Звіт про велопохід Південним берегом Криму, який було здійснено з 14.05.2010 до 22.05.2010 р.

Керівник групи: Назар Луговий

Зміст

1. Довідкові дані про туристичний спортивний похід
1.1 Планові параметри руху
1.2 Докладна нитка маршруту
1.3 Дані про досвід учасників
1.4 Характеристика районів проведення походу

2. Організація туристичного спортивного походу
2.1 Загальна ідея походу
2.2 Варіанти під’їзду та від’їзду
2.3 Зміни маршруту та їх причини
2.4 Інформація про проходження маршруту кожним учасником

3. Графік руху та технічний опис проходження маршруту
3.1 Графік руху
3.2 Технічний опис проходження маршруту

4. Висновки та рекомендації щодо проходження маршруту

5. Додатки

Content

1. Довідкові дані про туристичний спортивний похід

1.1. Планові параметри руху

Вид туризму: Спортивний туризм: Велосипедний туризм

Категорія складності: -

Довжина запланованого маршруту, км: 24,5+46+25+33+35+15+=178,5

Тривалість: Загальна: 9, Ходових днів: 5.

Термін проведення: Травень 2010

1.2. Докладна нитка маршруту

т/с Малий Маяк – г.Парагільмен – дж.Талма – Бабуган-Яйла (г.Куш-Кая, г.Зейтин-Кош, г.Роман-Кош) – т/с пер.Гурзуфське сідло – бес.Вітрів – Ялтинська Яйла (г.Кемаль-Егерек, г.Оксек-Бурун, г.Лопата, дж.Беш-Текне, Татарська стіна) – Ай-Петринська Яйла – т/с г.Ай-Петрі – т/с Беш-Текне – г.Тарпан-Баір – г.Мердвен-Каяси – т.Чортові сходинки – пер.Байдарські ворота – Орлине – урочище Батіліман.

1.3. Дані про досвід учасників

1.4. Характеристика районів проведення походу

Географічне положення

Кримська гірська фізико-географічна країна простягається смугою завширшки 50 км на півдні Кримського півострова від м. Севастополя до м. Феодосії на 180 км. За особливостями формування і будови, різновидами ландшафтів та їх мальовничістю Гірський Крим – надзвичайно оригінальне утворення, яке виділяється на тлі більш-менш одноманітних сусідів – рівнинного сухостепового Криму на півночі та Чорного моря на півдні.

Геологічна будова

У тектонічному відношенні Кримські гори – це велика складка, південне крило якої занурюється в море. Підняття й складчасті рухи проходили там вже у мезозойську еру, але головні гороутворюючі процеси відбувалися впродовж кайнозойської. Тоді ж південна частина Гірського Криму опустилася в Чорноморську западину по лінії розлому. Так утворився крутий схил – Південний берег Криму.

Крім поздовжніх розломів, з’являлися й поперечні, проявлявся магматизм. В одних випадках діяли вулкани, свідченням чого є скам’янілий згаслий вулкан – масив Карадаг. В інших випадках магма застигала в тріщинах земної кори, не прориваючись на поверхню. З часом зовнішні сили (вивітрювання, морські хвилі) зруйнували породи, що вкривали масиви магми, тому нині вони виступають на денну поверхню у вигляді окремих гір – Аюдаг, Кастель. Тектонічні процеси в Кримських горах не припиняються й досі, про що свідчать землетруси.

Кримські гори – це здебільшого складчасто-брилові гори. Вони складені осадовими породами (пісковиками, глинистими сланцями, вапняками), а в окремих місцях – породами вулканічного походження.

Музей просто неба

Гірський масив Карадаг – згаслий вулкан юрського періоду, з якого лава виливалася двічі. Його називають музеєм мінералів просто неба: там знайдено більше ста мінералів та їх різновидів, зокрема й напівкоштовні сердолік, халцедон, агат, яшму.

Кам’яний символ Криму

Візиткою Південного берега Криму є гора Аюдаг (Ведмідь-гора), що височить на 572 м над рівнем моря. Вона утворена із застиглої магми. Магматична порода сіро-зелений габро-діабаз твердіший за граніт. Він є цінним облицювальним матеріалом.

Рельєф

Кримські гори утворені трьома паралельними пасмами – Зовнішнім, Внутрішнім і Головним, які змінюють одне одного з півночі на південь. Зовнішнє і Внутрішнє пасма є куестами – видовженими припіднятими формами рельєфу несиметричної будови: їхній північний схил пологий (відповідає нахилу залягання пластів порід), а південний – крутий (утворився внаслідок “підрізання” пластів водотоками вздовж ліній розломів).

Зовнішнє пасмо найнижче (до 400 м). У північному напрямку воно поступово переходить у рівнину.

Внутрішнє пасмо вище (до 700 м). Зовнішні процеси створили там чудернацькі форми.

Головне пасмо здіймається до 1 500 м. Там розташована і найвища вершина Кримських гір – г. Роман-Кош (1 545 м). Головне пасмо розділене тектонічними розломами та ерозійними процесами на масиви з плоскими поверхнями – яйли (Бабуган-Яйла, Нікітська, Чатир-Даг, Ай-Петринська, Ялтинська, Карабі-Яйла).

У Кримських горах багато водно-ерозійних і карстових форм рельєфу. На плато Чатир-Даг, наприклад, налічується, понад 1 000 карстових вирв, 135 печер, шахт, криниць.

Південні й південно-східні схили Головного пасма, що стрімко обриваються до Чорного моря, називаються Південний берег Криму. Це вузька (від 1 до 12 км) смуга узбережжя, на якій скелі подекуди підходять до моря, а місцями відступають, утворюючи амфітеатри.

Рекорди України

Найдовшою вапняковою печерою в Україні є Червона (Кизил-Коба) завдовжки 21,1 км. Її зали прикрашають сталактити, сталагміти, грона кристалів. У печері тече підземна річка, є багато озер. У минулому вона була святилищем, а тепер облаштована для екскурсій.

Рекорди України

Найглибшою печерою в Україні є Солдатська (500 м), яка розташована на Карабі-Яйлі.

Клімат

Клімат Гірського Криму, як і клімат рівнинної частини півострова, помірно континентальний. Однак між ними є суттєва різниця. Кількість опадів в горах зростає в два рази і становить в середньому 600 мм за рік, а на високих вершинах – до 1 000 мм за рік. Літо в горах прохолодне: середні температури липня становлять лише +15°С. Зима багатосніжна з середніми температурами січня –4°С. У Кримських горах нерідко випадає град, а навесні з найвищих гір сходять снігові лавини, які іноді завдають значної шкоди.

