Мандрівка до Туреччини. Частина 3

image004

Автор: Ольга Перекрестова

Частина 1 / Частина 2

День 7. Ізмір

Відстань між Стамбулом та Ізміром ми подолали на комфортабельному автобусі, виявляється в Туреччині багато компаній перевізників й вони між собою конкурують лише в сервісі надання послуг.Щоправда такий сервіс коштує чимало, нам обійшовся один квиток у 85 лір. У сервіс входить:

- комфортабельне сидіння, з регуляцією висоти,

- екран сенсорний, що вмонтований у переднє крісло. Містяться музика й фільми турецькою мовою, інтернет, виклик стюарда, зупинка автобуса,

- вечеря й сніданок, такий перекус із чаю/кави/соку та печеньки/круасана.

В Ізмірі нас зустрів друг Сашка Бейлика, який пообіцяв незабутні вихідні й дуже просив привести українську горілку. Ізмір, у рівнянні зі Стамбулом, більш ділове місто. Тут все розмірено, ніхто не поспішає й нічого не пропонує (не втюхує всілякий непотріб). Населення майже як у столиці України біля 3-4 млн. осіб.

Нас поводив Баріш, так звати турецького друга, по єврейському кварталу від свого будинку. Ми покатались на одному із перших ліфтів (Асансьор), який працював на паровій тязі.

image005

Пішки дійшли до центру Ізміру, по дорозі дивувались чистоті й зелені набережної.

image006

В самому центрі міста розташована найменша мечеть у Туреччині. Щоправда Баріш говорив, що у місті мало залишилось саме віруючих мусульман й що ніхто вже не притримується посту рамадану.

image007

В цей день нас застала злива й ми були змушені переховуватись від неї десь у торговельному центрі. Так зайшли собі на хвилин 20, а застрягли на години 4.

День 8. Острів Ясіка-Ада.

Нашому розчаруванню не було меж, як дізнались що й тут море брудне, ніхто не купається. Задля покупатися, все таки відпустка влітку припала й море хочеться не лише бачити а й зануритись, необхідно їхати на острови або ще кудись подалі від міста.

Так й вирішила поїхали на острів Ясіка-Ада.

Виявляється туди дістатись можна на судні, яке курсує лише у вихідні дні й лише одне прибуває на цей острів.

Квитки придбали на місці, на щастя, квитки із зворотнім одразу, вартість одного – 17 лір.

Це острів, час подорожі біля 1,5 години, у занадто заселеному теплоході. Він дуже маленький, весь острів обійшли десь за годину, зрозуміли, що він не заселений, з інфраструктури гарний пляж, душ, туалети, пункт прокату шезлонгів й парасольок та «кафе під відкритим небом» (де продавали морозиво, чай та бутерброди).

image011

Вода в Егейському морі прозора й неймовірно чиста.

Біда була в іншому: ми приїхали з України білошкірі, попередньо ніде не засмагавши, на цьому острові затінку не знайти. От ми за перший контакт з морем й почервоніли.

image012

Повернулись до Ізміру на тому ж теплоході. Радісні, щасливі та червоні)

Баріш повів нас у місцевий заклад повечеряти.

image013

Й історія повторилась: салатик безкоштовно, соус й хліб теж. Водичка грошей котує, а от чай мав би бути безкоштовним. Але чемні й передбачливі офіціанти до чеку включили нам і чай і воду. На що нас турецький товариш зреагував доволі агресивно й пішов поговорити із адміністратором. Договорились до безкоштовного чаю, не включення води до чеку (оскільки ми її й не збирались відкривати) та у знак вибачення пригостили турецькою кавою.

День 9. Ізмір.

Ми вночі майже не спали, адже все тіло пекло…

Наш турецький товариш вирішив показати місцевий парк, щоправда трохи не врахував особливостей наших: надворі спека за 40, шкіра у нас палає й ми дуже погано переносимо сонце (як вияснилось).

image015

image016

До парку ми дістались безкоштовною маршруткою, що прямувала до торговельного центру.

В парку народ робив барбекю, а у мене було таке відчуття, що його вже було зроблено з мене(

Там багато водолазів, які виловлювали мідій.

image018

Таке відчуття, неначе пташки сушаться на електро дротах.

image019

Невитримуючи спеку ми бігали від тіні до тіні, ховаючись від прямих сонячних променів.

