По-перше, у нас з дружиною було купа вільного часу – повний світловий день з 9.00 до 22.00. А більшість місць були знайомі з численних попередніх поїздок. Тому вперше зіткнулись з проблемою як ефективно згаяти ці години.

Раніше, коли був дефіцит часу і орендоване місце перебування,  навіть в голову не приходило, що Львова може виявитись забагато…

По-друге, вразила маса туристів і підвищений рівень цін в порівнянні з жовтнем минулого року. Львів став українською Меккою для екскурсантів. На вулицях особливо багато поляків і росіян. Та й українців зі східних мегаполісів вистачає. Справжній туристичний бум. Радію за місцеву економіку, однак атмосфера вистояної старовини потихеньку випаровується… Львів спіткала доля Праги з точки зору нестримної туристичної навали.

Отож, рекомендую відвідувати і фоткати місто Лева рано вранці, а ближче до обіду вибиратись в навколишні замки “Золотої підкови”.

Однак, якщо вас, як і нас, занесло у Львів, і є вакуум часу для заповнення, пропоную такі можливо уже “попсові” варіанти:

1. Вивчати націонал-патріотичну специфіку, якою дихає місто, не зважаючи на жоден політичний клімат

2. Спостерігати за дощем, попиваючи сливянку чи каву на мяких стареньких канапах кавярні “Кабінет” в приміщенні Просвіти. І якщо пощастить, спостерігати за дощем, заливаючим середмістя

3. Завітати до “Дзиги” – арт-серця сучасного мистецтва Львова. Послухати імпровізації піаніста під хід німого кіно. Подивитись галерею.

Всі почуття концентруються в передчутті, яке починає активну роботу з перетворення усіх душевних потоків в єдине нестримне прагнення опинитись ТАМ… у романтичному місті криштопівських ангелів з дротяними крилами та бубабістських птахорізок, міста гумору та тортур, пива та керосину, польських костьолів, єврейських під’їздів, патріотичних мітингів, п’яних бомжів, статечних інтелігентів та еклектичного нагромадження всього-всього-всього, що зуміло вислизнути з-поміж лещат курйозного переплетіння епох…

Львів – це місто, яке може стати ціллю життя, його невід’ємною суттю… Це місто, яке зуміло створити власний завершений світ атмосферу, ауру, мембрану, через яку все зовнє видається чимось таким далеким і нецікавим… Бо ж життя – існує лиш тут!

Львів, на щастя, не став Києвом. І, на щастя, навряд чи ним стане. Львів – це захід, Львів – це дійсно, форпост Європи. Київ – таке собі “місто-недо..” , “місто-метод”, потрібне лиш для досягнення індивідуальних цілей кожної мурашки з різнобарвного натовпу, що стягується сюди звідусюд…

… І не південь, і не північ, і не захід , і не схід…

Київ розбитий, він не цілісний, так як цілісна, наприклад , Москва у своєму зглобалізованому мегаполісному гламурі.. Як цілісний Львів, у своєму провінційному ретро-шармі..

І ось ми у Львові… Сидимо в затишній кавярні.. І рука тягнеться до серветки, на якій, за хвилю чорнильною вяззю матеріалізуються сокровенні думки :

“Коли буде весна, не “майже-…”, а повна в своєму цвітінні весна, ми будемо уже не тут… А там.. На сході… Але наші душі купатимуться в зелені цього Львова, ми блукатимемо між його кам’яниць, сповнюючи ранкову бруківку музикою наших кроків…”

ФОТОМАНДРІВКА

КАРТА МІСТА

Автор: Роман Корнилюк