Натомість клімат Південного берега Криму найтепліший в Україні і нагадує субтропічний середземноморський (це так звані “північні субтропіки”). На нього впливають циклони взимку й підвищений атмосферний тиск улітку. Мають значення також близькість незамерзаючого Чорного моря і гори, які захищають узбережжя від північних вітрів. На Південному березі Криму цілорічно додатні середні температури: у січні від +5°С на заході до +1°С на сході, в липні – близько +24°С. Опади, які приносять середземноморські циклони, здебільшого випадають взимку у вигляді дощу. Літо жарке й сухе, однак спека не виснажлива: освіжають морські бризи.

Внутрішні води

У Кримських горах беруть початок всі річки, які протікають на Кримському півострові. Більшість з них короткі і впадають у Чорне море (Альма, Кача, Чорна). Найдовша річка – Салгир несе води до Азовського моря. Влітку у пониззі вона пересихає. У горах річки часто мають неширокі каньйоноподібні долини. Живляться вони здебільшого дощовими водами, а ті, що починаються на північних схилах головного пасма, ще й талими сніговими. У верхів’ях деяких річок споруджено водосховища, вода з яких використовується на потреби населенням. У горах багато джерел.

Рекорди України

Найглибшим каньйоном в Україні є Великий каньйон у Криму. Це гігантська розколина на північних схилах Ай-Петринської яйли, у вапнякову товщу якої упродовж тисячоліть вгризалася річка Аузун-Узень. При довжині понад 3 км і ширині, що місцями не перевищує 3 м, глибина каньйону сягає 320 м.

Рекорди України

Найбільшим водоспадом в Україні є водоспад Учансу на однойменній річці. Вода падає майже прямовисно з уступу з висоти 98,5 м.

Висотна поясність

У Кримських горах спостерігається висотна поясність ґрунтово-рослинного покриву. У передгір’ях панує степова рослинність з типчаком і ковилою, а трохи вище (від 500 м) – лісостепова. Там на дерново-карбонатних ґрунтах ростуть дубові гаї з дуба скельного, пухнастого і звичайного з домішкою клена, бука і граба. Поширені зарості чагарників.

На схилах гір на висоті 700 – 1 300 м лежить гірсько-лісовий пояс, де на бурих лісових ґрунтах ростуть широколисті ліси з бука, граба, клена, ясена, липи, сосни. На вершинах-яйлах поширені гірсько-лучні ґрунти. Там розкинулися гірські луки, на яких ростуть альпійська фіалка, звіробій, типчак. На південному схилі Головного пасма висотна поясність рослинності також виражена досить яскраво, хоча він і не має суцільного ґрунтового покриву, тому що переривається скелями й осипищами.

На Південному березі Криму сформувалися коричневі ґрунти. На них поширені чагарникові зарості дуба пухнастого, граба східного і ялівцю, субтропічна вічнозелена садово-паркова рослинність (кипарис, лавр, мирт, магнолія) і плодові дерева (абрикоси, персики, мигдаль, хурма, інжир). До висоти 500 м ростуть сухолюбні дубово-ялівцеві ліси і шибляк – густі колючі зарості теплолюбних середземноморських видів (дуба пухнастого і скельного, суничне дерево, фісташка, грабинник). Вище до висоти 900 м лежить пояс кримської сосни і дуба, а ще вище (до 1 300 м) у лісах переважає кримський бук.

Тваринний світ різноманітний. У лісах живуть козуля, олень, муфлон, лисиця, борсук, заєць, куниця, білка. Гніздується багато птахів – сойка, чайка, гриф чорний, змієїд, сапсан.

Рекорди України

Рослинність Криму найбагатша в Україні: там налічують понад 3 тис. видів (у Карпатах – 2,2 тис. видів).

Охорона природи

Для охорони довкілля створено низку природоохоронних об’єктів. У Кримському природному заповіднику охороняються найцінніші в Криму ліси – дубові, букові, з кримської сосни, а також реліктові угруповання тиса ягідного і ялівцю високого.

Унікальні природні комплекси вулканічного масиву юрського періоду та морського узбережжя оберігаються в Карадазькому заповіднику. Його вважають одним з найбільш екзотичних куточків Криму, оригінальні форми рельєфу та пейзажі якого можуть посперечатися з найвідомішим в світі Йєллоустонським парком у США. Науковці заповідника ведуть постійні спостереження за морськими, степовими і лісовими екосистемами.

Багато природоохоронних територій створено біля м. Ялти. Ялтинський гірсько-лісовий заповідник – найбагатший за видовим складом рослин (1 367 видів, з яких 138 є рідкісними і зникаючими).

У заповіднику „Мис Мартьян” охороняють реліктовий середземноморський ліс з ялівцю, дуба пухнастого, сосни кримської, фісташки. Нікітський ботанічний сад – один з найстаріших в світі (заснований у 1811 р.). Там зібрано  унікальну колекцію субтропічних рослин з усіх куточків нашої планети (пальми, метасеквоя, туя, кедр, бамбук та ін.). Вони розсаджені у пейзажному стилі, що робить сад мальовничим.

На жаль, останніми роками у спекотні літні сезони на південному схилі Головного пасма не раз виникали тривалі пожежі, внаслідок яких згоріло багато реліктових лісів і чагарників, у тому числі й на заповідних територіях.

Мальовничі ландшафти Гірського Криму, сухий теплий клімат та морська вода роблять цей регіон одним із найкращих курортних районів України.

2. Організація туристичного спортивного походу

2.1.Загальна ідея походу

Основні цілі проведення даного походу були такими:

- Пізнавальна. Хотілось побачити красу Південного берегу Криму з висоти Головного пасма гірських схилів – пройтись / проїхати по таких яйлах: Бабуган, Нікітська, Ялтинська, Ай-Петринська й далі східніше вздовж ПБК по високогірним рельєфним утворенням до Форосу.

Варіанти під’їзду та від’їзду. Обґрунтування вибору точок початку та кінця походу.

Місцем початку маршруту було вибрано населений пункт Пушкіно й Малий маяк, так як добиратись до нього зручно й територіально знаходиться неподалік від Бабуган-яйли.

До місця початку добралися мікроавтобусом.

До Симферополя добирались поїздом з Києва, який прибуває вранці, приблизно о 6 годині.

Згідно плану ми мали закінчувати маршрут в Балаклаві, звідки мали прямувати до Севастополя й до Києва поїздом.

