Автор: Лідія Журба

«Ось і закінчився похід 1-ої категорії складності…», – так драматично пишуть натхненні туристи, коли хочуть розповісти про свої досягнення, похизуватись сміливістю. Але я не збираюсь вимальовувати хронологію подій, уточнювати географічні назви, кілометражі. Поділюся лише ексклюзивними подробицями подорожі туристичного клубу «Скіфи» в Грузію.

Готуватися до походу треба заздалегідь. Справді, треба. Особливо морально. Особливо своїх батьків. За півроку попередивши про можливість, що їхнє чадо зникне на півмісяця десь серед Кавказьких гір. Бажано побути перед походом певний час в іншому місті, але на Батьківщині. Тоді ефект від шоку «Мамо, я ж через тиждень лечу в Грузію» дозволить потихеньку спакувати речі, доки батьки нервово шукають заспокійливе.

Пакуй спорядження вчасно! Інакше те саме заспокійливе доведеться вживати тобі, коли напередодні відльоту магазин не захоче повертати взуття на розмір менше, остання шкарпетка втрамбовуватиметься в наплічник о другій ночі, прокидатися треба о п’ятій, а в аеропорті виявиться, що ти забув найважливіше вдома – свої штани!

Відсутність штанів – не найбільша проблема. В рекомендаціях до правильного зовнішнього вигляду в кавказьких регіонах сказано: «Дівчина має бути одягненою так, щоб у випадку коли у місцевого постане вибір між нею та бараном, він обере тварину». Проте, навіть з такими своєрідним «dress code» – ти не пропадеш, коли поряд є друзі, які можуть позичити штани, каску, трекінгові палиці, бахіли, тощо.

Шануй працівників аеропорту.  Вони можуть спокійно відреагувати на льодоруби, трекінгові палиці. Але рибку сайру в ручній поклажі – не пробачать ніколи.

Ніхто не відобразить національного колориту краще за водія. Це та відважна людина, що рухаючись зі швидкістю не менше ніж 130 кілометрів на годину, обганяє вантажівку, вилітаючи на зустрічну смугу, одночасно оминає зустрічну вантажівку, додавши швидкості. А при вигляді людини на пішохідному переході, сигналить їй, докірливо тиснучи на газ.

Нам пощастило дізнатися, що таке вид «серпантинної» дороги з одним із таких сміливців.  Всього 6 годин кружляння стрімкою гірською дорогою і ти потрапляєш з обшарпаних будинків Кутаїсі у високогірні, старовинні поселення могутніх жителів регіону Сванетії.

Собака – найкращий друг людини. Протягом всього часу «Скіфів» оточували пси. Різнокаліберні, різнопорідні, великі, маленькі – пси захищали наш сон в наметах, люб’язно ділили наші наїдки, грались в собачі ігри. Хочеться виділити одного маленького пузаня, вагою в кілограмів 10.

Тофі Свансен – геройський пес, що пройшов з нами 22 км підйомного шляху! Те, як він на своїх коротеньких лапах хвацько пробирався в місцях, де не кожна людина пройде, – надихало нас на продовження маршруту без жодних нарікань на складність. Найзворушливішим моментом  походу було перенесення Тофі через річку, коли він остаточно застряг на іншому березі. Без нього далі не пішли.

Як виявилося внизу, ця готельна собака вже не вперше підіймається разом з туристами та альпіністами. У неї це щось на кшталт хобі, тренування задля підтримки себе в тонусі. Таким походенькам пса Свансена навіть присвятили цілу сторінку на Facebook.

«Шабаш відьом» – зовсім не містична штука.  Все досить прагматично й прямолінійно. Так перекладається назва однієї з гір, яку «Скіфи» мали честь побачити. Гора «Ушба» – велична, роздвоєна на кінці, багата на легенди про відважних молодиків та уламки туристичного спорядження відчайдухів, що не дотримувалися правил з техніки безпеки.

Довіряй, але перевіряй. Якою б чесною не здавалась мила бабуся, єдина жителька в радіусі декількох кілометрів – вірити її «посиланням» на всі 100% не варто. Старенька може не зовсім добре розуміти одну з міжнародних мов, а ви, в свою чергу, правильно вимовляти місцеві географічні назви. В результаті – втрачені кілька годин й тяжкі докори сумління за погані думки про людину. Майте про запас знання маршруту з карти на випадок такої раптової зустрічі.

Маркетинг – рушій суспільства. Ще якихось три року тому Сванетія  відрізнялась недоступними гірськими територіями, де місцеві жителі кревно захищали свої традиції в таємничих кам’яних вежах. Сьогодні ж Вас на кожному кроці зустрінуть «guesthouse», свани в кросівках,  які тренованою англійською пропонуватимуть екскурсії, листівки за 25 грн.

Велика рогата худоба посеред вулиці, незвичайні будинки, гірські пагорби – перетворились на товар, а у майбутньому стануть екзотичною родзинкою масових гірськолижних курортів у майбутньому.

Сало є сало. Поринувши у гастрономічний вир хачапурі, кубдарі та нереально дешевих фруктів, не слід забувати про базу українського існування. У складні моменти, коли наснага покидає тебе, наплічник стає непідйомним, дорога – безкінечною, а маршрут – невизначеним, варто скуштувати шматочок рідного, поживного салця.

Життєдайна сила допоможе здолати і колючі зарослі рододендрону і переправу через бурхливі річки, моральні сумніви, численні перевали та вимушені зупинки через урожайність придорожньої малини, чорниці, порічок.

Погода може мати плани, які відрізняються від Ваших. «А о котрій годині сьогодні дощ?», – стало щоденним ритуальним питанням. Треба бути готовим, що замість того, щоб ніжитися на золотому пісочку, в прозорих хвилях під яскравим сонечком (що ми відправилися робити після закінчення походу), доведеться рятувати підтоплений намет, не знімаючи дощовика.

Хочеш перевірити людину – сходи з нею в похід. Той, хто йде поруч з тобою, автоматично перетворюється на партнера, кровного родича й ворога в одному обличчі. Люди відкидають буденні вигадані маски, відкриваються справжніми.

Але така оголена сутність не завжди безпечна. Правда може дуже боляче вколоти. Після зустрічі зі справжньою людиною, байдужим до неї ти не станеш – знайдеш собі друга на все життя, або навпаки.

В будь-якій незрозумілій ситуації кажи: «Гамарджоба, генацвале!». В світі немає гостиннішого за грузинів народу. Гостя ніколи не образять, віддадуть все найкраще, оскільки він є посланцем Вищих сил.

Починаючи від водія маршрутки, що вночі забрав нас здичавілих і голодних в свою багатодітну сім’ю, закінчуючи Кагою, чоловіком, який просто так зробив нам розкішний бенкет на березі моря. Наведу варіанти розвитку діалогів з місцевими жителями:
Варіант 1:

- Ми з України.

- О, так я навчався в Україні!

Варіант 2:

- Ми з України.

- О, так я був в Україні!

Варіант 3:

- Ми з України!

- О, так я… люблю Україну!

Міжособистісні дружні зв’язки Україна-Грузія заслуговують окремої  теми, а жоден похід описати на декількох листочках недостатньо. Тому відчуйте й побачте все це на власні очі. І приходьте до “Скіфів“! : )