Маршрут нашої екскурсії проходить повз маленькі за розмірами, але великі за новаторством і незвичайністю скульптури. За них ми маємо дякувати організації «Київська ландшафтна ініціатива».

Дана організація була створена в Києві кілька років тому. Діяльність спрямована на те, щоб зробити нашу столицю привабливішою. І найбільша увага приділяється тому, щоб скульптури несли в собі позитив. А кожен, проходячи повз, зміг посміхнутися і переконатися, на скільки життя переповнене дивовижних моментів.

1. Кіт з виделок

м Золоті ворота

На даний момент організація «Київська ландшафтна ініціатива» втілює в життя проект «100 котів Києва».

Цей проект полягає в тому, що в Києві будуть встановлені статуї 100 зовсім різних котів. Вони будуть відрізнятися і розмірами, і стилем, і матеріалами з яких зроблені. Тож скульпторам не мало доведеться поламати голову, щоб вигадати для цих котів 100 матеріалів.

Автор цього кота Костянтин Скретуцький – київський художник-скульптор, роботи якого в Києві є дуже популярними.

Що стосується самого кота, то його каркас виготовлений із дерева і обліплений виделками. Ідея з використанням виделок була взята з попередньої роботи автора, яку ми побачимо трохи згодом. І ще цікаво знати, що на цьому котику виделок аж 700…

2. Мідний кіт

м Золоті ворота

Пантюша. Так звати цього кота. Його прототипом був справжній кіт, який наприкінці 90-х мешкав при ресторані “Пантагрюэль”. Цей четвероногий талісман ресторану відрізнявся приємним характером, за який його обожнювали і персонал, і відвідувачі. То всі вони на власні кошти встановили бронзову статую Пантюши, автором якого став Богдан Мазур.

Але, на жаль, реальний герой помер у 1997 під час пожежі, та скульптура залишилася, як пам’ять про милого кота Пантюшу.

До речі, при встановленні скульптури не обійшлося без пригод. Камінь, на якому встановлено монумент Пантюші – не простий, це камінь із золотих воріт. Тож влада була проти встановлення скульптури, мотивуючи це тим, що після її встановлення всі перестануть звертати увагу, на камінь.

Ще однією особливістю даної скульптури є те, що кіт виконує бажання. Для цього потрібно доторкнутися до його хвоста і вух. А добрий кіт все виконає.

3. Кіт на дереві

м Золоті ворота

Дана скульптура є частиною серії вже відомого вам проекту «100 котів Києва», і є другим мешканцем міста після Пантюши.

Автор – Костянтин Скретуцький. До речі, більшість робіт, які він виконав, з дерева, а це не дуже довголітній матеріал. Та скульптор не бачить в цьому негативних рис, і навіть навпаки вбачає переваги, адже з часом змінюються смаки. А зруйнування даних скульптур стане стимулом або для нього, або для інших майстрів створити нові, і можливо навіть кращі, ніж теперішні.

4. Відбитки рук

м Золоті ворота

Пам’ятник Ярослава Мудрого відомий всім.

Кияни, жартуючи, називають його «мужик з тортом».

Та далеко не кожен знає одну його особливість – відбитки рук на спині. Автором цього ескізу є Кавалерідзе. Насправді, він планував встановити зовсім інший монумент. А це був лише пробний ескіз, який згодом знайшли в майстерні автора і встановили (вже в роки незалежності).

Чому саме на спіні знаходяться відбитки рук ніхто так і не знає. Та скоріш за все, скульптору теж захотілося залишити свій слід в історії.

5. Дві бабки

Парк Ольжича

Всі роботи в цьому парку були створені в 2007 році.

Що і можна вважати початком роботи «Київської ландшафтної ініціативи».

Автором даних скульптур є Олексій Шевченко.

З самого початку передбачалося створити не дві, а три стрекози. Та під час роботи, від дерева відламалася одна вітка. І зараз ми можемо бачити тільки дві стрекози, які дуже вражають своєю красою.

6. Мавка

Парк Ольжича

Автор Мавки, вже відомий Вам Олексій Шевченко.