2.3. Зміни маршруту та їх причини

Зміни у маршруті відбулися значні протягом другого ходового дня. Інформація по фактично пройденому маршруту:

Докладна нитка фактичного маршруту:

т/с Малий Маяк – г.Парагільмен – дж.Талма – Бабуган-Яйла (г.Куш-Кая, г.Зейтин-Кош, г.Роман-Кош) – т/с пер.Гурзуфське сідло – бес.Вітрів – Гурзуф – Ялта – Кореїз – Ай-Петринська Яйла – т/с г.Ай-Петрі – т/с Беш-Текне – г.Тарпан-Баір – г.Мердвен-Каяси – т.Чортові сходинки – пер.Байдарські ворота – Орлине – урочище Батіліман.

2.4. Інформація про проходження маршруту кожним учасником

Маршрут пройдений всіма учасниками в повному обсязі згідно наведених змін у маршруті. Без особливих травматичних наслідків та недуг.

3. Графік руху та технічний опис проходження маршруту

3.1. Графік руху

3.2. Технічний опис проходження маршруту

День 1. 15.05.2010 – Субота

До потягу встигли всі, згідно останнього скоректованого плану – 3 учасники походу.

В потязі ми тільки те й робили, що їли-пили … Очевидно вже так історично склалося, що, розуміючи скільки всього нас чекає, ми наїдаємося ніби наперед.

3:40 – підйом. Легкий сніданок й прибуття до м.Симферополь о 4:18 ранку.

Завантажились в мікроавтобус Мерседес-Бенц Віто й в дорогу. Протягом всієї дороги нас супроводжувала ще якась легкова автівка. Таким чином водій мікроавтобуса забезпечує безпеку для себе.

Близько 7:00 ранку ми прибули по трасі південним берегом Криму до Малого Маяка, звідки почали свій рух у напрямку г.Парагільмен і Бабуган-яйли. Довгий час я не був впевнений що починаємо наш шлях з точки, з якої планували старт. Але тільки-но побачив Парагільмен, одразу все стало на свої місця.

Перші 12 км ми йшли лише вгору. В основному це можна назвати «повзли», тягнучи велосипед перед собою. 5-хвилинні привали 1 раз на годину. Раніше ніхто з нас не бував на бабу ган-яйлі, тому ніхто з нас не знав де ми є, скільки ще часу й кілометрів залишалось до Бабуган. По дорозі зустріли невелику групу туристів із Росії, які пересувались пішки. Вони сказали що до Бабугана залишилось близько 200 м. Ми зраділи, але врезультаті зрозуміли, що вибились із сил. Останні 200 м. давались нам непросто.

Нас почала мучити сильна спрага й жага щось закинути в шлунок. Адже із ночі нічого нормального не їли. Куштували себе лише пряниками, бубликами, цукерками, снікерсами …

Підрахувавши запаси води й фізичної витривалості, ми прийняли рішення зупинитись на обід. 14:00. Наповнили 2л каструлю травневим снігом, приготували обід. Ноги стомились. Ми роззулись й з радістю почалапали по снігу, який охолодив нас як слід.

Вдосталь попоївши й напившись свіжо приготованого чаю, о 15:32 ми продовжили наш шлях із новими силами.

Я був впевнений в тому, що все розрахував, але вже в ту мить розумів, що помилився із водою, а також розумів, що не встигаємо добратись до запланованої тур. стоянки. Не полишала думка про пошуки відповідного місця для табору.

Ось такий має вигляд травневий, трішки почорнілий сніг на висоті 1000м. над рівнем моря у Кримських горах південного берега.

О ось так можна охарактеризувати Бабуган-яйлу: степ, із невеличкою нерівністю, вкритий трав’яною покрівлею, кам’янистою породою. Погода була сприятлива. Температура близько 15-20, поривчастий вітер змінного напрямку 25-30 м/с. Ясно.

На карті Бабуган  неширокий, але коли опинившись на яйлі, геть втрачаєш відчуття азимуту. Тому один раз навіть діставав компас й мапу. Віднайшов азимут й ми вирушили далі, вже до Гурзуфської сідловини, неподалік якої вглибині й розташована найвища точка Кримських гір – Роман-Кош (1545 м.).

Ось вона Гурзуйська сідловина – у всій її красі. Нечасто сюди туристи навідуються – через те, що охорона так-званого «Президентського» заповідника Бабуган-яйла жорстко ставиться до будь-яких таких відвідувачів. Прохід, проїзд, проліт сюди строго заборонено. Ось і з нами також трапилась така халепа. Тільки-ми зупинились полюбуватись на Гурзуфську сідловину, і кількох хвилин не минуло, як я почув гул автівки десь вдалечині з перевалу. А ще за мить і побачив що то «мєнтовьский бобік» до нас наближається. Ще кілька хвилин я просто вигадував слова які маю їм сказати, як організатор вело походу.

В результаті, із бобіка виплило 4 жирні дупи і з нахабним й некультурними манерами, як належить, почали зі мною «спілкуватись». Я не сперечався із ними щодо можливості безкоштовного відвідування заповідника. На форумах багато читав відгуків й мене запевняли, що за якісь 25 грн з чол. можна домовитись  без проблем. Так ось, зійшлись на 70 грн. з кожного. Після чого ми ще довго були розлючені на цю систему.

У відповідь на наші запитання вони порадили нам переночувати на т/с, яка не була помічена на мапі, й зранечку спускатися до Гурзуфа. Про це далі ми із хлопцями спілкувалися багато в той вечір – тобто, про те, що нам робити далі, наступного вечора.

Т/с, про яку нам підказали місцеві представники охорони, ми знайшли легко. За 30-40 хвилин вже були на місці. На мапі вона була швидше позначена, як родичок, аніж т/с. Залишилось кілька літрів води. Вистачило б на худеньку вечерю та який-небудь напівсухий сніданок із чаєм. Довго ходили ми навколо тієї напівоблаштованої т/с в пошуках джерельця. Було чутно квакання жаб, тому ми вирішили, що вода точно присутня.

Після тривалих пошуків джерела, опустили нарешті руки й втратили будь-яку надію, поки на т/с не прийшли місцеві туристи й не підказали нам, що джерело знаходиться в 30 метрах від розбитого нами табору. Звісно, було радісно, приємно. Далі – встановили намет, розвели багаття, готували смачну вечерю. Сиділи біля багаття до 22:30. День був виснажливий, тому рано полягала спати.

День 2. 16.05.2010 – Неділя

За результатами першої ночі, мої враження були не найкращими від відпочинку. Адже я єдиний спав на килимку, в той час як Андрій й Дмитро спали на надувних матрацах. Намет = 2+1 і на 3 дорослих чоловіків в ньому місця було обмаль, а матраци ширші за природою від килимків забрали ще додатково 30 см місця. Тож вирішено, із матрацниками більше нікуди не поїду.

