Мабуть, у кожного з нас є спогади, які зігрівають навіть у найлютіший мороз. Для мене це похід на байдарках зі Скіфами, який відбувся у травні 2013 року. Дуже важко описати ті 12 незабутніх днів, адже щодня і щогодини траплялося щось надзвичайно цікаве.

До походу для половини групи байдарки були чимось новим і незнайомим. Як ними управляти ми знали лише зі слів нашого інструктора Віталія Олександровича.

Смішно було дивитись, як зиґзаґами намагались гребти по швидкій річці Гнізна і як потім перепливали усілякі перешкоди, яких на нашому шляху трапилось чимало. Уже в перші дні три байдарки встигли перевернутись (зокрема і моя). Проте, оскільки ми за технікою безпеки були у рятувальних жилетах, все минулося без проблем. Вже на третій день, коли ми випливли у річку Серет, усі навчилися керувати байдарками і пригод із переворотами після цього не було.

Не менш захоплювала і пізнавальна складова походу. За ці 12 днів ми побачили так багато цікавих і гарних місць, що, мабуть, не вистачить і на рік звичайного міського життя.

Ми не пропустили жодного монастиря на маршруті, напросилися на екскурсію по гідроелектростанції, кілька годин лазили печерою “Млинки” зі спелеологами, брали штурмом замки і фортеці, купалися у двох купелях у холоднючій джерельній воді, у печері “Вертеба” пройшлися слідами трипільців, що там проживали і, врешті решт, бачили найгарніший в Україні водоспад на річці Джурин.

Для того, щоб про всі ці місця розповісти у деталях, і книги, мабуть, не вистачило б. Тому я хотіла б зупинитись на печері “Млинки” і урочищі “Червоне”, адже мені вони припали до душі більш за все.

“Млинки” – одна з найбільших і найгарніших гіпсових печер в Україні. Гіпс у ній знаходиться у формі кристалів. Коли світити на них ліхтариком, вони мерехтять, неначе сніжинки на сонці тому потрапляючи туди ти розумієш, що зоряне небо буває і під землею.

Проте не тільки краса кристалів захоплювала нас. Не менш цікаво було лазити печерою, відчуваючи себе справжнім спелеологом. Ми і на розпорах були (коли спиною опираєшся на одну стінку, ногами на іншу, а під тобою метрів 5 висоти), і ходили заплутаними лабіринтами, і повзли за інструктором по таких вузьких ходах, у які з першого погляду і дитина не пролізе, і багато іншого. Вилізли з печери страшенно стомлені, проте дуже щасливі.

Моє друге улюблене місце у цьому поході – урочище “Червоне”, яке нагадує пейзажі з книг у стилі фентезі. Уявіть собі воронку десь кілометри три у діаметрі. У її центрі на підвищенні біліють башти Червоногрудського замку.

Вся воронка вкрита деревами, а там, де їх немає, видніється глиняний ґрунт червонуватого кольору. Картину довершує 16-метровий каскадний водоспад і річка, що огинає пагорби поряд з водоспадом.

Ось таку красу нам пощастило побачити, і я з впевненістю можу сказати, що кожен з тих, хто був там, дав собі слово ще раз туди повернутися.

В цілому цей похід справив на кожного з учасників дуже сильне враження. Ми бачили гарні місця, спілкувалися з цікавими людьми, лазили горами і спускались під землю, натягували вітрила на байдарці і проходили важкі, але захоплюючі ділянки, ми відсвяткували Пасху на березі річки і, нарешті, повернулися в Київ повні сил, вражень і наснаги.

Одне можу сказати точно – такий відпочинок на канікулах (нехай і недовгих) – це найкраще, що може взагалі уявити для себе студент, і я дуже вдячна групі та інструктору за цю можливість.

Автомобільна подорож замками і святинями Поділля, Галичини та Буковини «AtamanRoadTrip’ 05.09»

Строки проведення: 7-13 травня 2009 року

Маршрут: Київ – Житомир – Чуднів – Самчики – Хмельницький – Шарівка – Сутківці – Гусятин – Сидорів – Чортків – Теребовля – Микулинці – Бучач – Язловець – Кошилівці – Червоногород –Чернівці – Хотин – Бакота – Китайгород – Камянець-Подільський – Меджибіж – Летичів – Бердичів – Київ

Кілометраж: 1450 км.

Охват: 5 областей України, 12 замків, 33 святині, 2 палаци.

Керівник: Андрій Атаманенко

Кількість учасників: 5 (3 чол, 2 жін)

Мета: По максимуму проникнути в тисячолітню історію Західної України, через екскурсії по важкодоступним фортифікаційним і культовим спорудам.

День 1

Вирушили з Києва ввечері. Відїхавши 60 км від мегаполісу зупинились на ночівлю лісі.

День 2

Минувши, Житомир, відвідали Дениші – прекрасне місце для скелелазіння – і всього за менш ніж 200 км від столиці. В лісочку над гранітними скелями стояло кілька білоруських машин.

Також зупинились у містечку Чуднів, щоб помилуватись виходом кристалічного щита на поверхню – ріка прорізає магматичні породи, яким мільярди років.

Село Самчики вражає своїм палацовим комплексом і дендропарком навколо.