День 10. Ізмір.

Тіло все же палало, тож ми просто провалялись у ліжку пів дня.

Надвечір вийшли до центру поїсти й побродити.

Бродячи почули-побачили багато туристів, переважно німецько-, польсько-, англомовних.

Знайшли парк, парк культури та відпочинку. На території якого розташовані луна-парк з атракціонами, нічні заклади (серед яких я віднайшла сальса-вечірку) та великий паркінг під парком.

image021

image022

А ще набережна дуже густозаселеною стає надвечір. На зелену травичку збираються всі) Який це кайф походити босоніж на газону)))))

День 11.Кушадаси

Жару до накупатися в морі ми не втамували. За один сеанс спілкування на сонці ми не надивились на таке прозору море, тож виїхали до наступного міста, де є чисте море й можна поплавати – Кушадаси.

Так море там, там є море, розумієте?! Пробувши стільки часу  у Туреччині й не мати нормальної можливості зануритись у нього, а лише розігрівати бажання це здійснити, – не є правильним відпочинком. Музей та архітектура з враженнями звісно варті подорожі, але літо й має бути море!

image025

Ще й замок там є, який греки будували й поруч (доїхати треба) розташований Ефесус, – місто-музей поселення давніх греків.

В морі такі мешканці є, які нас не ображали.

image027

image028

Загалом ми були дуже-дуже задоволені поїздкою до Кушадаси, забулькались у морі. До речі, є платні пляжі й безкоштовні (громадські), різниця у наступному:

- платний – 10-20 лір, шезлонг та парасолька входить у вартість, користування роздягальнею, душем та туалетом безкоштовно, й пляж прибраний,

- безкоштовний – вхід вільний, душ та туалет теж безкоштовні, платні шезлонг та парасолька, ті ж 10-20 лір. Але більше народу, галасу й пляж не прибраний.

Надвечір повернулись комфортним автобусом до Ізміру.

Наша вечеря. Печеньки були придбані в супермаркеті Мігрос, а кока-колу роздавали дівчата на набережній, як промоакція.

День 12. Ізмір.

Останній день у Туреччині вирішила посвятити шопінгу та огляду всього того, що не встигли в Ізмірі.

Ринок

Речей з якісного 100% котону було повно, й вигляд це мав такий – купами, речі викинуті й народ у них порпається. Одна футболочка тягне 5-10 лір.

Овочі/фрукти, все домашнє, вирощене місцевими, теж по низьким цінам.

Собі ми у якості сувеніру з Туреччини придбали килим.

image031

З собою привезли безліч історій, як цікавих, так і навчальних.

Наприклад, були в Стамбулі й йшли пішки втомлені після прогулянки, й раптом у чоловіка, що йде мені на зустріч випадає щітка для взуття. Я звертаю його увагу на це. І тут починається: він починає дякувати, підставляє свій робочий інвентар (він взуття чистить) щоб начистити взуття. Й одразу підлітає другий такий же й вони начищають нам обом взуття (я в босоніжках, Захар у кросівках, – взуття що не потребує чистки й натирання віском). Заговорили до нас й турецькою, й англійською мовою, розказали, що між собою брати, щоправда один з них світлошкірий, інший – чорнявенький ( не лише від сонця). Й по завершенню «процедури» просили 20 лір. На що ми вже прокинулись й не знали куди подітись від такої «гостинності». Загалом поторгувавшись зійшлись на 10 лірах.

На день 13 у Туреччині нас чекала довга дорога з пересадками. До аеропорту в Ізмірі ми поїхали на метро, пересіли на електричку (яка розганялась до 125 км/год, це вам не київська міська електричка), літак до Стамбулу, зі Стамбулу до Львова, там ввечері був потяг на Київ.

Й кому цікаво як ми провезли килим, відповім, що все оК) Мій Захар робив фото сесію з килимом, оскільки вони стали близькими на одну добу за час поїздки.

Ю-ху! Вдома))))))))

image033

Опубліковано у Екскурсії, Курорти, Туреччина | Теґи: , , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.