Вночі падав дощ. На ранок було прохолодно. Температура +10. Пізніше розпогодилось. Сніданок, вже не пригадаю що я приготував. Чай зі свіжозібраного листя й цвіту дикої яблуні нам прийшовся до смаку. Потім потихеньку складалися, розминалися, насолоджувалися останніми ранковими хвилинами спокою, співами пташок, шелестінням листя дерев, пахощами високо гірської природи Криму.

Нарешті прийшов час примати рішення як і куди рухатись далі. Прийняли гуртове рішення намагатись пройти кордони, які чекали нас попереду на дорозі до Ай-петрі на Гурзуйській, Ялтинській й Ай-Петринській яйлах.

Вже не пригадую чому, але я прийняв рішення рухатись на велах по Романівському шоссе до Бесідки вітрів. Мабуть сподівався, що так ми витратимо менше сил та заощадимо час. Тільки я не здогадувався про те, що по Романівському шосе курсуватимуть маршрутні таксі із екскурсійними групами. Більш ніж переконаний в тому, що кожний водій, який нас по дорозі зустрічав, попередив варту, яка розміщується біля бесідки вітрів про те, що наближаються туристи велосипедами по забороненому маршруту.

Окрім цього, коли ми піднялися із долини й петляли по Романівському шосе, вже здалеку бачили чоловіка, який розглядав нас у бінокль. Пізніше він направився в нашому напрямку й коли досягнув до нас, ми не змогли ніякими правдами-неправдами його вмовити пропустити нас далі. Він налякав нас тим, що викличе зараз же наряд й нас спустять силою донизу.

До речі, мужичок середнього зросту в 170 см. віком 40-45 років, на відміну від охорони, із якою ми спілкувалися минулого дня, виявився досить культурним, хоч правда наполегливим й впевненим в своїх словах. Представився як начальник групи екологів Григорьєв.  Пізніше ми часто згадували його. Адже він обламав нас дуже, наші цілі й бачення нашого маршруту.

Отже, розвернулися по-доброму й мерщій в Гурзуф. Правда, вирішили зробити ще кілька знамків, зупинок коротких, щоб полюбуватися пейзажами високогір’я. В ту місцевість я б із задоволенням завітав ще й ще раз. Дуже красива природа й людей зустрінеш рідко-рідко.

Звідти відкривається гарний вид на Великий Аю-Даг. Я б заночував десь там, якби не охорона зі своїми погрозами.

Так виглядала більша частина маршруту вниз до Партизанського, куди ми потрапили близько 13:30.

Ще на початку спуску з яйли, я відчув трабли із своїм заднім гідрогальмом. В голові пробігали погані думки. Далі зрозумів, що заднє гальмо робоче десь на 20%. Тому, основна надія залишалась на переднє.

В сам Гурзуф ми не спускалися, адже перед нами стояла цікава мета – за лічені години подолати неприємну ділянку траси М-18 (Е 105). По гарячому асфальту, прокотились 66 кілометрів. Місцями йшли пішки, місцями швидкість досягала 80 км/год. Заїхали до Ялти на обід. Звісно – Макдональдз …

До останнього тішив себе надією, що встигнемо докотилися до підйомника на Ай-Петрі засвітла й встигнемо навіть піднятися на Ай-Петрі. Шкода, але в Кореїз добралися вже опісля 18:00. Після чого почали шукати місце для ночівлі. Під час спуску в сам Кореїз, Дмитро нас дуже налякав своїми карколомними трюками на велосипеді на великій швидкості, але ми не будемо про погане.

Приїхавши в Кореїз, почали телефонувати кудись в пошуках недорогого житла. Якось напряжмо велись пошуки. Нарешті знайшли такого-собі Гаріка, який запропонував ночівлю за 250 грн. із душем, мякими ліжками та літньою кухнею. Досі дивуюся – ми так довірливо повкидали свої баули в багажник його ланоса … Насправді, ми були вже замучені, спечені на сонці, голодні й злі.

У Андрія піднялась температура й боліла права нога в паху. Нічого Андрію, важливо вірити. Чародійна аптечка завжди стає у нагоді. До ранку все майже минулось.

Душ, телевізор, новини … щось таке.

І, наступний день…

День 3. 17.05.2010 – Понеділок

Проснулись о 8-9 ранку. Виїхали від Гаріка о 12:00.

Підйомник на Ай-Петрі. Пригод ми цього дня не шукали. Зверху, нас традиційно почали уламувати придбати те дибілкувате вино із ароматизаторами та барвниками. Поки я ходив сплачувати проїзд й інше до лісників на Ай-Петрі, хлопців все-таки вламали придбати 1.5л. того шмурдяка.

Погода була чудова. Без хмар, тепло й сонячно. Цього дня швидко й легко ми добралися до т/с Беш-Текне. Загальний маршрут за день склав 18 км. О 15:00 ми вже розбивали табір на Беш-текне. Місцями та часом т/с цілком накривало хмарами. Видовище було ще те. Назбирали дровенят побільше щоб увесь вечір сидіти біля багаття. Приготували смачну вечерю, пили чай, вино. Стемніло, а ми й не помітили.

В травні на Бещ-текне завжди прекрасні ночі, чудесне небо й зірки на ньому. Від Беш-текне кожного разу я піднімаюся увечері / вночі на 100 метрів вище, до гори Ат-Баш, звідки відкривається неймовірне видовище – вид на вечірні / нічні вогники.

Кацивелі, Понизовку, Симеіз і Кореіз.

Ось так минув вечір. Можна було б розмовляти ще до ранку, й споглядати на вогники які так ніжно й жваво мерехтять у багатті, але завтра знову в дорогу.
Зайшли в намет після 00.

День 4. 18.05.2010 – Вівторок

Виїхали із Беш-Текне після 12. Кожна т/с індивідуальна й по-своєму красива. Але такі т/с, як Беш-Текне – мені особливо не хочеться залишати знаючи що повернусь не раніше ніж за 1-2 й більше років.

Кінцевим пунктом на цей день мала бути т/с Чортові сходинки, на якій я ще жодного разу не бував. Спитавши думку лісників ще на Ай-Петрі про наявність тропи й можливість пройти із велами по запланованому маршруту від Текне до Сходинок, я зрозумів, що мапа не обманює. Лісники підтвердили тоді відсутність тропи. Все ж, ми хлопці завзяті, вирішили не опускати рук. Адже ми хотіли пройти по високогір’ю а не проїхатись низовиною по трасі М-18.

І пішли ми в пошуках якої-небудь тропи. В результаті, довелось пробивати самим собі тропу.