Будівлі знаходяться в аварійному стані, хоча робітники музею, намагаються хоч якось зберегти залишки колишньої розкоші

Наступний пункт подорожі – Старокостянтинів. Місто славиться замком князя Острозького:

а також руїнами домініканського костелу, на території сучасного православного монастиря

Швидко казка мовиться, але довго мандрівка тягнеться, тому коли звечоріло, чкурнули автом кілометрів 80 в сусідній лісок (за Хмельницьким) шукати місця ночівлі. Ним виявився лісок за селом Шарівка.

День 3

Шарівка – мальовниче село з водосховищем посередині. Тут цікавий костел і головне – оборонна церква з чотирьохметровими стінами, яка колись була перебудована з вежі…

с. Сутківці

Якісь добрі люди реконструюють давню церкву, перекриваючи дах справжнім гонтом. Це нас порадувало.

А руїни замку на височенній горі в цьому ж селі навіяли думи про середні віки…

м. Гусятин – межа Тернопілля і Хмельниччини.

Відвідали костел, захований між нетрями і шкільним стадіоном…

синагогу, з екс-музеєм, який мав вигляд місцини вкрай облюбованої антисемітами…

і церкву поблизу памятника воїну-меснику Наливайку, що тут родився на світ…

Словом, місцеві жителі виявились в скрутному становищі, намагаючись визначити нашу конфесійну приналежність…

А тим часом ми були уже в с. Сидорів, поворот на яке захований від найпильнішого водійського ока…

Тут ми опинились серед закинутого костелу

І пробрались в найтемніші закутки руїн гігантського замку

День 4

Четвертий день подорожі виявився найнасиченішим. Ясний недільний ранок розпочався з приїзду в містечко Теребовля, дуже релігійне. Кожна церква має потужні звукові колонки, внаслідок чого повітря в центрі міста наповнюється громогласною поліфонією з кількох літургій одночасно

Римокатолицький костел свв. Петра і Павла початку ХХ ст, відновлений з данс-майданчика

Церква св. Володимира, колись костел Кармелітів. 1635-40 рр.

Неприступні стіни Теребовлянської фортеці (1631р.) Зверніть увагу а ширину стіни…

Покинувши привітне галицьке містечко, поїхали до іншого – в Микулинці, яке крім доброго пива славиться палацом (1760р), переобладнаним під бальнеологічний лікувальний заклад

А також руїнами замку (1550р.), за міцними стінами якого люди побудували власний будинок і засадили город.

Також заглянули у відреставровану католиками памятку пізнього барокко – Троїцький костел (кін.ХVIIIст)

Бучач виявився цікавим і спокійним містечком, хоч місцевий лемко, який подумав що ми (національно свідомі українці взагалі-то..) є естонці, налякав нас “нащадками ШтЕфана Бандери”

Тут є колегіум

Тут є руїни замку, що, на відміну від микулинецьких, не придатні для вирощування картоплі, зате для випасання козенят – в самий раз

Якщо їхатимете в Язловець зі сторони Бучача, не помиліться, так як ми:

Споруда, яка так добре проглядається з шосе – зовсім не замок, а неоготична каплиця посеред кладовища.

Проїхавши далі в село і звернувши на ліво, ви знайдете напівзруйнований Успенський костел (1589-90), в якому був похований видатний польський композитор Микола Гомулка.

Трішки далі знаходиться замок, що вразив нас своєю величчю! Уявіть собі- на висоті третього поверху – Величезна вїзна брама, з якої в старі часи був прокладений міст донизу

Виглядає грандіозно як зсередини, так і ззовні!

Нещадно наступав вечір і ми їхали у Червоногород, в якому нас чекав “десерт” – найкращий замок за версією сайту кастлз.ком.юей

Проте, по дорозі не змогли не зупинитись в с.Кошилівці з оборонною маленькою на перший погляд церквушкою, в якої стіни завтовшки в 3 метри…

Червоногород, до якого так важко добратись без власного транспорту перевершив усі сподівання. Хоча почуття суперечливі – з одного боку краса, а з другого – руїна, що років через 10 може стати просто купою каміння…

це костел, обписаний жахливими словами піонерами з сусіднього табору…

…А це славні башти…

Крім того, тут є найбільший рівнинний водоспад України – Джуринський

На ночівлю розташувалися в лісочку між селами Нирків і Торське

День 5

ЧЕРНІВЦІ!!!!!!!!!!!!!!
Ми закохались в це місто! Не опишеш словами – треба відвідати

ХОТИНСЬКА ФОРТЕЦЯ (ХІІІ ст) – no comment.

День 6

Бакота – це село, якого немає. Воно було затоплене разом із замком водами Дністровського водосховища, на яке відкривається прекрасний краєвид з вершини 120-метрової вапняково-кремнієвої скелі!

Більше того, в цих скелях збереглись печери-келії, в яких тисячоліття тому почали селитись монахи, серед яких свого часу був і св.Антоній, засновник Києво-Печерської лаври. Фото келій не подаю, оскільки перебуваючи в них, у мене дивним чином сіла батарея від фотоапарату.При цьому, як тільки я вийшов – півдня далі сміливо фотографував… Також є 3 цілющих джерела. Ці святі місця – точка паломництва віруючих багатьох конфесій – наповнені особливою енергетикою…

Китайгород цікавий костелом

… і відслоненнями силурійських порід за селом…

КАМЯНЕЦЬ ПОДІЛЬСЬКИЙ – вартий фоліантів фото і тексту…

Польська брама – захована від туристів…

День 7

Меджибіж

Замок

Костел

Летичів

Ось така мандрівка!

Автор: Роман Корнилюк