Особливість даної скульптури полягає в тому, що коли скульптур почав створювати Мавку дерево було ще живим. І щоб не вкорочувати йому життя пан Шевченко до гіпсу (матеріалу з якого зроблено портрет) додав церазіт, що не дав і досі загинути дереву, і зберіг створену скульптуру.

7. Літаюча корова

вул. О. Гончара

Дана скульптура була встановлена до 8 березня, та не подумайте нічого поганого. Ідея з створенням саме корови виникла через те, що скульптору Костянтину Скретуцькому на Новий рік (а це був 2009 рік – рік бика) подарували досить таки кумедну статуетку корови, що і стала прототипом цієї.

Цікавинкою скульптур Костянтина Скретуцького є те, що скульптор полюбляє використовувати і поєднувати між собою різні матеріали. З багатьма такими незвичними поєднаннями ми ще зустрінемося.

А зараз, придивившись, можемо помітити, що крила в цієї корови зроблені… з ложок.

8. Ворони

Вул. Рейтарська 9

В одному з двориків центрального столиці живуть три ворони – Кирил, Карлуша і Корбін. Птахи потрапили до цього міста з різних і невтішних обставин.

Корбіна привезли мисливці, знайшовши пораненим в лісі. Зі слів господаря, тоді і думки про клітку не було, Корбін жив на дереві, прив’язаним на 50-метровій мотузці. І коли він злітав всі місцеві голуби розлітались, хто куди.

Клітку почали будувати, коли через рік з’явився другий птах – Карлуха (його принесли кияни, сказали, що він випав з гнізда).

Ще через декілька років принесли з зоопарку помираючого Кирила. Вилікувавши молодих воронят, господар не став відпускати їх на волю, побоюючись, що птахи в дикій природі не виживуть.

От тепер ми і маємо таку цікавинку.

9. Їжачок в тумані

Перехрестя вулиць Золотоворітської, Рейтарскої і провулку Георгіївського

Можна без перебільшень сказати, що це – найвідоміша робота «Київської ландшафтної ініціативи». І поки не забула, хочу звернути вашу увагу на логотип цієї організації – це фотографія Києва з космосу, що схожа на профіль людини.

Про їжачка можна розказати безліч цікавого. Перш за все, цей їжачок з радянського мультфільму «Їжачок в тумані», а встановлений він тут і підписаний, власне, «Лошадка» через монумент «Захисникам кордонів Вітчизни», що знаходиться по інший бік вулиці. Скульптор Костянтин Скретуцький цим їжачком ніби знущається над статуєю коня, що стоїть навпроти. Адже в даній статуї не витримані ні пропорції, ні форми, і взагалі не зрозуміло, як той козак сидить на коні.

Каркас їжачка дерев’яний. На виготовлення такого каркасу йде максимум 2-3 дні. Та от на те, щоб зробити йому голочки з цвяхів пішло аж півтори місяці! Бо цвяхів тут з самого початку було майже 5 тис, і кожен прикріпляли окремо, і руками…

10. Балерина

Перехрестя вулиць Стрітенської і Стрілецької

Як ви встигли помітити, ця скульптура є ще однією роботою організації «Київська ландшафтна ініціатива».

Взагалі ініціатором перетворення старих дерев на скульптури, і на перших етапах роботи організації її головним і єдиним джерелом фінансування був, ну і зараз залишається, Володимир Васильович Калинка.

Створив цю балерину Костянтин Скретуцький. А історія її створення дуже цікава. Спочатку автором було сплановано зробити тут сірник. Вже було випиляно сам стержень сірника, замовлено його шапочку, та невідомо хто повісив на дереві прохання: немов десь в одному з цих будинків живе відома київська балерина, було навіть вклеєне її фото, і як вже зрозуміло, прохалося встановити тут балерину.

Костянтин Скретуцький швидко скасував замовлення на сірник, і приступив до роботи. Так як скульптор обожнює поєднувати різні матеріали і використовувати їх не тільки в своєму конкретному призначенні, то ідея з пачкою виникла практично моментально. Це – будівельна сітка для цементу.

