Шрі-Ланка – це країна, в якій усе зовсім не так як у нас. Особливо, якщо потрапляєш туди в лютому місяці. Коли в нас був мороз і купа снігу, то в них – спека +30 і надзвичайно теплий океан.

Коли ми вранці вийшли з аеропорту після 9-годинного перельоту на вулицю, то відчули легкий шок, який, щоправда, дуже швидко минув. Навколо все навпаки.

У приміщенні прохолодно, а на вулиці жарко. По дорозі їздять в протилежній бік, бо рух лівосторонній. По дорогах усі ганяють з неймовірними швидкостями. Крім автомобілів і автобусів, паралельно по шосе рухаються тук-туки, корови, люди. Все гудить, шум неймовірний. Одним словом, весело!

Навколо ростуть кокоси, банани і ще купа інших невідомих нам дерев. На ринку море різних екзотичних фруктів. Ціни звичайно дуже низькі. Банани, наприклад, продають починаючи від 40 рупій (100 рупій = 7 грн) за кг. Ананаси продають поштучно. Приблизно по 100-150 рупій. В залежності від розмірів.

Ще продають папайю, манго, а якщо пощастить, то натрапите на маракуйю і лонган. Правда наших назв місцеві не завжди розуміють, тому, якщо хочете спробувати різні фрукти, то заздалегідь підготуйтеся, вивчіть назви на англійській і надрукуйте фото бажаного фрукту. Дуріана не зустріли, був не сезон. Їжа завжди дуже гостра. Особливо вулична.

Дуже багато людей (особливо молодь) говорять англійською. Російською майже ніхто не розмовляє. Побережжя океану дуже велике і практично порожнє. Купа місця. Пляжі переважно піщані і тягнуться кудись за горизонт.

У глибині острову теж дуже багато цікавинок. Старі ланкійські міста, прохолодні гори з чайними плантаціями і водоспадами, найбільші буддійські храми і монастирі, національні парки.

Хоча на самому узбережжі океану теж доволі цікаво. Крім пляжу є старі прибережні фортові споруди, що їх ще будували європейці. Ще є маяки, річки.

Дуже весела залізниця проходить практично по лінії узбережжя. І з вікна часто видно океан.

Кататися на рейсових автобусах теж дуже цікаво і весело.

Дещо незвично, бо навколо завжди купа людей, дуже шумно. Але люди дуже добрі. Коли йдеш по вулиці всі вибігають махати руками і кричати «Хеллоу».

Ще варто зауважити, що сонце заходить десь о 7-й вечора і стає дуже різко темно. Це особливість екваторіальних широт.

Відвідати таку країну як Шрі-Ланка – це потрапити в зовсім інший світ. Перебуваючи там, навіть не віриться, що десь в Україні буває зима і мороз.

Якщо вам здається, що до дуже цікавих місцин дуже далеко, то можете ризикнути і зробити так, як зробив я. Взяти карту України і обрати будь-яке місто до якого не далеко. І податися навмання туди. Не виключено, що там ви знайдете багато цікавого.

Тож розповідь про райцентр на Харківщині – Красноград.

Інформація, що доступна в Інтернеті зосереджена на Вікіпедії.

Карта міста у «всесвітній павутині» відсутня. Але як виявилося згодом вона особливо і не потрібна.

Тож подорож почалася. Почалася з прибуття електрички на залізничний вокзал.

І тут найголовнішим було визначити напрям куди крокувати далі вздовж залізничного полотна. На Харків чи назад на Полтаву. Раціональне мислення підказало, що йти треба на схід. Тож, трохи покрокувавши, ми опинилися на головній дорозі міста – автотрасі міжнародного значення Москва – Сімферополь. І тут варто окремо сказати про рельєф міста. Красноград (хоча мені більше подобається стара назва міста «Костянтиноград») розташований на плато, що здіймається над долиною місцевої річки. Тож всі містяни живуть високо, а з вікон своїх спостерігають за миловидними ландшафтами. До самої річки спускається розлога долина, що засаджена зеленими масивами. Дуже кльово! І дещо незвично.

Щоб дістатися до центру міста варто просто крокувати по вищезгаданій трасі (хоча вона дуже вузька і там відсутній тротуар, тож пішоходи там як екстремали), крокувати в бік підвищення плато, під гору.

Пройшовши так з кілометр ми потрапили в серце міста. Як водиться в райцентрах тут були розміщені міська площа з Леніним, поруч автовокзал, ринок, пам’ятник льотчикам у вигляді старого винищувача доволі ефектно влаштованого на п’єдесталі. В дитинстві я часто проїжджав на автобусі повз цей літачок. І пам’ятаю, як ми билися за місце біля вікна для того, щоб подивитися на нього.

Навколо центральної площі розміщені різноманітні громадські будівлі. Серед них можна виокремити комплекс офісних будівель місцевої газувидобувної компанії. Але що по справжньому цікаво, так це будівлі Сільськогосподарського технікуму. Вони побудовані десь в 30-х роках і носять деякі ознаки архітектурного декору, що природньо радує око.

Та прогулявшись ще центральною частиною міста ми наштовхнулися на справжній архітектурний шедевр, що невідомо яким дивом постав в цьому містечку. Зараз в цьому будинку розміщена Міська рада. Відсутність будь-яким меморіальних табличок на фасаді, на жаль, не дала нам змогу віднайти хоч щось про історію цієї будівлі. А будівля чарівна.

Як і в будь-якому провінційному містечку тут можна знайти багато цікавих деталей, що характеризують нинішнє життя містян. Ось наприклад отака турбота про пенсіонерів.

Накружлявши декілька кварталів, ми зрозуміли, в чому геніальність цього міста. І чому карта міста особливо і не треба. Всі вулиці взаємно перпендикулярно-паралельні. Тобто половина йде до річки з залізницею, а половина їм перпендикулярно. Тож щоб заблукати треба ще дуже постаратися. Вулиці утворюють рівні прямокутні квартали. І (як я потім прочитав на форумі міста) ці квартали мають свої номери. Можу сказати з університетського курсу містобудування, що така містобудівна система дуже поширена в містах США. В нас більш поширена або радіальна забудова, або хаотична. Як так вийшло, що Красноград має таку будову – загадка. Це було перше місто в якому я побачив таку суцільну будову міста.

Крокуючи вулицями то там, то сям натрапляєш на різні провінційні дрібнички, що звеселяють душу і насичують особливими емоціями. Думаю перелічувати їх тут не варто. Краще їхати і самому пройтися по вулицям. Навіть просто гуляння по порожнім вулицям буває доволі цікавим. Навіть в такому на перший погляд ніби і нецікавому місті, як місто районного значення Харківської області – місто Красноград!