За нами ще пізніше ув’язались піші туристи. Місцевість справді не для велосипедів. Скелеподібні гори, камяниста поверхня грунту, камні із гострими зазубринами, які не те що не дозволяли нам коититися на сидушках, а й навіть вимагали великих зусиль у підштовхуванні велосипедів перед собою. Також, місцями проходили густі лісосмуги й кущі.

Ось найпростіша ділянка за той день мабуть. Перші 5 км. Ми ніяк не могли натрапити на тропу, але згодом вона-таки з’явилася.
Просто без коментарів…

Кілька разів намагалися віднайти себе на мапі. Але все марно. Нам бракувало точності – Моторчика для визначення координат. +/- кілька км. Ми здогадувалися про наше місце розташування. Висота в цих місцях сягає близько 700-900 м. над рівнем.

За день пройшли 16.5 км. Т/с Чортові сходинки, ніби-то, як я вважаю, віднайшли й навіть там переночували. З т/с відкривається не гірший краєвид, аніж із т/с Беш-Текне. Тож, рекомендую. Але площа т/с – невеличка, й один із найбільших недоліків даної т/с – відсутність джерела.

День 5. 19.05.2010 – Середа

Намагався зустріти світанок. Шкода – марно. Гора, що була поблизу, закрила весь схід сонця з-під горизонту. Довго на т/с не затримались. Ранок був холодним. 14 град. Сонячно. Я знав, що надалі нас очікує спуск й намагався вижати хоч трішки більше від свого заднього гальма. Але все марно. Вирушили в дорогу о 10:00 ранку.
Вид на байдарську долину й чорнорічинське водосховище нижче …

Вже в 13:00 спустились в Орлине. Блага цивілізації. Вже після кількох днів її відсутності людина відчуває себе повністю залежною від цього. Снікерси, морозиво, булочки, кола та інша хімія – здавалась нам золотом.
Довго не затримувались.

Вже за 1,5 години ми докотились до церкви воскресіння христового, біля оглядового майданчика, з якого відкривався непоганий краєвид. Там ми вирішили перекусити місцевими чебуреками та якимись напоями. Далі вирішили спуститись вниз згідно плану й ночувати біля самісінького моря – Ласпі.

Вирушили римською (ще її називають турецькою) тропою. Серпантин викладений залізобетонними плитами. Я зараз навіть радий, що поїхали тією дорогою. Адже по тому серпантину не було можливості дуже набрати швидкість. А ось якби по трасі вниз поїхали … Там я б екстрено не зупинився. А ось й фотка на пам’ять про цю тропу. Яка це тропа, якщо вона викладена цими залізобетонними плитами?!

Цікаво про це згадувати. Ми не виїхали на Ласпі. Потрапили в урочище Батіліман. Розповідаю. Вся прибережна місцевість усипана російськими прапорами. Проїхати туди, куди хочеться – немає можливості. Адже понаставлені шлагбауми, сидить охорона й охороняє території всіляких тур.баз, санаторіїв та інших відпочинкових закладів.
Коли ми вперлись в один із найбільш віддалених шлагбаумів, вирішили спілкуватись про можливість рухатись далі. Охоронець брякнув комусь (в телефонній розмові я почув вартість 30 грн.), а коли ми дійшли до місця призначення, нас зустріли й назвали ціну 75 грн. з 1 особи за 1 добу. І це просто за можливість розбити там наш намет на їхньому деревяному настилі. Місце – некрасиве, огороджене сіткою-рабицею, на території встановлена якась забігайлівка, кричить музика, місцевий обслуговуючий персонал ходить ледве живий й лежить напівп’яний на біля генделика. Ми були не в захваті. Дмитро пішов у розвідку. Повернувся із чудовими новинами, за що йому ВЕЛИКЕ дякую. В 50 м ми знайшли чудове місце для ночівлі, де повечеряли і заночували ось із таким краєвидом на море.

День 6. 20.05.2010 – Четвер

Наступного дня – купання в морі, фотографії, прання, сніданок … Займались чим хотіли. Повечеряли й спати. Наступного ранку ми вже зібрали свої речі й вирушили до мало не кінцевого пункту нашої мандрівки – Балаклави. Але все це вже не так цікаво – їзда по асфальтівці не придає романтичних відчуттів, а шум й загазованість від автівок що проїздять поруч – навіть навіює сум.
Тож до наступних зустрічей друзі!

4. Висновки та рекомендації щодо проходження маршруту

Основні цілі проведення даного походу були виконані.

Група підняла технічний рівень, подолала складний набір висоти, на який навіть не всі піші туристи наважуються (із Малого маяка на Бабуган-яйлу).

Також, принаймі ми спробували пройти кордони й охорону забороненого «Президентського» заповідника Бабуган-яйла й інших. Бабуган ми все ж подолали. А ось далі, просто не вистачило б фінансової стійкості

Також, із т/с Бещ-текне ми проклали самостійно шлях до т/с Чортові сходинки крізь непрохідні скелі, камні й колючі хащі.

І врешті-решт, пробились крізь охорону приватизованого морського узбережжя до самого моря щоб заснути під шум морських хвиль.

5. Додатки

Автор: Олександр Бузник

Голубая бухта

Новый Свет – офигенное место для отдыха. Если в домике, то в сезон очень дорого. С палатками – в самый раз.

Вода уже нагрелась примерно до 15 градусов по Цельсию, купаться вполне можно.

Знаменитые чебуреки

На поляне завелась лиса и ворон, тырят продукты %)

Солдая, Сугдея, Сурож… Саме так у різні часи називали торгове поселення, що розкинулось на неприступній горі, омитій хвилями Чорного моря, зігрітій благодатним кримським теплом.

Місто жило, розвивалось, розквітало. Не зважаючи на те , хто ним володів: візантійці, генуезці чи турки. У XV столітті воно було вдвічі більшим за тогочасний Париж.

Проте, як і сонце, і ми, і все в цьому тлінному світі, що після зеніту неодмінно хилиться, падає та врешті зникає з очей, могутня Солдая поступово руйнується нещадними віхами часу. Солдая на довгі століття повертається в обійми матері-землі.

І тепер лиш незламні стіни фортеці тісним кільцем оточують навіки поховане місто, ревно охороняючи всі його таємниці.

…”Скіфи” поставили перед собою нову мету: зняти цю завісу таїни, попередньо знявши чим товстіший шар кам’янистого ґрунту, щоб рештки сугдейської архітектури знову побачили світ. А світ побачив їх.

Ось так і відбулась археологічна експедиція тур клубу “Скіфи” в Генуезьку фортецю ( м.Судак, Південний берег Криму). Пропонуємо вашій увазі деякі записи із нашого “польового” щоденника.