11. Ослик з возиком

Пров. Рильський

З усіх дерев, що ми сьогодні бачили це єдине, що було знищене ще задовго до створення організації «Київська ландшафтна ініціатива».

Та ініціатори цього проекту не могли залишити дерево без уваги, адже, як ви бачите, воно досить таки велике і до того, як тут було встановлено ослика, машини постійно заїжджали на нього.

Ідея з створенням саме ослика і, найголовніше, з возиком, виникла завдяки тому, що це елітний район, і мешканці ближніх будинків мають далеко не дешеві машини.

Тож скульптор Костянтин Скретуцький цим осликом ніби нагадує їм що раніше люди пересувалися за допомогою такої тяглової сили.

Ще хочеться зазначити такий факт про Костянтина Скретуцького, що скульптор намагається створити свої роботи так, щоб люди могли «взяти в них участь»: Щось зробити, а не просто споглядати і милуватися.

От ,наприклад, ослик: на нього можна сісти, або за хвостика потягти, або у возика залізти.

12. Дзвоники

Пейзажна алея

Даний проект було створено Костянтином Скретуцьким до Пасхи минулого року. Спочатку передбачалося встановлення 8 великих і 30 маленьких дзвоників.

Коли вони прикріплялися, зібралося багато місцевих мешканців, яких непокоїло навіщо все це робиться. Виникало багато запитань, дивувань.

До речі коли дує навіть не дуже сильний вітерець, то прислухавшись можна почути як вони дзвенять.

І ще один момент – маленьких дзвоників тут не 30. Серед глядачів знайшлась одна смілива жінка, що не побоялась попрохати одного собі. Скульптор не зміг їй відмовити, тож тепер маленьких дзвоників тут 29.

13. Кіт – лавка

Пейзажна алея

Спочатку встановлення лавочки планувалося до Дня Києва, та вчасно цей подарунок встановленим не був, не встиг висохнути. Тож встановили його трохи згодом.

Першою така ідея виникла не з котом, а із зайцем, якого ми теж вже можемо побачити. Та оскільки зараз діє проект 100 котів Києва, було зроблено ще й кота.

Про лавочку цікаво буде знати, що в спеку в ній завжди прохолодно, а звуки і слова, промовлені у ній, відбиваються луною.

Та дуже цікавим є…зображення лавки в профіль. Можна побачити відкриту пащю з якої тирчать ноги.

14. Інші скульптури на Пейзажній алеї

Карта цікавих пам’ятників Києва

Переглянути Київ. GeoClub.ua на карті більшого розміру

Далі буде…

Якось, взимку 2008 року, по телебаченню, в новинах на ICTV, розказали про розмальоване село в Запорізькій області. Ініціатори розпису – мешканці села. Тепер господарство славиться не лише врожаями, а й такою рукотворною красою. Мовляв, і вікна складів цілі стоять, і ставлення до роботи у працівників інше – натхненне. Вони пишаються своїм місцем роботи і керівником агрогосподарства.

От і захотілося мені побачити добру казку наяву. Одна з дитячих мрій…

Запросила своїх друзів-мандрівників з туристичного клубу СКІФИ

Маршрут: Київ-Запоріжжя-Новосолоне-Запоріжжя-Київ.

Мета: переконатися в правдивості даних телевізійного репортажу, деталізувати інформацію про дане явище, поспілкуватися з організтором, перейняти досвід.

Карта: >>>

Фото: Овчаренка Сашка >>>

http://vkontakte.ru/album4507879_94804943?st=120

От і почалося…

Запоріжжя виявилося привітним містом на Дніпрі.

Відвідали острів Хортицю…

…помилувалися Дніпром та панорамою на Дніпрогес,

проїхалися другим за довжиною проспектом в Україні – пр. Леніна (10,6 км).

Виїхали до Новосолоного. Маршрутка спинилася на в’їзді до с. Підгірне, а далі – пішки. За попередніми даними мали пройти 5-6 км, але це затягнулося на 2 години, в лютню спеку, з рюкзаками….

Хоч і по асфальту, але було важко. Коли війшли до дорожнього знаку «Новосолоне» – не тямилися від щастя!

