. Поки я ходив сплачувати проїзд й інше до лісників на Ай-Петрі, хлопців все-таки вламали придбати 1.5л. того шмурдяка.

Погода була чудова. Без хмар, тепло й сонячно. Цього дня швидко й легко ми добралися до т/с Беш-Текне. Загальний маршрут за день склав 18 км. О 15:00 ми вже розбивали табір на Беш-текне. Місцями та часом т/с цілком накривало хмарами. Видовище було ще те. Назбирали дровенят побільше щоб увесь вечір сидіти біля багаття. Приготували смачну вечерю, пили чай, вино. Стемніло, а ми й не помітили.

В травні на Бещ-текне завжди прекрасні ночі, чудесне небо й зірки на ньому. Від Беш-текне кожного разу я піднімаюся увечері / вночі на 100 метрів вище, до гори Ат-Баш, звідки відкривається неймовірне видовище – вид на вечірні / нічні вогники.

Кацивелі, Понизовку, Симеіз і Кореіз.

Ось так минув вечір. Можна було б розмовляти ще до ранку, й споглядати на вогники які так ніжно й жваво мерехтять у багатті, але завтра знову в дорогу.
Зайшли в намет після 00.

День 4. 18.05.2010 – Вівторок

Виїхали із Беш-Текне після 12. Кожна т/с індивідуальна й по-своєму красива. Але такі т/с, як Беш-Текне – мені особливо не хочеться залишати знаючи що повернусь не раніше ніж за 1-2 й більше років.

Кінцевим пунктом на цей день мала бути т/с Чортові сходинки, на якій я ще жодного разу не бував. Спитавши думку лісників ще на Ай-Петрі про наявність тропи й можливість пройти із велами по запланованому маршруту від Текне до Сходинок, я зрозумів, що мапа не обманює. Лісники підтвердили тоді відсутність тропи. Все ж, ми хлопці завзяті, вирішили не опускати рук. Адже ми хотіли пройти по високогір’ю а не проїхатись низовиною по трасі М-18.

І пішли ми в пошуках якої-небудь тропи. В результаті, довелось пробивати самим собі тропу.

За нами ще пізніше ув’язались піші туристи. Місцевість справді не для велосипедів. Скелеподібні гори, камяниста поверхня грунту, камні із гострими зазубринами, які не те що не дозволяли нам коититися на сидушках, а й навіть вимагали великих зусиль у підштовхуванні велосипедів перед собою. Також, місцями проходили густі лісосмуги й кущі.

Ось найпростіша ділянка за той день мабуть. Перші 5 км. Ми ніяк не могли натрапити на тропу, але згодом вона-таки з’явилася.
Просто без коментарів…

Кілька разів намагалися віднайти себе на мапі. Але все марно. Нам бракувало точності – Моторчика для визначення координат. +/- кілька км. Ми здогадувалися про наше місце розташування. Висота в цих місцях сягає близько 700-900 м. над рівнем.

За день пройшли 16.5 км. Т/с Чортові сходинки, ніби-то, як я вважаю, віднайшли й навіть там переночували. З т/с відкривається не гірший краєвид, аніж із т/с Беш-Текне. Тож, рекомендую. Але площа т/с – невеличка, й один із найбільших недоліків даної т/с – відсутність джерела.

День 5. 19.05.2010 – Середа

Намагався зустріти світанок. Шкода – марно. Гора, що була поблизу, закрила весь схід сонця з-під горизонту. Довго на т/с не затримались. Ранок був холодним. 14 град. Сонячно. Я знав, що надалі нас очікує спуск й намагався вижати хоч трішки більше від свого заднього гальма. Але все марно. Вирушили в дорогу о 10:00 ранку.
Вид на байдарську долину й чорнорічинське водосховище нижче …

Вже в 13:00 спустились в Орлине. Блага цивілізації. Вже після кількох днів її відсутності людина відчуває себе повністю залежною від цього. Снікерси, морозиво, булочки, кола та інша хімія – здавалась нам золотом.
Довго не затримувались.

Вже за 1,5 години ми докотились до церкви воскресіння христового, біля оглядового майданчика, з якого відкривався непоганий краєвид. Там ми вирішили перекусити місцевими чебуреками та якимись напоями. Далі вирішили спуститись вниз згідно плану й ночувати біля самісінького моря – Ласпі.

Вирушили римською (ще її називають турецькою) тропою. Серпантин викладений залізобетонними плитами. Я зараз навіть радий, що поїхали тією дорогою. Адже по тому серпантину не було можливості дуже набрати швидкість. А ось якби по трасі вниз поїхали … Там я б екстрено не зупинився. А ось й фотка на пам’ять про цю тропу. Яка це тропа, якщо вона викладена цими залізобетонними плитами?!

Цікаво про це згадувати. Ми не виїхали на Ласпі. Потрапили в урочище Батіліман. Розповідаю. Вся прибережна місцевість усипана російськими прапорами. Проїхати туди, куди хочеться – немає можливості. Адже понаставлені шлагбауми, сидить охорона й охороняє території всіляких тур.баз, санаторіїв та інших відпочинкових закладів.
Коли ми вперлись в один із найбільш віддалених шлагбаумів, вирішили спілкуватись про можливість рухатись далі. Охоронець брякнув комусь (в телефонній розмові я почув вартість 30 грн.), а коли ми дійшли до місця призначення, нас зустріли й назвали ціну 75 грн. з 1 особи за 1 добу. І це просто за можливість розбити там наш намет на їхньому деревяному настилі. Місце – некрасиве, огороджене сіткою-рабицею, на території встановлена якась забігайлівка, кричить музика, місцевий обслуговуючий персонал ходить ледве живий й лежить напівп’яний на біля генделика. Ми були не в захваті. Дмитро пішов у розвідку. Повернувся із чудовими новинами, за що йому ВЕЛИКЕ дякую. В 50 м ми знайшли чудове місце для ночівлі, де повечеряли і заночували ось із таким краєвидом на море.

День 6. 20.05.2010 – Четвер

Наступного дня – купання в морі, фотографії, прання, сніданок … Займались чим хотіли. Повечеряли й спати. Наступного ранку ми вже зібрали свої речі й вирушили до мало не кінцевого пункту нашої мандрівки – Балаклави. Але все це вже не так цікаво – їзда по асфальтівці не придає романтичних відчуттів, а шум й загазованість від автівок що проїздять поруч – навіть навіює сум.
Тож до наступних зустрічей друзі!

4. Висновки та рекомендації щодо проходження маршруту

Основні цілі проведення даного походу були виконані.

Група підняла технічний рівень, подолала складний набір висоти, на який навіть не всі піші туристи наважуються (із Малого маяка на Бабуган-яйлу).

Також, принаймі ми спробували пройти кордони й охорону забороненого «Президентського» заповідника Бабуган-яйла й інших. Бабуган ми все ж подолали. А ось далі, просто не вистачило б фінансової стійкості

Також, із т/с Бещ-текне ми проклали самостійно шлях до т/с Чортові сходинки крізь непрохідні скелі, камні й колючі хащі.

І врешті-решт, пробились крізь охорону приватизованого морського узбережжя до самого моря щоб заснути під шум морських хвиль.

5. Додатки