15 липня, четвер

Взавтра ми вирушаємо відкривати нові горизонти: морські далі, культурні шари, повні археологічних загадок, таємничі вершини Кримських гір. ”Скіфи“ їдуть в Судак. Попереду – археологічні розкопки!

Керівник групи: Олег Дрегало, досвідчений турист, екс-президент та головний “ідеолог” клубу.

Склад групи: 25 чоловік, 17 дівчат, 8 хлопців.

19.00.Збір учасників. Видача спорядження. У кожного в очах азарт та очікування нової пригоди.

Але все таки: що привело усіх нас сюди ? Проводимо опитування, кожен намагається відповісти на запитання

“Що ви очікуєте від поїздки в Судак ?”

“Море вражень! Найголовніше, щоб усі були разом. А ще очікую гарної погоди, теплого моря і веселих пригод на голову!”

“Жду усього, що сама придумаю і трішки менше. Це для того, щоб коли приїдемо, були тільки хороші враження”

“Яскравих вражень, цікавої компанії, гарної забави, моря і, звичайно, цікавих розкопок !!!”

“Роботи без втоми і відпочинку” – це, звичайно, жарт. Насправді, думаю, що знайдемо купу цікавих знахідок: пару скринь із золотом та діамантами, такого-сякого скелетика, ну і ще щось. І, загалом, очікую багато сонця, морського бризу в обличчя, присмак солі на зубах і азарту справжнього морського вовка в душі”

Ось таким був настрій напередодні виїзду в сонячні краї.

16 липня, п’ятниця

19.00. Сьогодні ми вирушаємо в путь. Збираємось справа від ескалатора на залізничному вокзалі. Ціла гора рюкзаків. Всі горять бажанням їхати, адже ніхто не запізнився до відправки потяга “Київ – Севастополь”. “Скіфи” вимушені розбитися на дві групи по абсолютно різних вагонах. Та це не завадило: ходили “в гості”. Крім того, в усіх – бокові місця. Але це теж не стало проблемою. Ми все одно ухитрилися сісти в своє живе коло (зайнявши місця в сусідніх купе) і весело повечеряти.

17 липня, субота

Гарно виспавшись, прокидаємось: хто в Херсоні, хто в Джанкої. За вікнами спостерігаємо попалені спекою степові краєвиди, виноградники, чагарники.

10.53. “Скіфи” вивантажуються в Сімферополі. Із залізничного вокзалу перебазовуємось на автобусний. Двогодинне ознайомлення з містом, закупка провізії та квитків на автобус в Судак. Кожен отримав своє від цього короткочасного перебування в столиці АРК.

14.10. Наш автобус вирушає! Усі в зборі. Рюкзаки завантажені в багажні відділення. Пасажири разом із водієм з жахом в очах спостерігали за окупацією “Скіфами” транспортного засобу. За кілька хвилин всі місця зайняті. Нікого не забули? Вперед!!!

По дорозі виходили на зупинках в затишні гірські кримські містечка подихати свіжим повітрям, подивитися на краєвид. Проте, найбільше вражень було після переїзду перевалу, за яким ми опинились в мальовничій гірській долині, оточеній скелястими вершинами будь-яких фантастичних форм.

Емоції стрибнули за найвищу риску шкали, коли дізналися, що це і є Судак. А коли досягнули нашої фортеці – була вже справжня ейфорія. В голову важко вкладалася думка, що МИ БУДЕМО ЖИТИ АЖ 2 ТИЖНІ СЕРЕД ЦІЄЇ КРАСИ!

Ні фотоапарат, ні кінокамера, ні кілометри поезії і прози – ніщо не здатне відтворити й градинки величі цього ландшафту, цього краєвиду. Треба просто тут побувати, побувати на кожній скелі, на кожній підруйнованій генуезькій стіні, глянути на це все і тільки слухати голос свого щасливого серця.

А поки що ми вивантажуємось, ахаючи і охаючи при вигляді своїх брудних і запилених рюкзаків. Виявляється, тут якраз проходить рицарський фестиваль. Весь персонал фортеці (“крепостные”) бігає в справах. І справді, за древніми стінами (вхід за які, до речі, коштував 20 грн) зібрався великий натовп, повно рицарів у всіляких костюмах зі зброєю на будь-який смак.

І тут ми. Крокуємо перед сценою, повз середньовічну метальну установку, нав’ючені своїми “рюкзачищами”. Проходимо серед здивованого натовпу. Директор заповідника коротко пояснює умови нашого майбутнього перебування на території фортеці, де проживатимемо в наметах.

Ми повинні будемо 6 годин в день відпрацювати на розкопках. Потім – вільний час, який заповнюється на наш смак екскурсіями в гори, відпочинком на пляжі та всім, чим захочемо.

Найбільше хотілось чим швидше потрапити на море. Але перед цим необхідно було вирішити усі організаційні питання, розбити табір. Тому така невідповідність між “хочемо” і “можемо” створювала певний дискомфорт, але, разом з тим , загострювала наше відчуття прекрасного… і не тільки. Проте , все вийшло злагоджено і демократично, без зайвих нервів.

Отож, “скіфська рада” постановила:

• Прокидатимемось о 5.30. і з 6.00 до 12.00 розкопуємо архітектурну споруду.

• Харчування нам забезпечують Аня , Женя і Тоня, яким виділив кухню з усім необхідним директор заповідника.

• За безпеку табору відповідатимуть двоє змінних чергових.

Нарешті ввечері всі повністю освоїлись на новому місці. Полізли на південно-західні стіни фортеці, звідки відкривався прекрасний вигляд на море. Зліва – гори, справа теж, позаду – генуезькі вежі, а знизу, як на руці, весь Судак, затиснутий вершинами з усіх сторін.

Після прекрасної вечері, під п’яні крики рицарів , повернулися в табір. Всі лягли на землю та зачаровувались куполом нічного зоряного неба. Потім почались розмови на тему теорії розвитку космосу. Нарешті ми відпочиваємо. Повністю розслаблені. Так пройшов наш перший день в Судаку.

18 липня, неділя

Сьогодні ми йдемо на море!

Щоб дістатися до міського пляжу, нам треба спускатися із фортеці вниз. А оскільки дельтаплана ніхто з нас не прихопив (навпрошки – стрімкий скелястий схил), то прийшлось обходити повністю всю нашу гору, поволі спускаючись вуличками курортного Судака.