Наша радість підсилювалася тим, що паркан одного з подвір’їв виявився-таки розмальованим героями радянських мультфільмів!

А перед нами постав величезний вказівник з возом зверху.

Направо підеш – то до току ТОВ «Нива» та до свиноферми. Наліво підеш – ставки та відпочинок для рибалок. От і пішли наліво, до ставка – ставити табір та влаштовуватися на ночівлю.

Пізні наші гості, місцева молодь, що завітала до нашого місця стоянки, виявилися привітними, хоч і слухали голосну музику до 4 ранку. Зате дрів підкинули нам для приготування сніданку.

Директора, Поплавського Віктора Альбіновича, в господарстві не було – неділя. Проте його помічник та пані Катерина – управляюча в с.Новосолоне від Підгірненської сільської ради, були в господарстві і привітно нам усе розповіли та показали.

Головна особливість села

Зазвичай, будівлі нині розфарбовують для торгових цілей – привабити покупців, відвідувачів ресторану, відпочиваючих на пляжу чи в парку.

А тут людина – директор Поплавський Віктор Альбінович – почала змінювати своє буденне життя з сірого, звичайного, на яскраве та кольорове.

Зміна відбулася і в душах працівників ТОВ «Нива» (частина мешканців сусідніх сіл), і в мешканців с.Новосолоне. Доведено, що сільське господарство є прибутковим, прогресивним, розвивається.

Особливість: це не музей, не творча художня галерея. Це дитяче мистецтво, що функціонує і приносить щоденну радість, надихає на працю, на любов до свого села-батьківщини.

Виявляється, не лише на свято можна прикрасити оселю та робоче місце, але й жити щодня в цій атсмосфері. Перетворити будні на свято. І ці малюнки на стінах складів та будівель не маркі, зовсім не дратують своєю барвистістю та яскравістю.

За словами помвчника директора ТОВ «Нива», такі зміни почалися 2006 р., коли Віктор Альбінович зробив конкурс серед учнів художнього училища в м.Запоріжжі на найкращий малюнок для оформлення приміщень. І почалося… спочатку розмалювали їдальню в середині, потім стіни внутрішнього двору їдальні, а потім охопили і площу складів та інших господарських споруд. Нині розмальованими є, а моїми оцінками, 75% поверхонь будівель та стін господарства.

Робота продовжиться восени. Влітку занадто спекотно.

Господарство взяло на себе оплату праці юних художників, їх проїзд з Запоріжжя, купівлю фарб та пензлів, щіток.

Отже, нині розмальовані та декоровані в українському стилі з цікавами історичними експонатами:

- Їдальня ТОВ «Нива».

- Паркан біля їдальні.

- Паркан садиби, розміщеної напвпроти входу до господарства.

- Управлінська контора.

- Комора.

- Льох.

- Альтанка перед входом до господарства з різьбленим написом «ПОБРЕХЕНЬКИ».

- ще близько 10 складів та інших господарських споруд та накриттів.

Спочатку навіть викладачі художнього училища малювали пару картин, а пізніше – іти та один професійний художник. Малюють восени та навесні.

Стиль картин: натюрморти, пезажі, панорама, гумористичні сценки та написи, орнаментний розпис будівель в українському народному стилі. Тут є і простий дтячий малюнок з великими квітками та метеликами, березовий гай, є і досить детальні професійні малюнки із гармонійним відтворенням пропорцій, чудовим поєднанням кольорів.

Основна риса: насиченість блакитним кольором – це небо з білими кучерявими хмарами чи підводний світ.

В гумористичні та казкові картини вмалювали і сучасників. Це і місцевий батюшка, що ловить рибку в ставку, і агроном, що тягне в жаркому літньому полі свій заглогший автомобіль «Волга» – а поряд напис «Бурлаки на Волге», і приватні підприємці…

Дуже гарний орнамент намальовано на управлінській конторі, на коморі, на будівлі з вагами для автомобілів з грузом, на собачій будці.

Різьба по дереву представлена наличниками, воротами, скульптурами з пеньків чи колод.

