Мабуть, у кожного з нас є спогади, які зігрівають навіть у найлютіший мороз. Для мене це похід на байдарках зі Скіфами, який відбувся у травні 2013 року. Дуже важко описати ті 12 незабутніх днів, адже щодня і щогодини траплялося щось надзвичайно цікаве.

До походу для половини групи байдарки були чимось новим і незнайомим. Як ними управляти ми знали лише зі слів нашого інструктора Віталія Олександровича.

Смішно було дивитись, як зиґзаґами намагались гребти по швидкій річці Гнізна і як потім перепливали усілякі перешкоди, яких на нашому шляху трапилось чимало. Уже в перші дні три байдарки встигли перевернутись (зокрема і моя). Проте, оскільки ми за технікою безпеки були у рятувальних жилетах, все минулося без проблем. Вже на третій день, коли ми випливли у річку Серет, усі навчилися керувати байдарками і пригод із переворотами після цього не було.

Не менш захоплювала і пізнавальна складова походу. За ці 12 днів ми побачили так багато цікавих і гарних місць, що, мабуть, не вистачить і на рік звичайного міського життя.

Ми не пропустили жодного монастиря на маршруті, напросилися на екскурсію по гідроелектростанції, кілька годин лазили печерою “Млинки” зі спелеологами, брали штурмом замки і фортеці, купалися у двох купелях у холоднючій джерельній воді, у печері “Вертеба” пройшлися слідами трипільців, що там проживали і, врешті решт, бачили найгарніший в Україні водоспад на річці Джурин.

Для того, щоб про всі ці місця розповісти у деталях, і книги, мабуть, не вистачило б. Тому я хотіла б зупинитись на печері “Млинки” і урочищі “Червоне”, адже мені вони припали до душі більш за все.

“Млинки” – одна з найбільших і найгарніших гіпсових печер в Україні. Гіпс у ній знаходиться у формі кристалів. Коли світити на них ліхтариком, вони мерехтять, неначе сніжинки на сонці тому потрапляючи туди ти розумієш, що зоряне небо буває і під землею.

Проте не тільки краса кристалів захоплювала нас. Не менш цікаво було лазити печерою, відчуваючи себе справжнім спелеологом. Ми і на розпорах були (коли спиною опираєшся на одну стінку, ногами на іншу, а під тобою метрів 5 висоти), і ходили заплутаними лабіринтами, і повзли за інструктором по таких вузьких ходах, у які з першого погляду і дитина не пролізе, і багато іншого. Вилізли з печери страшенно стомлені, проте дуже щасливі.

Моє друге улюблене місце у цьому поході – урочище “Червоне”, яке нагадує пейзажі з книг у стилі фентезі. Уявіть собі воронку десь кілометри три у діаметрі. У її центрі на підвищенні біліють башти Червоногрудського замку.

Вся воронка вкрита деревами, а там, де їх немає, видніється глиняний ґрунт червонуватого кольору. Картину довершує 16-метровий каскадний водоспад і річка, що огинає пагорби поряд з водоспадом.

Ось таку красу нам пощастило побачити, і я з впевненістю можу сказати, що кожен з тих, хто був там, дав собі слово ще раз туди повернутися.

В цілому цей похід справив на кожного з учасників дуже сильне враження. Ми бачили гарні місця, спілкувалися з цікавими людьми, лазили горами і спускались під землю, натягували вітрила на байдарці і проходили важкі, але захоплюючі ділянки, ми відсвяткували Пасху на березі річки і, нарешті, повернулися в Київ повні сил, вражень і наснаги.

Одне можу сказати точно – такий відпочинок на канікулах (нехай і недовгих) – це найкраще, що може взагалі уявити для себе студент, і я дуже вдячна групі та інструктору за цю можливість.