Як виявилось, пляжем тут називають вузеньку смужку галькового берега. Якщо глянути з висоти, то площа людських тіл, які тут “відпочивали”, значно перевищувала площу відкритого каміння. Згадуються слова з гуморески: ”Кто пойдет первым слоем ?”

Якось зуміли примоститися під самою лінією води. Море дещо холодне, бо недавно пройшов шторм. Весело попірнали, по засмагали, вивчили навколишню територію, пропозицію товарів і послуг, пожахалися цінами на них та й пішли на обід.

Під вечір на території фортеці проходило захоплююче дійство – фестиваль досяг свого апогею. Ми ж в будь-який момент могли піти і глянути, що там твориться, бо ж відбувалось все це на наших очах.

Стріляли з требушета (величезної метальної зброї часів середньовіччя), інсценізували битву генуезьких рицарів із руськими воїнами (бугурд), повсюди ходили коні, віслюки, рицарі, індіанці, амазонки, прекрасні дами…

Вночі, після вечері, ми організували збори. Запаливши свічку, передавали її з рук в руки, після того, як кожен казав кілька слів про себе і про те, чого він тут в цю зоряну ніч опинився саме серед цієї компанії.

То був своєрідний вечір знайомств. Просто неймовірний заряд емоцій та інформації!

19 липня, понеділок

О шостій ранку нас випустили “попастися” на розкопі. Хлопці “грались” кірками і тачками, носили каменюки, дівчата сапали траву. Одним словом, розчищали поле для майбутніх трудових подвигів. Така собі колгоспна бригада. Враховуючи, що наш начальник розкопу ще не приїхав – згодиться, як на перший день.

Після обіду влаштували масове “звалище” на ковриках під своїм тентом. “сплетіння рук, сплетіння ніг” – і ось уже два десятки осіб втиснулись на трьох кариматах і намагаються сфотографуватися. Думаємо, нам це вдалося.

20 липня, вівторок

Ми зустрілись з нашим безпосереднім начальником, головним археологом Туром Віктором Григоровичем, який викладає в Сімферопольському державному університеті, знаний науковець, турист, член Ради з питань релігії при міністерстві АРК, людина, повна сил, енергії і незгасаючого оптимізму.

Він чітко розподілив розкоп на кілька ділянок, закріпив за кожною певну бригаду, роздав інструменти і поставив конкретну задачу, яку треба було виконати до завершення робочого дня. Було досить важко та незвично. Крім того, піднімали верхній, завалений камінням культурний шар ( до того ж не цікавий в плані знахідок – XVII-XIXст.)

Сніданок і обід здавалися раєм. Можна присісти, вмитись, випити дорогоцінної води, поїсти, відновивши втрачені за кірками, лопатами, сапками та тачками сили. Страви, приготовані нашими кухарями, приводили в захоплення кожного.

Ввечері керівник організував розширену екскурсію по фортеці – це ж, все-таки, місце нашого проживання. Розповідь була надзвичайно цікавою, хоча без жодних казок типу “Дівочої вежі”, з якої (як саркастично зауважив Віктор Григорович), регулярно стрибала дочка консула від нещасливого кохання. Давня Солдая знаходилась на перетині важливих торгових шляхів. Про це свідчить хоча б те, що тут було представництво торгового дому Марко Поло.

До речі, основною статтею доходів Генуезької республіки було забезпечення руху товарів по західній гілці Великого шовкового шляху. Це і стало причиною окупації генуезьких міст кримського узбережжя новим могутнім конкурентом – Османською Туреччиною. Кафа (Феодосія) здалася в руки грізного противника без бою.

Але консул Солдаї Христофор де Негро (який підпорядковувався володарю Кафи) прийняв тверде рішення тримати оборону. В результаті усі відчайдушні захисники були вбиті разом із де Негро в бою. Останнім їхнім притулком і братською могилою стала церква Діви Марії, яка збереглася і донині.

Заходимо в донжон – житлову вежу, де мешкав консул. Нижній ярус – кухня, другий – спальня, зал і кабінет, на третьому перебували охоронці. Згідно із генуезьким статутом, консул обирався і назначався на службу лиш на декілька років, разом із двадцятьма арбалетниками, охороною, священиком приїжджаючи на нове місце. Це і був весь контингент генуезців.

Фінанси, ведення війни, політика з локальними групами, дотримання закону – за все це відповідав консул. Він мав необмежені права, після закінчення строку міг легально привезти в Геную один корабель з товаром, що не оподатковувався. Але тільки він ступав на довгожданий рідний берег, над ним влаштовувався суд. Розглядали позови, які збиралися протягом його правління від усіх бажаючих місцевих жителів.

Потім наш шлях проліг вверх до напівзруйнованого православного монастиря на самісінькій вершині. Проминувши майданчик зі знаряддями катувань, усі подерлися до руїн. Поволі з гір наповзав вечір. Місто вкрилося тисячами ліхтарів-світлячків. Немов золотий ланцюг, сяяла набережна. А над усім цим височіла підкорена нами вершина, яку десь далеко внизу сотні літ підточують невтомні хвилі Кара Денізу.

21 липня, середа

Ввечері ми розпочали гру під назвою “Янгол-охоронець”. Кожен витягнув папірець із прізвищем свого майбутнього “підопічного”. Суть гри: робити різні приємності та несподіванки підопічному, але так, щоб той ні в якому разі не здогадався, хто є його “янголом”.

22 липня, четвер

5.30. – як завжди, підйом. Проте з кожним днем вставати легше. Вперше знайдені монети – дві дрібні бронзові тюркські теньги. За сніданком об’явилися “янголи” – в кружках знаходили записки, шоколадки… В обід “охоронці” діяли ще інтенсивніше. Асортимент виявів уваги розширювався: в хід пішли цукерки, квіточки, фрукти, задушевні і дотепні послання. Все це продовжувалось протягом дня. Гра захопила та заінтригувала всіх.

О 17.00 Віктор Григорович повів нас у гори. Тільки тоді ми вперше відчули їх по справжньому – не тільки очима і ногами, а слухаючи розповіді свого провідника. Проминувши кришталеве джерело, продовжували підійматись по все крутішому схилу, порослому де-не-де ялівцем. Наша мета – монастир ІХ ст., вперше відкритий нашим провідником, розкопаний і досліджений під його ж керівництвом, являє собою залишки кам’яної кладки і фундаменту. Заснований втікачами з Візантії від іконоборців.

Перед нами розкинувся Судак, фортеця, мис Меганом і море майже до Туреччини. Довго сиділи, бесідували і зовсім не хотілось повертатись із цієї тихої, вільної від марнот життя, місцини.