Ще на подвір’ї господарства лежить човен, кажуть, що хочуть відтворити козацьку Чайку.

Ніби краєзнавчий музей, виглядає внутрішній дворик ідальні. Тільки от написів на речах із поясненнями нема, тому й можна наслухатися байок про те, як ці речі застосовували в побуті наші прадідусі та прабабусі.

Перед входом до господарства стоїть старий залізний дитячий майданчик, яких багато було в 80-і рр. Помічник директора розповів, що Віктор Альбінович викупив ці металеві конструкції у чоловікає. Який збирався здати його на металолом. Оце відтоді й стоїть він тут.

Перед цим майданчиком висить напис, трохи прикритий вербовими гілками: «НІ – РУЙНАЦІЇ СЕЛА». А ще недалечко – розкішний лакований віз з усячиною вісить на стовпі. Той стовп – вказівник.

Отак мрія, бажання та твердий намір на втілення ОДНІЄЇ ЛЮДИНИ змінив життя всього села та має вплив резонансу на весь Новомиколаївський район.

З історії села

С.Новосолоне було засноване німецькими колоністами в кінці 19 ст., коли набув чинності наказ імператриці Катерини ІІ про заохочення заселення Півдня Новоросії німецькими та австрійськими переселенцями.

Тому бачимо таку особливість забудови поселення, як прямолінійність вулиць, велика їх ширина (10 м від дороги до головного входу в подвір’я) та той факт, що одне поселення могло складатися всього з однієї довгої прямої вулиці (довжина – бл. 3 км), як це є в Новосолоному. На цій вулиці в двох місцях сьогодні є криниці (1 м від дороги), відкриті для подорожніх.

В селі збереглися дві хати, збудовані ще 1901 р. Хати німецьких поселень були видовжені. Часто криниці німці будували під накриттям сараїв, а не під відкритим небом, як українці. Нині в селі нащадків тих німців немає, оскільки вони виїхали з СРСР в 30-40х рр.

Історія колгоспу ім. Свердлова

Доки існував СРСР, цей колгосп був дуже заможний та успішний. В їдальні стоїть знамя з написом-вишивкою «Победителю во Всесоюзном социалистическом соревновании работников земледелия 1973 году»! Саме цього року колгосп ім. Свердлова дав найбільний у всьому СРСР врожай!

Зараз ТОВ «Нива» – нащадок колгоспу ім. Свердлова, з якого вийшло 100 пайовиків, спеціалізується на вирощуванні соняшника, кукурудзи, пшениці, ячменю. Тваринництво представлене свинарством. В господарстві вирощують ще й цесарок, проте білше для краси, ніж для прибутку. В селі мешканці займаються розведенням гусей, курей, кіз, рідше корів.

ТОВ «Нива» розвивається. Минулого року в господарство закупили 2 нові комбайни та трактори Holland, що мають дуже високу потужність. Один такий трактор за день обробляє бл. 100 га землі. Нині господарство обробляє 5500 га запорізьких чорноземів.

Восени в селі проходять полювання на зайця та на дикого кабана. Диких кабанів вирощують в ТОВ «Нива» саме для цих цілей.

Центральна садиба ТОВ «Нива», як і спільна для сіл Новосолоне та Підгірне сільська рада, розташовані в с. Підгірне (Підгорне). Там же – спільна для обох сіл 9-річна школа, куди возять на навчання 17 учнів з с.Новосолоне. А от поштамп та церква у с.Новосолоному власні.

В Храмі Зимненської ікони Божої Матері править в ньому молодий отець, що приїхав з Почаєва.

Особливою рисою місцевих хат, на мою думку є знак сонця, що сходить, на багатьох причітках хат у Новосолоному. Він зроблений з дерев’яних планочок та напівкола, що охайно прибиті гвіздками у трикутнику двоскатної стріхи.

На щастя, люди в селі дуже привітні . Терплячі, тактовні, з бажанням допомогти як словом, так і ділом. Я тими днями ходила майже увесь час з посмішкою, бо постійно до цього був привід.

Дякую щиро всім тим людям, що допомагали нам у здійсненні нашої подорожі!