23 липня, п’ятниця

Сьогодні усі вставали під звуки … “Генуезького радіо”, яке організував Олег, увімкнувши мобілку з класичною поліфонічною мелодією, а сам дикцією закоренілого ді-джея розпочав “ранкову програму”, запрошуючи усіх підніматися, вмиватися та прямувати на розкоп.

Робочий день розпочався! Не встигли “прилетіти” три тачки, як усі інструменти миттю порозхоплювали. Верхній нецікавий кам’янистий шар уже зняли. А зараз – не робота, а казка.

Після багатьох серйозних знахідок 700-літньої давності з’явився певний азарт. Повністю вимальовується планування вже не турецької, а генуезької архітектури. Монети та полив’яна кераміка дали можливість визначити точне датування культурних шарів. Земля пухка, легко розкопується.

Після обіду – вільний час. Більшість “Скіфів” попрямувало на скелястий пляж. Після вечері німецькі науковці, які були тут проїздом, прямо на середньовічній оборонній стіні організували показ слайдів і лекцію на тему реконструкції римських кораблів, знайдених на річках підводними археологами.

24 липня, субота

Взавтра – вихідний! Саме під таким лозунгом пройшов сьогоднішній робочий день. Час для сніданку розтягнувся з 30 хвилин до години. Головне, наш керівник задоволений роботою, каже, що у нас з’явився корисний досвід.

Та й щодо знахідок день виявився рекордним – було відкопано 4 зліплені між собою монети (одна з яких срібна), якусь бронзову деталь, великі шматки кераміки з яскравими орнаментами.

А ще під кінець усі масово боролися з “обезьянником”- натовпами туристів, які весь час пробиралися на наші розкопки з високоінтелектуальними запитаннями “ну що, золото знайшли?”, “а що ви тут копаєте?”. Віктор Григорович пояснює: ”Розкопки – мій робочий стіл. А ви на нього вилазите. Я ж не лізу на ваш…”

25 липня, неділя

Сьогодні ми розділились на дві групи: одна поїхала на екскурсію в Новий Світ, інша – в Кара-Даг. Коли ж ввечері всі повернулись у табір, відбулось грандіозне дійство – відкриття масок яголами-охоронцями. “Скіфи” сіли в коло, і кожен по черзі, тримаючи в руках сопілку Олега, ділився враженнями від цієї гри і повинен був хоча б приблизно відгадати ім’я свого янгола.

Проте майже ніхто не міг назвати конкретну людину – “охоронці” вирізнялись невичерпною фантазією та вмінням камуфлюватися. Усі були в захваті від гри, кожен помітив, що встановилась ще краща дружня атмосфера, потеплішали стосунки, збільшилась кількість усмішок, загострилась уважність до потреб, інтересів та смаків ближнього. Олег підсумував, що ця гра несе добро в наші серця.

І ось відповідальний момент. Кожен називає свого підопічного, попередньо розповівши, як жилося в ролі янгола. Підопічний від серця дякує своєму охоронцю ( які тут були емоції!) і починає все спочатку. Це був вибух шаленої позитивної енергетики, яка накопичувалась впродовж 4-х днів. Це був стан всеохоплюючої колективної невагомості.

26 липня, понеділок

День пройшов під лозунгом “Йдемо на гору Сокіл!” (найвищу в околиці), на яку врешті-решт ніхто так і не пішов. Ввечері значна частина “Скіфів” з великими зусиллями, але вибралась на нічну набережну. Прогулялися компанією, вийшли на пляж. Посеред моря – широка срібна місячна доріжка.Деякі дівчата пішли купатись. Всі інші під звуки караоке влаштували гарячу дискотеку на піску.

27 липня, вівторок

Як гласить народна мудрість: “Смітник – це найкраща знахідка археолога” І ми його знайшли – звалище XIV століття! Тут виявилось чимало великих шматків від гарного керамічного посуду, які ніби тільки й чекали на те, щоб їх помили і склеїли в декілька витворів середньовічного гончарського мистецтва.

Ввечері на території фортеці розпочиналось велике шоу – проходив міжнародний чемпіонат з армреслінгу. А на закінчення усі весело танцювали під живу енергійну музику яскравого молдовського гурту “Zdob si zdub”, який подарував нам чудовий концерт.

28 липня, середа

Після вчорашнього ми – трударі-археологи – перебували в досить дивному стані. Проте, заради науки були готові на будь-які жертви. Начальник розкопу розумів нас і підтримував моральний стан бригад закликами в комуністичному стилі.

З гумором, йому вдавалось імітувати кращих ораторів радянських часів: “…Товарищи! Ударим киркой по злобным проискам вражеской лени!..” Одним словом, під кінець було весело. Тому вирішили сфотографуватися усім колективом на нашій робочій ділянці з рідними інструментами в руках на фоні кримської краси.

30 липня, п’ятниця

Зачистка розкопу. Підготовка його до фотозйомки. Вичищаємо до блиску результати роботи наших кірок: борти, “підлогу” і вивільнені з під тягаря століть стіни. Віктор Григорович говорить, що цей розкоп чекає на нас наступного року: треба занурюватись глибше.

А наразі наша група повністю виконала свій план. Ось і все. Останній робочий день скінчився. Пішли попрощатися з морем, скелями та медузами.

Коли вечірня прохолода огорнула гарячу від кримського сонця землю, коли ніч ніжними дотиками знімала спрагу палючого дня, “Скіфи” зібралися посеред табору, щоб якнайкраще провести останні години в таємничій (але вже такій рідній!) фортеці Солдаї, Сугдеї, Сурожу, Судаку…

Опубліковано в газеті “Економіст” у 2005 р.

Піший некатегорійний похід “СКІФИ: гірськими хребтами Криму-листопад-2009″

Строки проведення: 3-9 листопада 2009 року

Маршрут: м.Бахчисарай (ханський палац, Успенський монастир, Чуфут-Кале) – печерне місто Тепе-Кермен (печерна церква і приміщення) – скит св.Анастасії – печерне місто та монастир Качи-Кальон – печ.монастир Челтер-Коба – Сюйренська фортеця – печерне місто Мангуп (руїни міста та печерний монастир з південного боку) – печ. монастир Шулдан – Челтер-Мармора – печ.місто Ескі-Кермен (храми, руїни базиліки, житло та ін.) – с.Красний Мак – м.Бахчисарай – м.Сімферополь

Кілометраж: 70 км
Охват: Гірський Крим.

Керівник: Дрегало Олег

Кількість учасників: 6 (4 чол, 2 жін)

Мета: відкрити світ древніх печерних монастирів гірського Криму.

Слайдшоу

[Show as slideshow]

Карта маршруту

Переглянути Crimea на карті більшого розміру